Макаров радий, що став актором, бо в нього "руки ростуть з дупи"

Син акторів Любові Поліщук та Валерія Макарова Олексій з другої спроби вступив до московського театрального інституту. Нині є успішним та затребуваним і в театрі, і в кіно. Чоловік відверто розповів про своє життя журналістці ТСН.Особливе.

Портосом бути важко? Взагалі наскільки схожий Портос на тебе справжнього?

- Коли сценарій прочитав, я в загальному зрозумів, що про мене написана ця вся історія. Моя дружина отримала сценарій, і вона пробувалася на роль королеви. Я прочитав шматок сценарію і зрозумів, що Портос - роль моя. Але вона, на жаль, вже віддана, Дмитру Дюжеву, наскільки я знаю. Але потім злетів один з героїв. І довелося міняти весь ансамбль. Поміняли цей ансамбль. І мені подзвонили і сказали, а не бажаєш і ти спробувати на роль Портоса?  А чого ви чекали? Роль моя, це ж зрозуміло і дурню. Мне в загальному дуже хотілося, щоб мене затвердили. І коли мені через кілька днів зателефонували... Коли мені дуже хочеться, мене ніколи не затверджують. А тут мені подзвонили і сказали: роль твоя. Я пам'ятаю, що в мене не було навіть сил радіти. Так зітхнув з полегшенням і подумав: ну все, нарешті, справжня робота. 80% серіалів, в яких я знімаюся, і фільмів, - ну, це собача маячня, по великому рахунку. Я маю на увазі художню культурну цінність. Сюди вбухали нереальні гроші. Всі костюми оригінальні, шиються на кожного актора індивідуально. Кастинг чумовий. Ми всі мріємо знятись в дорогому костюмованому, історичному фільмі.

Чому?

- Це красиво, це епоха... Дівчатка-актриси отримують доступ до того, чого вони позбавлені в сучасній кіноіндустрії. Костюми, пір'я, стрази, діаманти, манери, крінолін, відкриті плечі. Любов не на рівні "завалив на сіні", а на рівні півпогляду. Всі дівчатка мріють в це грати, а всі хлопчики мріють грати… коні, фехтування, благородство, заступиться за честь дами. У нас все справжнє, у нас немає ніяких декорацій, у нас замки справжні і коні справжні.

Складається враження таких чоловічих іграшок. Коли у хлопчиська в дитинстві машинок не було, а потім трапилася можливість і він дорвався.

- У мене в дитинстві не було ніякої електронної гри. Я вже 6 років пропадаю за комп'ютером. У сучасній фактурі, в сучасному матеріалі, в одному і тому ж костюмі, в одному і тому ж серіалі, я можу крокувати з одного серіалу в інший. І глядач навіть різниці не зрозуміє. Це все потік, конвеєр. А це - штучний товар, костюмований, дорогий, оксамитовий з китицями, мені подобається. Так, не догрався в дитинстві, я, напевно, тому і артистом став, що в дитинстві не догрався.

А ти з дитинства знав, що хочеш бути артистом?

- Мені в дитинстві навіть в голову не могло прийти, що я буду артистом. Мені в дитинстві не хотілося бути ні ким. Я один раз ляпнув: "пожежником", батьки обридалися. А іншого разу я захотів бути, якщо я не помиляюся, червонодеревником. Я закінчив восьмий клас - загальноосвітня школа, і мої всі друзі дізналися, що десь є чарівне ПТУ, де набирають на червонодеревників. А червонодеревник - це професія багата і якщо добре їй навчиться, можна робити шафи багатим людям на замовлення і все життя в маслі кататися. І я за компанію, ідіот, побіг з трьома-чотирма такими ж, писати заяву. Добре, що мене не прийняли.

А чому не взяли?

- А у мене з праці завжди трійка була. У мене руки ростуть з дупи. До того часу мамин чоловік сказав - Люба, обов'язково він повинен отримати середню освіту і поступити на вищу, інакше виросте бандит. У 90-х не важко було вирости бандитом. Якби я в ПТУ вчився, думаю я би виріс бандитом.

Ну от ти середню освіту здобув, школу закінчив, і що далі?

- Нічого, провалився з першого разу, в ГІТІС пішов нічним працювати.

Ким?

- Спочатку нічним пожежником у навчальному театрі ГІТІСу, доба через троє чергував. Дорослий чоловік цим займатися не може. Я завжди був людиною марнославною. Задерикуватим. Мені завжди хотілося досягти чогось більшого, ніж чергувати десь по ночах. А потім я там півроку попрацював і примудрився навіть там здобути погану поведінку. Пішов працювати вантажником на овочеву базу.

Слухай, а в тебе з дружиною загальні сцени є?

- Ну так, щоб на пряму - немає. Ніхто нікого не ревнує. І не збирається. Це робота. На щастя чи нещастя, вона не має до життя ніякого відношення. Всі ці поцілунки під місяцем в оточенні 150 чоловік не мають нічого спільного з почуттями. Це ремесло. Робота абсолютно беземоційна. Іноді спалахують у людей почуття, але це вже потім. Бред Пітт і Анджеліна Джолі разом знялися і після цього закрутилося.
І так буває, але це випадок одиничний. У всіх сім'ї, діти... Нам вже не по 15 і не по 20 років, коли легко приймаються рішення, раз - і закрутив роман.

А ти фехтував до того, як почав зніматися?

- Фехтуванням займався в ГІТІСі в силу того, що нас там вчили навичкам професії. Мені здавалося, що коли я сюди прийшов - я все знаю. З'ясувалося, що я не знаю нічого ні про коней, ні про фехтування. Низький уклін Сергію Вікторовичу за те, що він не пошкодував грошей і запросив суперпрофесійного постановника боїв з Франції. Ця людина величезне враження на мене справила. Оскільки у кожного героя в картині є своя манера фехтування. Абсолютно різна манера фехтування у кожного. Безладна, відчайдушна така, розмашиста манера. Простота дисонує з витончено-знущальною манерою Араміса. Плюс поруч холодна лють нещадного вбивці Атоса, і поруч стрибає молодий чортеняка, який приїхав підкоряти Париж, здрастуй горобець нахабний, Реналь. Завдяки фільму я заробляю гроші, гроші заробляю достатньо хороші для того, щоб не турбуватися про завтрашній день. На жаль, чи на щастя, кинув театр "Моссовета", в якому пропрацював 10 років, і пішов у кіно. І я щасливий, що я це зробив. Не побоявся піти у вільне плавання.
Без стабільної зарплати. У мене є віддушина - вистави "Квартету І". Я з ними працюю вже 8 років. Граю я єдиний спектакль, називається він "День виборів". Ось, власне, на цьому моя театральна діяльність впродовж 7 років цим і обмежується. Нахавався театру за 10 років так, що немає ні найменшого бажання туди повернутися. Чоловік, на моє глибоке переконання, повинен заробляти багато грошей. Ну, просто повинен. Зобов'язаний. Якщо у нього такого прагнення немає, якщо він заробляє мало, то як чоловік він - не дуже відбувся. Загалом, жоден мужик не повинен замислюватися, за що йому нові шкарпетки купити, і якщо коханій на вулиці сподобалася каблучка, треба піти і цю каблучку одразу купити.

А ти такий?

- Так, ну, а як? Чоловік повинен бути всемогутнім для своєї жінки. Він повинен бути абсолютно упевнений в собі. Там інше питання, що є якісь сімейні колотнечі, що чоловік через роботу може бути не дуже стриманий. На язик гострий.

Ти хороший сім'янин, як думаєш?

- Хто? Я ніякий сім'янин. Я вдома не з'являюся по три місяці, який з мене сім'янин? Я приїжджаю, бачуся з донькою, а вона від мене відвикає, їй 2,5 роки, вона на мене дивиться, як на чужу людину. За три дні втираюся до неї в довіру, вона згадує: так, так, тато, точно. Минулого разу сказав: їду на роботу. Виїхав на роботу - немає 3 місяці. Він знімається в Петергофі місяць, в Празі - три місяці. Донька - це святе. Я від неї нікуди не подінуся. Я буду приїжджати туди при будь-якій можливості. А що стосується дружини, сім'ї... я думаю, можна назвати її сім'єю з дуже великою натяжкою. Взагалі мені здається, будь-яка акторська родина - це люди, які зустрічаються раз на три роки. Говорити, що я зразковий сім'янин, у мене язик не повернеться. Ніякий з мене сім'янин. Сім'янин для мене завжди був "домостроевец", людина, з якою жінка як за кам'яною стіною. Який щовечора дома, в ліжку поряд з коханою. На якого вона завжди зможе спертися. Як можна спертися на людину, яка в Празі, а кохана в Петербурзі?

Ти б по-іншому хотів?

- Ні, боронь Боже.

Ти в кіно ходиш?

- В кіно? Став дуже рідко ходити в кіно. Тому що найчастіше це збіговисько, де голосно жеруть, плямкають. Попкорн в різні боки, дуже голосно по телефону. І коли таких 3-4 людини в залі, ну я ж не можу всіх убити.

Слухай, ти б'єшся чи що?

- Ну іноді просто хочеться встати і надавати людині. Коли сидять точно такі ж люди, які дивляться кіно, і думають тільки про одне: "Зараз би встати, та як "е*нуть" тебе по шмарклях, тварюка!". Просто хтось боїться, а хтось стримується. А я не боюся, нестриманий і погано вихований. Тому я можу встати і вдарити. Тому я не можу ходити в кіно. Не люблю неприкритої, оскаженілої дурості.

А навіщо людству актори потрібні? Ось ти сам як думаєш? Вони ж теж ніби нічого не виробляють.

- Людина готова платити гроші за те, щоб на 2-3 години забутися, забути про свої проблеми, і пожити іншим чужим життям. Може бути яскравою, блискучою, а може бути похмурою і безнадійною. За це платили завжди гроші. Ми даємо ілюзію, даруємо людям якусь надію, що життя буває іншим.

А хороший актор хорошою людиною повинен бути?

- Ні, взагалі, ніфіга. Чим краще актор, тим частіше він гірше людина. Це точно. Актори в масі своїй - глибоко порочні люди.

А ти б себе порочним назвав?

- Так. Наскрізь. Я порочний, тому що знаю, як треба, але все одно роблю так, щоб було погано. Я не завжди можу пригальмувати свої емоції. Я відпускаю - і люди отримують ту енергетику, від якої вони оху*вають, коли бачать, що я говорю. Я можу накричати так, що людину наче із землею зрівняли просто. І ось це неправильно, я над цим працюю.