Втеча по-англійськи, або Орлина історія
Недаремно слідом за "українською Маргарет Мітчел" Симону Вілар давно вже називають "українським Дюма".
© ТСН.ua
Що сказати про авторку на ім'я Симона Вілар, чиї книжки розходяться шаленими тиражами? Їздить верхи, стріляє з лука. Про охоплену полум’ям хату нічого не відомо, але коня свого літературного успіху вона вже давно схопила за вуздечку. До речі, її справжнє ім’я — Наталя Гавриленко, вона відома як авторка любовно-історичних трилерів, що означає гармонію вимислу з історією — уславлені персонажі Аскольд, Дір і князь Ігор допіру уживаються в її книжках з міфічними, але не менш реальними героями на ім'я Вій, Водяний і Баба Яга.
В дійсності ж наша авторка не має особливих літературних премій, не належить до жодних творчих спілок. Але якщо спробуємо дізнатися, хто ж найуспішніший із сучасних українських письменників, кого найбільше читають і найактивніше купують, то виявиться, що на першому місці в десятці лідерів знаходиться саме вона — Симона Вілар. Письменниця, яка входить до престижного списку "Золотих письменників України" і чий наклад книжок давно перевищив мільйон примірників.
У терпкому романному трунку найновішої "Пастки для орла" Симони Вілар (Х.: Клуб Сімейного Дозвілля), другої книжки дилогії, тобто продовженні "Феї з островів", вкотре зійшлися коні-люди авторського ентузіазму в описі малознаних подій. Загалом, пройшовши славну школу "слов’янського фентезі", авторка роману успішно вписалася в жанрову колію середньовічного епосу, тож любовно-історичні трилери всіх часів і народів — ось що сьогодні являє собою її безперечний бренд. Зрештою, історична белетристика — жанр, в якому Симона Вілар зарекомендувала себе як справжня майстриня сюжету, інтриги і фабульного розмаїття.
Ось і цього разу її "Пастка для орла" — це захоплива оповідь про двох втікачів — англійського шпигуна і шотландську красуню, яку він викрав. Інтрига полягає в тому, що ніхто не розуміє, навіщо юнак це зробив, адже йому віддали б дівчину і так, якби він попросив її руки. Але люди кажуть, що він відмовлявся обвінчатися з нею, коли на цьому стали наполягати старійшини клану.
Справа в тому, що ця дівчина — жінка славного роду, і зволікання юнака кидало тінь на її добре ім'я. Адже минули ті часи, коли вождь міг без жодних церемоній взяти жінку за дружину лише на рік, тож юнаку варто було подати добрий приклад, поставши з викраденою нареченою перед вівтарем. Зволікання ж призвело до того, що її дядько Гектор Рой зібрав своїх вояків, і вони напали на володіння зухвальця. Пролилася кров, назрівала міжусобиця, але втрутився тамтешній вельможний граф Хантлі…
Таким чином, за карколомним сюжетом, чи пак в результаті цієї авантюри, втікачі опиняються на пустельних берегах шотландської півночі, неподалік острову прокажених. Дівчина, звісно, закохана у свого викрадача, але попереду чекають небезпечні пригоди, ворожнеча між кланами не вщухає, і взагалі ходять чутки про велику війну. Якщо хтось у цих краях дізнається, що юнак — англійський шпигун, на нього чекає розправа. Крім того, дівчина вже зрозуміла, хто її викрадач, і від неї тепер залежить доля юнака.
Що ж до згаданої війни і загалом історизму оповіді, то все в "Пастці орла" розтлумачено авторкою доволі професійно, не забута й сумнозвісна битва при Флоддені, результат якої був вирішений за допомогою гармат і в якій полягла вся шотландська військова еліта разом із монархом.
"Ніхто не очікував, що маленькі флотські гармати здатні зробити таке. Але, мабуть, каноніри лорда адмірала Говарда були більш досвідчені за шотландських, а може, невеличкі гармати легше було пересувати і встановлювати там, звідки обстріл був більш вдалий, — в усякому разі через пару хвилин ворожі постріли просто розгромили батарею майстра Бортвіка. Невеличкі ядра летіли не в ряди піхоти чи лицарів, а саме туди, де між загонами шотландців розташовувалися великі кулеврини. І якщо литі стовбури "Семи сестер" залишилися неушкоджені, то ядра неприятеля просто рознесли на шматки людей, що юрмилися біля них. Це було жахливо!"
Всі ці "міліарні" моменти разом із драйвом оповіді дозволяють говорити про Симону Вілар як авторку не лише сентиментальної, але й художньо-історичної прози, і недаремно слідом за "українською Маргарет Мітчел" її давно вже називають "українським Дюма".
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!