Ах, Роза, Роза! Ви нє ув'ялі

Здавалося б, що дрімуча епоха антиукраїнської істерії канула в минуле. Ну, принаймні на такому примітивному рівні, як то проголошувала ліва соціалістка, добре знайома з Леніном, який зважав на її думку. Мова про Розу Люксембург – російську єврейку, що проживала тривалий час у Німеччині. 

Її брошура "Die Russische Revolution" була перекладена різними мовами. І ось які цікаві відкриття зробила полум'яна революціонерка: "Український націоналізм в Росії це — щось абсолютно відмінне від, скажімо, чеського, польського або фінського націоналізму. Це — тільки каприз, божевілля кількох десятків дрібних буржуазних інтелігентів, що не має жодного коріння в економічних, політичних або психологічних відносинах країни. Він не має жодних історичних традицій, оскільки українці ніколи не були нацією, не мали ні свого уряду, ані жодної або національної культури, за винятком реакційних, романтичних поезій Шевченка. Це те ж саме, якби одного прекрасного дня жителі Баварії забажали б створити новунижньонімецьку націю і уряд!"

Найдикіше те, що у багатьох містах України ще збереглися вулиці названі на честь цієї потвори. Але діло Рози живе і не вмирає. Рози люблять розквітати на гною.

На сайті православного інформаційного агентства "Русская линия" координатор Літературного Комітету Міжнародного "Евразийского движения", член Союза пісатєлєй Росії, Наталья Макєєва розродилася гнівним пасажем на тему "возрождения украинской идентичности": "Недавно стало известно о том, что на Украине появился очередной книгоиздательский проект, планирующий издавать переводные книги на украинском языке.

"Первой ласточкой" должен стать "Почтамт" Чарльза Буковски в переводе Ильи Стронговского, который будет презентован на предстоящем Форуме издателей во Львове. Похоже, кто-то на Украине считает, что таким образом можно возродить национальную идентичность. Возможно, этот кто-то на полном серьёзе думает, что население будет запоем читать переводную литературу на родном языке".

Завважте, що ця дамочка не має зеленого поняття про те, що мистецтво перекладу в Україні існує з давніх-давен. Мабуть, вона була б дуже здивована, дізнавшись, що переклади українською робилися ще в середні віки, а особливо в епоху Відродження і Бароко, коли в Росії панувала ортодоксійна церковна схоластика. Тому Буковскі у ролі першої ластівки після багатотомників Джека Лондона, Бальзака, Мопассана, Шекспіра, Анатоля Франса, Гемінґвея, Пруста звучить досить кумедно. Тим більше, що фахові російські перекладачі не раз навіть заздрили українським перекладачам, що українська мова набагато гнучкіша, багата на синоніми, що дозволяє викручуватися з найскладніших ситуацій, відтворюючи оригінал.

Зокрема російська критика дуже високо поцінувала переклад Райнера Марія Рільке, який виконав Микола Бажан. Хтось із них, пригадую, навіть пошкодував, що в російській відсутнє таке ємке і коротке слово як "самота":

Хтось поруч мене засурмив нараз

і повнить простір криками сурми,

і чорна самота поймає нас,—

крізь неї ринем, як примари, ми.

Але на думку Натальї Макєєвої, про жодне відродження української ідентичності в сучасній Україні мова йти не може. В період, коли був при владі Ющенко вона писала: "Это совершенно марионеточное проамериканское государство, во главе которого стоит человек, жена и дети которого – граждане США. Всё, что делается сейчас в Украине, делается не для блага украинцев, а во вред России".

Бо у всьому винна Америка. Колись російські шовіністи звинувачували у всіх гріхах австрійську імперію, яка вигадала українців і українську мову, а тепер настала черга Америки. Америці, виявляється, вигідно "поощрять игры с украинским национализмом, направленные исключительно на достижение глобальных геополитических целей американских стратегов. Ведущаяся усиленными темпами украинизация всех сфер жизни – это насильственный отрыв Украины от России, с которой её связывает история, культура и общая судьба".

Але й згодом, коли до влади прийшов Янукович, невтомна Роза-Наталья уже кидається боронити права русинів і бере участь у пікетуванні Януковича: "Продолжение преследования отца Димитрия Сидора - это осознанная провокация оранжистов против Виктора Януковича, - заявила координатор ЕСМ Наталья Макеева. – При Ющенко люди, которые занимались этим процессом, будучи государственными чиновниками, выполняли волю президента. Со сменой власти было бы вполне логично прекратить процесс и пойти навстречу русинам. Однако происходит обратное".

Виходить, що 5 млн. данців, 4 млн. норвежців, 2 млн. словенців, ба навіть один мільйон естонців – усі вони мають право читати світову літературу рідними мовами, а понад 30 мільйонів українців, які вважають українську мову рідною, чомусь приречені на вічне культурне рабство.

Хоча – що вкрай цікаво – для кількох тисяч русинів робиться виняток. І не де – а саме у Москві! У тій самій Москві, яка вистріляла усі 100% письменників геть усіх малих народів.

"Украинский язык удивителен, – не може не визнати очевидного новітня шовіністка, але: – в отличие от русского, он гораздо более архаичен, по нему можно изучать историю. И именно поэтому на него ни в коем случае нельзя переводить современную, тем более – западную литературу... Попытка перевода на украинский язык современных текстов – это издевательство как над языком, так и над его носителями, хуже любых анекдотов. Никто не будет это читать! На украинский можно, в крайнем случае, переводить сказки и легенды, желательно – в максимально ранней версии, других славянских народов. В совсем крайнем случае – всех остальных народов тоже. Но никак не фантастику, боевики и постмодернистские изыски".

Дивно, що новітня Роза не звернула ще свого пильного погляду на іврит. Архаїчнішої мови годі й шукати, але це не завадило патріотам-євреям оновити її уже в наш час, збагатити новими формами, термінами, перетворити на одну з наймелодійніших мов, якою можна не тільки Тору читати, а й "постмодерні ізискі".

Та, мабуть, причина відома  – мадам Наталья не тільки великий патріот російського, але й СВОГО народу. Правда, признаватися до нього не квапиться. Скоріше русинкою стане.