Сага про яйця

Якось нещодавно, кілька тижнів тому, Вася Кобін, правдоруб-півоборонець "Металіста", пригнічений останніми невдалими результатами команди, в серцях сказав, що "ми (себто вони - футболісти харківського клубу) нарешті маємо показати свої яйця". Так і сказав. Мовляв, набридло вже програвати. Час робити висновки й надолужувати згаяне. Після чергового блідого й програного матчу - в Лізі Європи проти "Легії" - запитали Кобіна, а де ж, даруйте, анонсовані металістівські яйця? До честі Василя, втікати від запитання й загалом від журналістів він не став, зазначивши, що й сам не відає, де ті яйця. Й додав, що за такої гри розраховувати на перемогу не варто. Не награли, словом. Відтак не заслужили.

Важко з цього приводу щось додати. Я не про яйця радше, а про гру. Суцільний негатив і розчарування. Після матчу наш знаний фахівець Йожеф Сабо на емоціях бовкнув на всю країну, що Рахаєв, можливо, не контролює ні своїх футболістів, ні ситуацію загалом. Із Йожефом Йожефовичем контурно, чи то пак дуже обережно погодився знаменитий в недалекому минулому воротар слобожан Ігор Кутєпов. Між іншим, штатний працівник клубу. Виходить, у харків'ян справді не все гаразд. Попри суцільні заяви Курченка та його підлеглих. Прикро, якщо справді так. Тобто прикро не стільки за те, що екзильний младоолігарх щось там недолуге патякає, скільки за команду, яка ще вчора була повноцінною бойовою одиницею. А наразі стала просто одиницею. Голос якої, за класиком, "тоньше писка".

Перспективи "Металіста" в Лізі Європи - як у Поплавського очолити Міністерство культури. Себто ні амбіцій, ні передумов. Без яєць, словом.

До останнього вважав, що "Динамо" подібний період, який зараз переживає "Металіст", уже залишило позаду. Десь там далеко, у закутках блохінської хворобливої величі. Як показали матчі нинішнього сезону, "біло-синя" команда врешті скинула пута невігластва й безпорадності. Й принаймні знає, що робити в тому чи іншому епізоді. До того ж, з'явилися настрій і бажання не лише в умовного Сидорчука, що апріорі не дивно, а навіть у таких товаришів, як Ленс чи Беланда, які кілька місяців тому відверто й демонстративно клеїли дурня. Так ось, чомусь я ствердився в думці, що після "Стяуа" й "Шахтаря" київську команду вже не буде переслідувати напівзабутий самозакоханий фантом пустопорожнього футболу. І я навіть знаю, чому: "Динамо" згадало, як треба грати в футбол. Справжній. Динамівський.

Після матчу з "Ольборгом" мене знову терзають сумніви. Знову за спиною бовваніє майже забутий привид безалаберності, якоїсь колгоспності. Виявилося, що для того, аби захотіти багато, треба зовсім трохи. Пара переконливих матчів, пара красивих голів, пара адекватних післяматчевих коментарів Реброва - і все, майже в унісон усі ми репетуємо про реінкарнацію "Динамо". Того "Динамо". Великого.

Аж ні. На складні питання не завше вдається відповісти простими фразами. Блохінський нігілізм набагато глибоко вріс у свідомість не тільки гравців, а й тренера. Для мене особисто очевидно, що індивідуальна майстерність кожного окремо взятого футболіста "Динамо" буде помітно вищою за відповідний показник будь-якого гравця данського чемпіона. І що сам по собі "Ольборг" - такий собі варіант БАТЕ. Ну, хіба що трішки покращений, модифікований. Та й то навряд чи. Чомусь мені здається, що якби через пару годин динамівцям запропонували переграти той злощасний матч, вони б розірвали той "Ольборг". Вбачаю проблеми в кількох площинах.

По-перше, недооцінка суперника, причому відверта й очевидна. "Динамо", яке небезпідставно розправило останнім часом плечі, приїхало в якийсь данський хутір, аби закидати тамтешніх футболістів капелюхами. Коли дійшло, що взяти таким чином на абордаж не вийде, перелаштуватися не вдалося. Забракло як часу, так і мотивації. Відтак, по-друге, - прорахунок Реброва. Команда не була такою навіженою, як проти "Стяуа" чи "Шахтаря". Вона не була готовою не стільки функціонально, скільки емоційно. Питання вибору стартового складу не ялозу по тій простій причині, що фактично кожен зіграв нижче своїх можливостей. Хотів було виокремити лише ювіляра Ярмоленка, котрий так і не зміг зробити собі подарунок, проте вчасно зрозумів, що коли ти програєш із розгромним рахунком, будь-які нібито вдалі дії відходять на задній план, миттєво втрачають вагу. Ну і, врешті-решт, таки варто сказати й за нефарт. Моментів кияни створили вдосталь, вистачило б на кілька матчів проти "Шахтаря". Проте м'ячі влітали саме в динамівські ворота.

Дуже хочеться сподіватися, що цей провал, ця кастрована гра стане для "Динамо" та його тренера своєрідною люстрацією, перевіркою на вошивість. Якщо вони її, цю перевірку пройдуть, то в повторному матчі розтерзають той "Ольборг", як у першому турі це зробив "Стяуа". Якщо ж ні - даруйте, грош їм ціна. В такому разі, вони недалеко відійшли від "Металіста".

Складно сказати, наскільки далеко/недалеко відійшов од "Металіста" "Дніпро". Якщо суто візуально, то недалеко: у дніпрян одне очко після трьох турів, у харків'ян - жодного. Що в одних немає переконливої гри, що в інших. Як, заодно, і шансів, щоб потрапити в євровесну. Проте якщо причини стагнації й навіть занепаду "Металіста" ми, за великим рахунком, знаємо де шукати, бо ті лежать на поверхні, то де шукати причини дніпровських негараздів?

Пішов Джуліано, травмований Матеус. Змінився тренер. Це вагомі аргументи. Проте чи варто щоразу про це згадувати, товкмачити, мов мантру? Команда досі сирувата, досі якась незібрана - хто в ліс, хто за дровами. Вичерпної відповіді від Маркевича, чому саме так, досі ніхто не чув.

Було колись обережно промовлено, що нібито внутрішня першість для "Дніпра" - першооснова. Але ж і в "першооснові" не все слава Богу. Та й не обов'язково ганьбитися в матчах проти суперників на кшталт "Карабаху". При всій повазі до них. Знову ж таки, вся справа в яйцях?

Олександр Солнцев