Україна фактично переходить на режим війни

Сьогодні, 6 травня, Верховна Рада ухвалила закон "Про затвердження указу президента України "Про часткову мобілізацію". Офіційно мобілізація "зумовлена різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки у південних і східних регіонах держави внаслідок подальшого втручання Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в державі".

Але влада так і не назвала ворога, для знищення якого чоловіки мають залишити свої домівки та піти на захист Вітчизни. Серед можливих варіантів: терористи або держава під назвою Російська Федерація.

Всі ці варіанти є різними і мають розглядатися окремо один від одного, бо за кожним з них стоять певні особливості, що докорінно змінюють підхід до вирішення тих проблем, що постали перед Україною.

Якщо під ворогом вважаються терористи, тобто кримінальні елементи, які шляхом вбивств залякують населення для досягнення власної мети, то тоді країна повинна вжити всіх необхідних заходів із недопущення проведення терористичних актів. Що можуть чинити терористи, знають усі з подій в Ізраїлі, Росії та США. Тобто, підриви жилих будинків, вибухи на вокзалах, у автобусах чи розстріли мирних громадян.

І до цього треба готуватися не тільки шляхом оголошення мобілізації, а й проводити контртерористичні заходи по всій країні, переймаючи міжнародний досвід. Як кажуть, бити на сполох, а не чекати, коли по середмістях почнуть лунати вибухи.

Якщо ж проти силовиків діють спеціально підготовлені бійці, які виконують накази від влади сусідньої держави, то необхідно, напевно, переходити до більш радикальних заходів, які притаманні війні між державами. Тобто, перевести всю країну на особливий режим, який передує повномасштабній війні, проводити тренування місцевого населення на випадок ракетно-бомбового удару, терміново закупати зброю та оснащення тощо.  

Але у будь-якому випадку слід зрозуміти, що війна вже йде і немає ніяких орієнтирів, що можуть позначити її близьке завершення. Навіть навпаки, озброєні заколоти ширяться як географічно, так і за масштабністю акцій. І вже ні в кого немає сумнівів, що диригують ними з одного центру, який планомірно розхитує ситуацію, "зв'язавши" під Слов‘янськом всі боєздатні та спеціалізовані сили.

І для цього, насправді, не потрібно робити щось надзвичайне. Достатньо лише постачати зброю і гроші, а також не забувати "заправляти" машину пропаганди. Усе інше зроблять самі терористи. Така війна може затягнутися на цілі роки, відволікаючи величезні ресурси та поставивши на коліна економіку, яка навіть не підірвана величезними кредитами.

Росія витримала терористів у Чечні, яка займає 0,09% всієї її території, Великобританія витримала ІРА, що опиралася на лічені відсотки населення. Але над Україною нависла загроза перетворення всього Сходу та Півдня на одну суцільну гарячу точку, що буде займати добру третину території країни. І в таких умовах і мови не може бути про збереження звичайного життя, яке час від часу буде порушуватись "частковими мобілізаціями" на фоні політичної боротьби та інших атрибутів "ситого життя".