Найважчий вибір в історії Збройних сил України

Армія України опинилась перед найважливішим вибором за весь період свого існування. Останні події в країні наочно продемонстрували бойовий стан армії та остаточно оголили результат стабільної економії на державній безпеці протягом останніх двох десятиліть.

Дії чи бездіяльність Збройних сил України, які зазнали надзвичайного утиску у коштах, поставили під питання можливість забезпечити державну цілісність та недоторканість.

І якщо у найближчій перспективі техніка та озброєння ще будуть відповідати мінімально необхідним стандартам із забезпечення обороноздатності, то вже за кілька років армія зможе виконувати лише церемоніальні функції.

Слід зазначити, що абсолютна більшість військової техніки, що стоїть на озброєні військових сил України є радянськими зразками, які у найкращому випадку пройшли модернізацію. Тобто за своїми базовими властивостями вже є застарілими і лише у модифікованому варіанті відповідають сучасним стандартам. Але будь-яка техніка має максимальний ресурс для модифікації, збільшити який вже неможливо і необхідно створювати нові зразки.  

Іншою проблемою є те, що озброєння України стандартизоване під колишні стандарти СРСР та країн Варшавського договору. Тобто, усі калібри зброї, стандарти системи озброєння та навіть класифікація зброї відповідає стандартам СРСР, а не НАТО. При цьому мова йде про всі види озброєння, починаючи від автоматів і закінчуючи літаками та танками. І єдиним масовим виробником сучасного стандартизованого під норми СРСР озброєння є Росія, з якою припинено будь-яке співробітництво у цій сфері.   

Таким чином, перед всією країною постало питання: чим буде армія  захищати кордони через п‘ять-десять років. Бо через цей проміжок часу значна частина вітчизняної військової техніки вже переступить поріг півстолітнього віку. Так, сучасний танк "Булат" є модифікацією Т-64А та Т-64Б, що були випущені ще у 70-80-х роках, і майже досяг порогу модифікування. 

Тут може бути кілька варіантів. Але кожен з них виходить з геополітичного напряму розвитку країни. І у зв'язку з тим, що переозброєння коштує просто астрономічних грошей, такий вибір має бути остаточним.

Теоретично країна може існувати у позаблоковому статусі, забезпечуючи свою обороноздатність самотужки. Але враховуючи сучасні реалії, це більш ніж небезпечний варіант. Продовження співпраці з ВПК Росії теж стало неможливим із зрозумілих причин. Третім варіантом є вступ до НАТО, до якого країна "дрейфує" з 1991-го року.

Якщо керівництво країни форсує вхід країни до НАТО, то головним завданням армії стане перехід на стандартизоване для всіх членів Альянсу озброєння. Слід зазначити, що жоден член НАТО не "почиває на лаврах", переклавши свою особисту безпеку на більш "сильних" товаришів. Кожна країна постійно підвищує свою обороноздатність та вкладає гроші у армію, щоб відповідати стандартам.

Тобто, значна частина бюджету буде витрачатися на закупівлю готового озброєння та на придбання ліцензій для виробництва. Це величезні кошти, які можуть становити більше 10% всього бюджету країни, а не декілька відсотків, як зараз.

Певна економія може бути досягнута за рахунок того, що в Україні існує свій військово-промисловий комплекс, і деякі зразки військової техніки Україна здатна виробляти самостійно. Наприклад, вітчизняний ВПК вже навчився встановлювати на свої танки озброєння під натовські стандарти. Це дозволить підтягнути той же перспективний танк "Оплот" до стандартів НАТО, а не закуповувати іноземну техніку. Аналогічно не потребують закупівлі бойові машини піхоти та БТР.

Гіршою ситуація вбачається з легким піхотним озброєнням, а саме з різноманітними "Калашниковими", що стоять на озброєнні армії. Їх необхідно буде замінити через різний калібр АК та натовського озброєння. Проблема може бути вирішена шляхом виготовлення ізраїльського озброєння за вже купленою ліцензією, а саме штурмової гвинтівки "Тавор", ручного кулемета "Негев", снайперської гвинтівки "Галатц" та розгортання масового виготовлення нових патронів.

Але головною проблемою залишається перехід на нові стандарти авіації. Особливо зважаючи на те, що Україна має досить обмежені засоби модифікації винищувальної та штурмової авіації, які стоять на її озброєнні. І єдиним варіантом може бути лише закупівля дорогих американських чи європейських винищувачів.

Вибір може пасти на останні модифікації F-16 або європейський JAS 39 Gripen, які за бойовим призначенням подібні до МіГ-29. Приблизна вартість однієї одиниці складає близько 50 мільйонів доларів. Саме таким чином пішли, зокрема, Польща та Чехія.

Але зважаючи на те, що ці літаки належать до четвертого покоління, вони не можуть відповідати майбутнім стандартам обороноздатності. Однак американський винищувач п'ятого покоління F-35, який приходить на заміну F-16, коштує вдвічі дорожче та досить суперечливий за своїми характеристиками.

Аналогічні високі розтрати чекають і через закупівлю чи виготовлення своїми силами засобів протиповітряної оборони, артилерії та озброєння для військово-морських сил.

При цьому в армію необхідно буде "вливати" ще й додаткові кошти для перебазування з заходу країни до центральних, північних та східних областей. А також проведення регулярних навчань та тренувань, підвищення зарплатні та якості побутових умов військовослужбовців.

Бо якщо військові продовжать ледве зводити кінці з кінцями, то чекати від них ефективних дій, коли голова забита лише питанням "чим нагодувати родину", годі і чекати.

Звісно, це не означає стрімке переозброєння протягом декількох років. Мова йде про поступовий перехід на нову техніку, коли стара списується, а їй на зміну приходить нова. Цей період може тривати десяток років та потребує від країни максимального напруження та розуміння, що витрати на армію є необхідними.

В іншому випадку, якщо залишити все як є, будь-яка влада буде говорити про занедбану попередниками армію та розводити руками в той час, коли Збройні сили почнуть виконувати більш церемоніально-фіктивні функції та існувати лише для "галочки".