Ще один нервовий тиждень

Запитують мене з одного часопису, яким чином я розслабляюся у такий тривожний наш час. Але що я можу відповісти? Я вже понад рік не розслабляюся.

Коли був Майдан, кілька разів їздив до Києва, виступав у Львові зі сцени. А так щоранку щойно очі протер, відразу в телевізор – тиць. Ага, не розігнали, стоїть. Тоді звук на повну катушку, і слухаєш, миючи писок, а потім снідаєш з головою в комп'ютері. І так щодня, щодня до пізньої ночі.

А далі події покотилися так, що просто неможливо розслабитися. Єдиний спосіб – пірнути в роботу, щось писати не пов'язане з сучасним днем, редагувати якісь старі тексти і бодай трохи пожити в іншому світі. Але це не надовго. Не минає години, як ти знову в інтернеті і стежиш за подіями.

Минулий тиждень був особливо насиченим. Обидві смерті не залишили нікого байдужим. Мене ж здивувала поведінка наших правоохоронних органів. Вони замість того, щоб берегти, як зіницю ока, такого безцінного свідка, як Чечетов, дозволили йому зробити те, що він зробив. І насувається тиха підозра, що було це зроблено неспроста, бо ж чимало наших відомих політиків були замішані у контактах з Овочем. І контакти ці часто були підкріплені солідними фінансами.

Для Чечетова вочевидь то був найкращий спосіб пройти люстрацію, щоб не було втрачене майно, нажите непосильною працею його легендарної правиці.

Убивство Нємцова задемонструвало усю жалюгідність російської опозиції. Ніхто з них нічого не висловив такого, що б могло дуже обурити "папіка". У кожного якась своя версія. Жодних закликів до повалення режиму. Пройшлися, вшанували, розійшлися. От лише у Петербурзі трохи веселіше було. Там поліція сплутала анархістський прапор з так званим бандерівським і відбулося трішки шарпанини.

Українці виходили на Майдан, щоб залишитися, а росіяни вийшли траурний похід, щоб поставити галочку на черговому пункті покращення своєї карми.

І фантазія у них теж убога. Як цупили в нас усе, так і далі цуплять. Майдана у них не було і навіть в зародку нема, але організували Антимайдан. Орлов стішок швиденько склепав і причислив Нємцова відразу до Небесної сотні.

Это случилось в Москве сегодня.

Не промахнулись стволы подлецов.

В строю российской Небесной Сотни

Правофланговым – Борис Немцов.

Ще б тільки уточнив де та расєйська сотня розмістилася, і якщо кілька убитих опозиціонерів для рассєян СОТНЯ, то так вони скоро й до ТИСЯЧІ дійдуть. А поки що важко собі уявити цей СТРОЙ та ще й з правим флангом (чому б уже не з Правим Сектором?), який складається лише з кількох осіб.

Та без нашого Майдану таки не обійшлося, бо траурна хода відбулася під гаслом "Гєроі нє умірают!". Ба більше – залунали й наші гасла.

Дивна ця неспроможність вигадати щось своє, оригінальне, таке, щоб підхопив народ. Але про що я кажу? Який народ?

Відразу після убивства Нємцова зарясніло прізвищами інших убитих російських опозиціонерів. І що цікаво: серед них нема жодного етнічного росіянина, а лише українці (Литвиненко і Політковська, в дівоцтві Мазепа) та євреї. Бо рассєянє в силу природного свого інстинкту поклоніння батюшкє-царю не можуть бути опозиціонерами. Ця здатність у них вивітрилася уже давно.

І ще живі їхні опозиціонери здебільшого теж не рассєянє. І це давно гнітить расєянські маси, бо не звикли вони довіряти інородцям. Хіба що під примусом і сталінським терором.

За цими трагічними подіями якось тихо й без скандалу працюючим пенсіонерам урізали пенсії. При чому швидко і одним махом. А от небожителям треба ще спеціальний закон, який має подіяти щойно з 1 червня.

Тобто для простого люду закон підготували блискавично, а для тих, хто живе фактично не з пенсій, а з хабарів, треба готувати щось спеціальне.

І якщо ще кілька місяців тому неоподаткована межа сягала півтори тисячі, то зараз це не ті гроші, за які пенсіонер може виживати.

Паніка, яка зчинилася на продуктовому ринку, це підтвердила. Бо народ кинувся робити запаси не тому, що боявся, що усе пропаде і настане голод, а щоб витратити знецінені гроші і запастися харчами, заки вони не піднялися у ціні.

Не бачу нічого поганого в цьому. Однак багато хто почав цих людей засуджувати і називати негарними словами. Але я скажу, що кожен тут вирішує сам. А як людина з досвідом, додам, що гривня, може, і повернеться на свої старі позиції, але ціни на продукти – ніколи. Такого просто у нашій країні не буває, щоб ціни верталися. Ціни будуть наближатися до європейських.

Інша справа, що торгівля, закупивши продукти за старими цінами, різко їх підняла. І це було свинством. Тому я з самозадоволеною зловтіхою дивлюся на почорнілі банани за 40 грн.

Загалом робити великі запаси – це не така вже й погана ознака. Я бачив і в Америці в декого заставлені ящиками з різними продуктами і напоями полиці. І не бідні люди там жили. Бо і там ціни поволі ростуть, а долар інфлює.

У мене таке враження, що просто ті, хто невчасно зорієнтувався і не кинувся робити закупи, тепер сильно ображені на тих, хто це зробив.

А країною тим часом знову взялися керувати люди, яким можна довірити хіба граблі і лопату. Окрім одного – у нього вже є вила. Мислення у багатьох з них куце й примітивне. То одному спало на думку ввести цензуру в інтернеті, а то вже й другий став у позицію "фас" і виліз із безглуздим законом про заборону критики влади.

Ні, я жодної хвилини не сумнівався, що цей закон відхилять. Але дивує мене інтелектуальний рівень таких нардепів. І це при тому, що вони за наш кошт ще й помічників своїх утримують. Ну, не самих же тільки родичів, мабуть, і юристи серед них є. Хоча, може, то такі юристи, як я балерина.

І ось товариш Матейченко, який вніс цей законопроект, тепер пояснює, що чогось там не дописав і не так його зрозуміли. Але, мабуть, забув, що молов раніше не телебаченні, переконуючи з усією путінською наївністю, що на тих, хто закликає до зміни державного устрою, мають чекати виправні роботи і тюрма.

Авжеж, тепер кожна людина, яка дорвалася до влади, несе в собі страх перед Майданом. А тому відгороджується від народу не тільки високими парканами, а ще й законами.

Як у Росії. Там від безсилля уже в декого нерви здають. "Ну достала ваша Украина нас, понимаете? – заволав у розпачі Сєргєй Дорєнко, бачучи, що зламати нас неможливо, і додав: – Бывает такое. Соседи, братья наши единоутробные, украинцы, идите в жопу!"

Ну, що тут скажеш. В жопі ми вже були разом з вами, єдиноутробний ти наш. Тепер вирвалися і назад не повернемося. А якщо вам там затишно і тепло, то заважати не будемо.