Притча про склянку води

Відголоски патріархального у нашій общині нескоренні. Наскільки жінки прогресують у самоствердженні – а таки проскакують нагадування того, що лише мужчини у нас незалежні і самодостатні, а жінки тільки й мають, що обов'язки і "передбачені природою" повинності. Про це свідчить і те, що чоловік у 45 без дружини – це "холостяк", а баба без "мена" в 45, попри те, що вона знову ягідка саме в цьому віці, – все одно "незаміжня". Вважається навіть, що краще побувати в статусі розлученої, аніж взагалі не забруднити свій паспорт жодними печатками (читай – краще отримати психологічну травму, котру незмінно несе з собою будь-який розрив стосунків, надто офіційний, ніж жити нормальним життям без нервових потрясінь). При цьому складно позбутися нав'язливого враження, що казочки про "ягідку" – не більше ніж мантра, аби жінки, котрі не збудували ячейку суспільства до цього сакраментального віку, не почувалися непотрібною біомасою.

Зараз по мережі гуляє онлайн-щоденник молодички, котра вирішила поділитись думками з приводу бачення свого власного благоустрою. Мовляв, от мені вже 30, і я б хотіла, звісно, сім'ю, але оскільки а) не хочеться кидатись на перше-краше, а той Єдиний поки не стрівся, і б) у світі крім сім'ї є чимало прекрасних і цікавих занять, – то чому б, замість прокидатись щоранку з думками про "біологічний годинник, котрий невблаганно цокає", не брати від життя те, що воно пропонує? Адже щасливим можна бути, не тільки витираючи дітям (а часом і чоловікові) соплі – можна подорожувати, можна займатись улюбленою справою чи спинатись по кар'єрних сходах, можна робити всі ті прекрасні речі, на котрі більшість жінок, варто їм повісити на шию путо Гіменея, банально не мають часу. Запис зібрав рекордну кількість коментарів. Не варто казати, що в більшості вони були негативними. Чоловіки кидалися фразами про те, що "хлопа їй треба" і "через дурний фемінізм скоро у світі одні араби житимуть, бо ніхто не хоче йти заміж і народжувати, а все інше – відмазки", жінки кричали, що "ніщо в житті не замінить любові, котру випромінюють брудні памперси", і що "шкода нещасної, вона нічого не знає про щастя". Звісно, не бракувало і притч про одиноку старість з порожнім домом і котом, і про те, що за кілька років жінці, котра саме повернулась із кругосвітньої подорожі з новим бойфрендом, "нікому буде подати склянку води".

Навряд чи цій дамі можна було очікувати схвалення від соціуму, адже соціум, як відомо, індивідів не любить. АЛЕ. Перефразовуючи пісеньку з мультика – "Как вы яхту назовете, так на ней и напишите". Можна, без сумніву, бути у 45 "незаміжньою" і сприймати відсутність чоловічого плеча як прокляття через вроки куми Леськи, котра завжди заздрила в молодості кількості твоїх кавалерів. Можна вислуховувати щодня тиради мами і колег про те, яка ти самотня і нещасна від того, що тобі немає чиї шкарпетки прати по вечорах, нема кого днями просити поміняти кран у ванні і нема кого розшукувати суботніми вечорами по генделиках. Можна навіть бідкатись разом з ними – якщо ви справді вважаєте, що без цих атрибутів ваше життя успішної жінки пролетіло, як фанера над Москвою. Але рівнозначно так само можна прекрасно прожити без всього цього – якщо, звісно, страх перед тим, що про вас шепотітимуть за спиною, і мішок стереотипів дадуть вам спокійно спати вночі. Тому що, на відміну від нещасної "незаміжньої", сучасна холостячка – це картина досить відмінна за своїм складом і суттю.

Це, якщо вдуматись, та ж жінка за 45, котра з тих чи інших причин вирішила відмовитись від традиційної сім'ї. Наголошу – вона вирішила це САМА, її не кинули і не "забракували". В той час, коли подруги обмінювались досвідом про дитячі проноси і перші зуби, вона здобувала другу освіту. Коли подруги розривались між садком і школою, паралельно щовечора влаштовуючи чоловікові істерики за те, що майже не буває вдома, вона була за кордоном на стажуванні, отримавши своє перше значне підвищення. Поки в паралельному світі побутували проблеми поламаних на роликах ніг, перших цигарок, двійок і поїздок на дачу в суботу, у неї був час на купівлю нової машини, освоєння дизайнерських курсів і відпочинок десь на Гоа. І якщо до того часу вона таки зважилась народити дитину, то у неї вже є і досвід, і фінансова змога оплатити няню і присвятити кілька років маляті, не боячись, що на роботі за час її декрету прийде більш кваліфікований працівник. І от, нарешті, коли їй за 45 і у неї як мінімум гарна кар'єра, доглянута зовнішність і самооцінка в порядку, вона повертається вечорами у згадану "порожню квартиру". Там вона не мусить ані бігом смажити котлети, ані мити тонну посуду, ані позапланово прасувати чоловікові костюм на завтрашню нараду.

Вона готує собі вечерю за своїм власним смаком, вмикає улюблену музику, бере улюблену книжку і сідає у фотель попивати улюблений чай з жасмином. Їй не потрібна склянка води, а навіть якби й була потрібна – згадаймо, скільки самотніх пенсіонерів, маючи, між іншим, по двоє-троє дітей, доживають віку в будинках для перестарілих. Потім вона телефонує дітям, якщо вирішила таки їх народити без чоловіка, і домовляється, коли ті прийдуть з онуками в гості. Якщо на дітей вона так і не зважилась, то вона, замість сидіти вдома, спокійно їде у театр або на побачення. А потім, подивившись на ніч хороше європейське кіно, вона лягає спати поряд улюбленого кота. І їй, повірте, не шкода, що замість кота поряд не хропе чоловік, котрий нещодавно почав лисіти, завів коханку чи перестав забезпечувати сім'ю. Зрештою, навіть незаміжні жінки, і навіть у віці за 60, живуть із партнерами, і можуть засинати поряд із ними. І – ні, це неправда, що у 60 жінці пора клеїти ласти і одягати на голову шилянову хустку, тричі неправда.

Звісно, варіант "незаміжжя" є оптимальним для тих людей, котрим гарно на самоті і з самим собою. Зрештою, внутрішня гармонія ніяк не пов'язана із кількістю людей навколо. Якщо на вас тиснуть стіни, коли навколо не верещать троє онуків і не свариться дочка з зятем, – вам буде складніше. Зрештою, люди, котрі не можуть жити самі, вискакують заміж і народжують дітей уже в 20. До того ж, часто, на жаль, вискакують за тих, хто перший візьме. Але якщо ваші запити до життя є трохи вищими, ніж бути придатком до чоловіка, котрий живе, як надумає, в силу своєї "природної самодостатності", – подумайте, чи не стати вам холостячкою. Інакше "склянка води" керуватиме вашим життям замість вас.