Ліга Європи. Дніпро - молодець, Динамо - не в той бік

Коли настає пора брати в руки щит, бери й меч. Цю просту істину давно пізнав досвідчений тренер "Дніпра", який зіграв проти опонента із "Брюгге", як авторитетний гросмейстер. Команда Маркевича була єдиним цілим, контролювала гру й довела її до логічного завершення. Тренер "Динамо" свою дуель колезі з "Фіорентини" програв. Вдруге поспіль. На жаль, Ребров у порівнянні з Монтеллою виявився не гросмейстером, а в ліпшому випадку "майстром спорту міжнародного класу".

Хоч і казав президент "Динамо" Ігор Суркіс, що дніпряни намучяться з бельгійцями більше, аніж його команда з італійцями, сталося якраз навпаки.

Певна річ, варто говорити про хворобу росту молодого динамівського наставника й такої ж його команди. Проте не залишає відчуття, що "Динамо" якось просто й без варіацій поступилося не найсильнішому суперникові, а, з іншого боку, могло й мало проходити далі.

Що ж, нічого іншого не залишається, як констатувати, що в киян попереду ще ліпші часи. А от у дніпрян ці часи – зараз, ось сьогодні, завтра. Віриться, що їхня пісня-казка ще триватиме. Вони вже знають собі ціну. Вони вже знають, що можуть переграти будь-кого. Дай бог, аби пройшли ще далі. Бо того варті.

Очевидне-імовірне: обидва наших євролігових колективи мали шанси на півфінал аж ніяк не менші, ніж їхні суперники. Нічиї, синхронно здобуті тиждень тому "Динамо" та "Дніпром", не робили нас, певна річ, фаворитами в повторних зустрічах, проте й аутсайдерами протистояння ми за визначенням бути не могли. Задля повторення історичного досягнення шестирічної давнини – два клуби від України в півфіналі Кубка УЄФА – обом нашим бійцям не треба було робити подвиг. Вистачило б і стандартної гри за обов'язкової умови зведення нанівець власних помилок.

Навряд чи доречно говорити, що хтось із наших був у більш привілейованому становищі. "Дніпро" матч-відповідь проводив нібито вдома, після виїзної нічиєї, проте "вдома" - то все умовно; та й для подальшої боротьби дніпрянам конче необхідно забивати.

В динамівців становище, на перший погляд, начебто й складніше, проте, з іншого боку, суперника вони вже "вивчили досконало" (в усякому разі, Ярмоленка перед матчем за язик ніхто не тягнув), відтак повторення київських помилок не мало бути, а завдання в атаці у динамівців було аналогічним – забити.

Власне, в сухому залишку перед грою мали такі розклади. Свідомо не згадую про якісь дрібниці чи деталі – як то травмованих чи дискваліфікованих. Із однієї простої причини: на такій стадії змагань подібні оказії – звичне явище, причому по різні боки барикад. З цим просто треба змиритися. Й відштовхуватися першочергово від наявного потенціалу. Й уміння/можливості тренерського штабу втнути щось таке, що здатне увігнати візаві в ступор. На такий розвиток подій ми вправі розраховувати хоча б тому, що не випадково досягли такої стадії, до того ж, наші нічим не гірші за своїх опонентів.

Однак все це лірика. Буває, що чим вищі власні можливості, тим важче до них дотягнутися. Здавалося б, "Динамо" дійсно мало час і підстави, аби насправді вивчити опонента й провести роботу над помилками. Проте, як здалося, кияни наступили на ті ж граблі, що і в Києві.

Проти стартового пресингу флорентійців гості виявилися безсилими. Даруйте, але я не знаю, чому так сталося. Коли тренер "фіалок" Монтелла перед грою казав, що "Динамо" чудово готове фізично, він не лукавив. Дійсно, наша команда в сенсі функціонального вишколу може дати фору будь-кому. Чому не дала "Фіорентині"? Причини особисто я вбачаю в психологічній нестійкості наших футболістів. Причому це стосується не тільки зелених новачків, а й тертих виконавців на кшталт Хачеріді чи Віди.

Мабуть, усе ж таки Ребров недопрацював у цьому напрямку. Як не допрацював і Ярмоленко. Так вже сталося, що саме від нього очікують дива. Не беруся стверджувати, що очікування ці не закономірні, але в останніх двох надскладних поєдинках - проти Іспанії й першої гри проти флорентійців - Андрій сподівань не виправдав. Скажу більше - провалив ті матчі.

Щось схоже відбулося і в Флоренції. Ну, а довершив темним штрихом загалом безрадісну картину Ленс, який ще в першому таймі "напрацював" на вилучення. Знову ж таки, не беруся стверджувати про доцільність рішення шведського рефері. Певен, що знайдеться купа фахівців, котрі по гарячих слідах заявлять, що арбітр помилився, надто суворо покаравши нашого півзахисника. Цілком можливо. Якщо хтось вірить у теорію всесвітньої змови проти наших команд на євроарені, то також отримає чергові аргументи для своєї релігії. Проте я б хотів сказати про інше. Про історію, яка нікого нічому не вчить.

Картки різного кольору динамівці в нинішньому євросезоні здобувають із завзяттям, вартим іншого пріоритету. Висновки ніхто не робить. Здається, навпаки: породжується якась хибна упевненість у власній якщо й не вседозволеності, то як мінімум правоті. Отримав Ярмоленко "гірчичника" в Луцьку – Контрольно-Дисциплінарний комітет Федерації ту картку анулював. І тут варто вести мову не про справедливість чи упередженість, а про в будь-якому випадку негативний вплив таких рішень на футболістів, котрі відчувають власну значущість і безкарність. В континентальних змаганнях подібна "значущість" розбивається об суворі будні. Відтак відбувається розрив шаблону. Тому не запитуйте, по кому подзвін…

Безпосередньо про гру киян говорити дуже просто. Її, як такої, майже не проглядалося до моменту, поки грали в рівних складах. Господарі були вищими на голову. Як би прикро це не було. Після вимушеного відрядження Ленса до роздягальні наші шанси на позитив тим більше розвіялися надто швидко. І те, що пропустили в першому таймі лише один м'яч, а не кілька, заслуга СаШо й марнотратство їхніх гравців атаки.

Після перерви господарі були ближчими до другого м'яча, ніж гості – до першого. Тому нічого дивного, що пропустили вдруге на заключних хвилинах гри. Все закономірно й справедливо. Так не виграються ні битви, ні тим більше війни. Програли гравці, поступився їхній тренер. На жаль, без особливих варіантів. Попри все, маємо подякувати "Динамо" за цей сезон, хоча осад залишився: таке відчуття, що ця команда могла досягти більшого.

А "Дніпро" цього більшого вже досяг! Уперше в своїй історії дніпропетровська команда сягнула єврокубкового півфіналу. Дуже грамотно і строго зіграли дніпряни проти "Брюгге". На відміну від "Динамо", колектив Маркевича не позбувся ні територіальної, ні змагальної ініціативи.

Наші хлопці зіграли компактно в обороні, звівши нанівець атакуючі потуги гостей. Респект Маркевичу - він переграв свого колегу. Респект Коноплянці - він не розчинився на полі, як Ярмоленко у Флоренції. Хоча, певна річ, віншувати потрібно увесь колектив. Який торував собі шлях до визнання не лише завдячуючи чомусь, а й наперекір комусь. Граючи весь час фактично на виїзді, "Дніпро" сягнув вершини, про яку колись можна було лише мріяти.

Хоча чому "сягнув"? Може, для "Дніпра" все тільки починається…

Олександр Солнцев