"Дніпро" - "Севілья" - 2:3. Воїни світла

Навесні ці хлопці зробили для єднання країни більше, ніж усі політики, разом узяті. Ми жили надією й радістю від матчу до матчу. Казка тривала, перетворюючись поступово в легенду. На жаль, у казки нещасливий кінець. Суто формально. Проте насправді "Дніпро" - справжнісінький герой. Це наші воїни світла. Дякуємо за сезон.

Якщо й зупиняти мить, то лише на зоряний час. "Дніпро" подарував усій Україні справжню футбольну казку, потрапивши в фінал Ліги Європи. Й ось залишався один-єдиний штрих, щоб ця казка мала по-справжньому щасливий кінець, і Попелюшка перетворилася в принцесу: у фіналі треба переграти чинного володаря трофею. "Дрібничка" якась. Але наскільки складна й непідйомна на перший погляд ця остання спроба.

Зайве, мабуть, говорити зараз про фаворита пари. Це – фінал, головний поєдинок турніру, відтак випадкових пасажирів на цій стадії апріорі бути не може. Якщо пригадаємо, "Дніпро" на кожній стадії плей-оф був аутсайдером у своїй парі. Й де тепер ті "Олімпіакоси" з "Наполі"? Так що шанси у дніпрян як мінімум не менші, ніж у суперника. За нас – усвідомлення унікальності моменту. Якщо "Севілья" за бажання може вийти в фінал і наступного разу, "Дніпру" (чи будь-якій іншій українській команді) подібне втнути майже нереально. Відтак маємо щосили тримати птаха удачі за хвіст саме тут і саме зараз. Бо на інший шанс можна чекати десятиліттями. Певен, абсолютно кожен футболіст "Дніпра" це чудово усвідомлював. Головний матч у кар'єрі кожного футболіста. Головний матч у історії нинішньої дніпропетровської команди. Саме так, і не інакше. А тому інші суто футбольні чинники можуть відійти на другий план – щось на кшталт солідного досвіду опонентів чи їхньої класової вищості. Тут мова про мрію, яка може здійснитися. Й задля якої не гріх віддати всього себе.

Чи не єдиний нез'ясований кадровий нюанс напередодні гри – кому Маркевич віддасть перевагу в атаці – Селезньову чи Калиничу. Обидва заслужили вихід у основі, але вийти на поле "Народового" зі старту мав лише один. Мирон Богданович зробив свій вибір на користь хорвата. Про появу в стартовій одинадцятці Матеуса як сенсацію говорити принаймні недоречно – бразилець повністю оговтався від травми й набув колишньої форми. Тому тут усе закономірно. Щодо можливої тактики на гру, яку обрав наш тренерський штаб, то, як на мене, це не було державною таємницею. Головне – стримати опонента в першому таймі. Себто не пропустити. А далі – не миттям, так катанням…

Очікуваний сценарій пішов шкереберть із самого початку. Перша контратака наших виявилася результативною. Цей гол зробили Матеус із Калиничем. Значить, Мирон Богданович угадав, поставивши їх у основу. Тут одразу захотілося, аби матч завершився. А ще промайнуло, що надто рано наші вийшли уперед. Хоча "Севілья" чимось особливим не вражала – робила все те, до чого українці мали бути готові, здавалося, що дуже просто м'яч знаходив штрафний майданчик Бойка. Все ж злодійка-нервозність моментами панувала в діях наших хлопців. Вочевидь, їх можна зрозуміти. Щодо самовіддачі, як і завше, претензій бути не може за визначенням, а от щодо змагальної дисципліни… Хтось не витримав паузу, хтось на мить втратив концентрацію, а хтось загубив опонента. Для досвідченої "Севільї" чужі недоречності – то власні козирі. Візуально легко рахунок став уже не на нашу користь. Парадокс, але лише пропустивши два м'ячі, наші нарешті заспокоїлися. Засяяв Коноплянка, заграв ударний кулак у центрі поля. Як наслідок – почали виникати пожежі і у воріт "Севільї". Одну з таких пожеж севільці загасити не встигли – Ротань філігранно виконав штрафний удар. Трохи відлягло. На перерву йдемо за рівного рахунку, проте з певною психологічною перевагою – забили гол у роздягальню.

Однак другий тайм ми розпочали з уже знайомою нервовістю. Попереду і в центрі поля було начебто все гаразд, а от в обороні…Мандражували наші, якщо одним словом. Причому в моментах, які лише потенційно можна назвати небезпечними. Маркевич вирішив зняти з гри Федорчука й випустив Безуса. Доцільність саме такої заміни зрозуміла, проте вона, ця заміна, на превеликий жаль, не спрацювала. Заведеним вийшов Роман на гру. Але ця заведеність якогось не творчого, а руйнівного характеру. Не став цей півоборонець рятівною соломиною. За якусь мить Бакка знову вискочив по центру віч-на-віч із Бойком. І ми знову змушені відігруватися.

Дніпровський тренер кинув у бій Селезньова, а згодом і Шахова. Проте джокери як слід увійти в гру не зуміли. А тут як недоречно травмувався Матеус, і номінальні господарі змушені були діяти вдесятьох. "Севілья" чудово читала гру, пресингуючи й використовуючи тактику дрібного фолу. Наші билися об той мур безрезультатно. Не вистачило часу, аби знову відігратися. Не вистачило Матеуса. Дисципліни й строгості в захисній ланці передовсім. Ось так прикро ми програли цю битву.

"Дніпро" залишає Варшаву без омріяного Кубка Ліги Європи. Але з гордо піднятою головою. З усвідомленням того, що не святі гіршки ліплять. І що командний дух і характер часто беруть гору там, де бракує майстерності й досвіду. Ми назавжди запам'ятаємо цей сезон, "Дніпро". Ми завше дякуватимемо вам за ті прекрасні миттєвості, що зробили цю тривожну весну по-справжньому незабутньою. Для всієї України ви в будь-якому разі герої. Воїни світла.

Дивлюсь на нашу команду, й не можу повірити, що ще якихось півроку тому про подібне не можна було навіть мріяти. Чомусь згадалася "домашня" зустріч проти "Карабаху", за який на нашому "Олімпійському" вболівали більше, ніж за дніпрян. Згадалася ганебна гра "Дніпра" в Копенгагені й висновки, що з такою "фізією" в єврокубках робити нічого. Проте гарний смак у нас з'являється найчастіше з гірким досвідом. По-іншому не вміємо. Але як все-таки добре, що той смак з'явився. І ось на варшавському "Народовому" вже не лише рідна публіка вболівала за наших. "Дніпро" втнув чудернацьку метаморфозу, перевтілившись із провінціала-безхатченка в візитівку країни на євроарені. Прикро до сліз, певна річ, що у казки сумний кінець. Але така казка зробить нас сильнішими. Даючи прикурити богам, Прометей винайшов вогонь. Даючи прочуханки топ-клубам Європи, "Дніпро" змусив рахуватися і з собою, і з країною. По-іншому тепер не буде.

Олександр Солнцев