Шахтар - Динамо - 0:0. Сухо й некомфортно

Могло бути й краще. Два визнаних класики українського футболу показали замість рафінованого видовища, чогось такого особливого із відповідного жанру ледь не бої без правил. Боротьби було більш, ніж потрібно, а самого футболу інколи бракувало. Такий вид спорту також має право на життя. Тим більше, що комусь він неодмінно приносить бонуси. Хоча б турнірні.

Проте не залишає відчуття якогось розчарування. Ніби в дитинстві чекаєш годинами величезну чергу на карусель в центрі міста, а коли отримуєш омріяний квиток, усе дійство триває якихось кілька хвилин. Дійсно, могло бути й краще.

Матч сезону для "Шахтаря", якщо коротко. Гірникам для реальної, а не декларованої боротьби за чемпіонство була потрібна лише перемога в цьому матчі, тоді як динамівців цілком влаштовувала й нічия. Саме з цієї позиції "поєдинком року" чи ще чимось на кшталт того навряд чи варто називати цю гру для "біло-синіх".

Як на мене, свій матч сезону "Динамо" провело у Флоренції. Провело невдало, навіть якось безнадійно. Не впевнений, що кияни за пару днів зуміли відновити свій "кислотно-лужний" баланс. Особливо його емоційну складову. Відтак матч на "Арені Львів" проти "Шахтаря" варто було б провести в інший час.

Але маємо те, що маємо: гірники, які зализали рани після єврокубкової ганьби від "Баварії", напередодні гри виглядали фаворитом на тлі динамівців, котрі ще не встигли перетравити ляпасу від "Фіорентини". Майже все зводилося до того, що одні зараз можуть і будуть пнутися зі шкіри, аби болючіше вкусити заклятого друга, тоді як іншим треба просто перетерпіти ці дев'яносто хвилин.

Про словесну гру опонентів м'язами перед матчем говорити не буду. Майже все з тієї вербальної полови далеке від футболу настільки, що не варте уваги. Так чи інакше, все має вирішитися на футбольному полі. Решта – фантик, обгортка від дійства.

Відверто кажучи, вважав, що якщо хтось і може здивувати стартовим складом, так це Ребров, у якого через травми вибули кілька стрижневих виконавців. Одначе динамівський наставник загалом виставив прогнозований склад.

Єдина подія, що хоч якось тягне на несподіванку – поява в основі Кравця. Натомість Луческу здивував по-справжньому: в центрі оборони замість звичного Кучера з'явився Кривцов, а на лівому фланзі Ісмаїлі потіснив прогнозованого Шевчука. Щоправда, на цьому глобальні несподіванки скінчилися. Власне гра не була схожою ні на знак запитання, ні тим більше знак оклику. В ліпшому випадку – три крапки.

"Динамо" логічно діяло другим номером, "Шахтарю" нічого не залишалося, як намагатися грати першу скрипку. В реальності це виглядало приблизно так: перші не дуже то й хотіли, другі – не надто й могли. В першому таймі – лише два пам'ятних епізоди: один у воріт П'ятова, інший – поблизу брами Шовковського. На рахунку ці потуги жодним чином не позначилися. Решта змагального часу – боротьба з вітряками.

Біганини було чимало, боротьби також не бракувало, апеляцій – до судді й взаємних – теж вистачало. А ось яскравої гри по обидва боки барикад було справді малувато. Чогось спільного із "матчем сезону" було небагато. І якщо тактику "Динамо" хоч якось можна виправдати – все ж таки кияни робили першочергову ставку на захист своїх воріт, то за рахунок чого мав перемагати "Шахтар", у першій половині гри так і не було зрозуміло.

Тайм другий у цьому сенсі також не став одкровенням. "Динамо" видозмінило свою тактику – номінальні гості перекроїли власний план на гру, замінивши гру другим номером на такий собі озброєний нейтралітет. Ініціативи, передовсім змагальної, "Шахтар" позбувся. Відтак "Арена Львів" стала свідками перетягування канату.

З одного боку, кияни позбавили донеччан оперативного простору, що було в наявності в першому таймі, проте, водночас, у команди Реброва не було змоги проводити швидкі контратаки, що їм більш-менш вдавалося до перерви. Цілком очевидно, що голевих моментів, яких і без того було небагато, взагалі поменшало. Гра перетворилася на удосконалений варіант "бий-біжи".

Справедливості заради варто сказати й про те, що з точки зору напруги, впертості й емоцій поєдинок цілком заслуговував звання центрального в півсезоні. Було видно неозброєним оком, що футболістам обох команд не вистачало якоїсь дещиці, аби спалахнути. Як на мене, варто віддати належне й арбітру матчу, який ці епізодичні спалахи гасив. Гасив, як умів. В усякому випадку, якоїсь упередженості в його діях не було помітно.

Жабченко судив по-англійськи, давав грати на межі фолу. А часом – і за цією гранню. Футболістам залишалося прийняти ці умови як даність. Показово, що жорсткого й силового футболу в підсумку виявилося на порядок більше, ніж яскравого й технічного.

Навряд чи це провина обох команд. Здалося, що вони намагалися зіграти так, як уміють і можуть. Проте це бажання в обох мандрувало попереду потяга. Здається, вони дещо перегоріли. Відтак часто-густо нагадували боксерів-важковаговиків, що вчепірилися в клінч поблизу канатів. Вони б і раді вийти з цього фактично замкнутого кола, та боязнь зробити фатальну помилку, пропустити один-єдиний разючий удар зіграла з ними злий жарт.

В сухому залишку маємо шахову партію, яка зазвичай відкладається без шансів на чиюсь користь. Хоча в глобальному, себто турнірному сенсі користь, певна річ, більша в "Динамо".

Нульова нічия зберегла наявний гандикап – п'ять очок різниці. За п'ять турів до кінця сезону в наших умовах це майже нездоланна прірва. Тому можна сміливо протирати зірки на динамівській емблемі, готуючись до віншування, – першому за п'ять років чемпіонству "біло-блакитних" майже нічого не заважає.

Натомість "Шахтар" ще не убезпечив себе від посягань "Дніпра" на друге, лігочемпіонське місце. Відтак далі буде.

Олександр Солнцев