"Спортинг" - "Металіст" - 2:1. З журбою радість обнялась

У Лісабоні харків'яни наступили на ті ж граблі, що і в Піреї. І якщо з Греції за загалом безбарвної гри вдалося вивезти перемогу, в Португалії за такої ж непереконливої гри затуркати футбольну долю, а заодно й Фортуну, не вдалося. Снаряд не поцілив у ту ж лунку. Таке трапляється рідко. На те воно й диво, аби траплятися нечасто. Одначе для того, аби "Металісту" претендувати на вихід до півфіналу, потрібно розраховувати на щось більше, окрім дива.

СПОРТИНГ - МЕТАЛІСТ - 2:1. Відеоаналіз

На що розраховував "Металіст" в столиці Португалії – сказати складно. З одного боку, команда на виїзді забила м'яч і має в пасиві лише мінімальну поразку, проте, з боку іншого, не залишало відчуття, що харківська команда власного плану на гру так і не мала. Вона діяла часом сумбурно, місцями невпевнено, деколи невдало, інколи похвально, проте в усіх випадках команда так чи інакше підлаштовувалася під свого опонента. Я не хочу сказати, що це зовсім погано. Такий шлях також має право на життя. Як, приміром, і творчість Поплавського. Проте "Спортинг" - то не "Барселона". Як і наш ректор, який співає – не Карузо. Тому навряд чи і в першому випадку, і в другому кінцевий результат зможе претендувати на потрапляння до розряду класики. Поки що не той рівень. Не той розмір.

Маркевич: ми абсолютно не засмучені поразкою у Лісабоні

Хоча міряти звичним аршином "Металіст" - справа також мало вдячна. Якщо десь і шукати логіку, так не в нинішній харківській команді. Здається, кількість майстерних виконавців дозволяє говорити про якість чи навіть клас, але поки що на новий рівень команда чомусь перейти не може. Перемоги здобуваються частенько завдяки передовсім емоціональній складовій, тоді як саме цього компоненту бракує харків'янам під час невдач. Складно інколи пояснити й логіку рішень головного тренера слобожанського колективу. Здавалось би, Мирон Богданович з'їв не один пуд солі, аби зараз спокійно дозволити не наступати на горло власній пісні. Проте так трапляється, що наставник "Металіста" спочатку заганяє себе й команду в глухий кут, а вже потім шукає звідти вихід. Але не завше рятівне коло виявляється під рукою. З точки розу інтриги таку лінію поведінки тренера та його команди можна лише привітати. Але з позицій стабільності і амбіцій – навряд чи.

Са Пінту розчарований такою перемогою над "Металістом"

Ось і в матчі зі "Спортингом", як і в попередньому проти "Олімпіакоса", доводиться говорити, що Маркевич у тактичному плані навряд чи вивищився над своїм візаві. Доки Са Пінту грав без козирів, Маркевич почувався в своїй тарілці. Варто було наставникові "Спортингу" зіграти нестандартно, як Мирон Богданович розгубився. Ця миттєва розгубленість коштувала не тільки втрати ситуативної рівноваги, а й, цілком можливо, передумов для сумарної перемоги.

Проте попервах, як здалося, наставник "металістів" чинив усе правильно. Зробивши поправку на відомі кадрові проблеми, передовсім у обороні, Маркевич налаштовував підопічних на чітку і грамотну гру в обороні, а також активні дії попереду. Впродовж першої половини зустрічі не залишало відчуття ледь не довершеності в діях харківської команди.

Подумалось навіть, що нарешті "Металіст" зробив правильні висновки із попередніх невдач і налаштував гру і в обороні. Проте варто було грі поновитися, як ці та подібні думки й сподівання благополучно булькнули десь в Атлантиці. "Спортинг" після перерви зробив лише те, що й мав зробити – додав у швидкості. У цей час "Металіст" вважав, що вже вхопив Бога за бороду. І що в вічність можна в'їхати й на м'яких подушках. Оманливі відчуття. Марні сподівання. Попереднього багажу виявилося замало, аби так же комфортно вести гру. Й розраховувати на синицю в жмені. Лише завдяки зайвим обертам у командній швидкості "Спортингу" вдалося досягти бажаного. Така дрібниця, здавалося б.

"Металіст", як і всіляка величина, котра майже не підпорядковується законам логіки, до життя повернувся лише після нокауту. Тільки після 2:0 гості пригадали, що перед грою і вони "топ-актори", що і вони на словах розраховують на вихід до наступного раунду. Нарешті команда додала по-справжньому, а не формально. Нарешті почали виникати хоч якісь моменти поблизу чужих воріт. Прийшов до тями й харківський керманич. Маркевич кинув у бій свіжі сили – Девіча й Марлоса. Саме цим двом і вдалося створити атаку, яка закінчиться фолом воротаря і пенальті, що його реалізує Шав'єр.

Здавалося, світло в кінці тунелю для української команди з'явилося знову. Незважаючи на обмаль часу, у "Металіста" все ж таки залишалась можливість для фінального штурму. На підставі забитого на останніх хвилинах зустрічі м'яча й майже обов'язкового в таких випадках емоційного підйому, можна сміливо стверджувати, що команда, яка мінімально поступається, за логікою має продовжувати шукати щастя поблизу чужих воріт.

Але не з нашим щастям. І не з такою логікою.

Решту доданого часу харків'яни намагалися тримати м'яча, а їхній тренер намагався пришвидшити фінальний свисток незрозумілою й навряд чи потрібною в такому випадку заміною...

Зрештою, за що боролися. Свої законні й закономірні 1:2 "Металіст" отримав і втримав. Складно говорити про щось суттєвіше й значуще, принаймні про журавля в небі. В даному випадку харків'яни здобули, хіба що, синицю в руці.

Цього, вочевидь, недостатньо для загальної перемоги. Проте якщо врахувати, що "Металіст" не піддається логіці й часом перемагає там, де мав би програти, цього не так уже й замало.

Олександр Солнцев