Земельна реформа: чого не варто боятися

В Україні вже стало традицією раз на кілька років порушувати таке важливе і водночас болюче питання, як проведення земельної реформи, наріжним каменем якої є зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Ця тема завжди була оповита чутками і міфами, якими час від часу спекулюють наші політики, лобіюючи інтереси певних бізнес-груп та заробляючи прихильність з боку виборців.

Усе це стало причиною того, що громадяни тепер бачать земельну реформу як безжалісний інструмент, за допомогою якого вся земля в Україні майже за безцінок буде розпродана іноземцям, олігархам та підконтрольним їм компаніям. І це — що землю розпродадуть усю, що розпродадуть за безцінок і що нею будуть володіти лише обрані олігархи та іноземці — три головні міфи, вони ж головні страхи пересічних українців щодо земельної реформи. Але чи так це насправді? Відповідь на це запитання можна дати, проаналізувавши два проекти-конкуренти закону "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" — №5535 і №5535-1, що наразі перебувають на розгляді Верховної Ради, а також звернувшись до закордонного досвіду.

Почнемо з міфу щодо придбання земель сільськогосподарського призначення іноземцями. Обидва законопроекти пропонують ввести обмеження на придбання ними землі. Зокрема, у проекті №5535-1 встановлено, що іноземці та юридичні особи, частка в яких понад 49% прямо чи опосередковано належить іноземному громадянину, взагалі не можуть мати права власності на землі сільськогосподарського призначення в Україні.

Менш категоричним є положення законопроекту №5535, відповідно до якого іноземцям та особам без громадянства право на набуття у власність землі сільськогосподарського призначення (змога купувати землю, отримувати її в подарунок, внаслідок приватизації, ренти або передавання у спадок тощо) буде надано лише від 1 січня 2030 року. Проте в цьому ж проекті закону відсутні будь-які обмеження щодо набуття права власності підприємствами, які належать та (або) контролюються іноземцями.

Закордонна практика свідчить про те, що обидві моделі мають право на існування. Відтермінування допуску на земельний ринок іноземців було застосоване у Польщі, Румунії, Болгарії та Угорщині, а в Хорватії, Сербії та Молдові повна заборона на відчуження земель на користь іноземців існує і до сьогодні. У нашому випадку введення тимчасових обмежень виглядає цілком логічним і дозволить українцям повною мірою реалізувати своє право на отримання у власність земель сільськогосподарського призначення та сформувати ринок відповідно до нинішньої купівельної спроможності населення.

Крім того, якщо поступово відкривати ринок іноземним фермерам, таким чином ми завершимо його формування і створимо передумови для здорової конкуренції, яка є рушійною силою будь-якого прогресу. До речі, в країнах, де було з часом скасовано мораторій на продаж земель іноземним інвесторам, випадків масового викупу земель не спостерігалося. Тобто твердження про те, що якщо дозволити великим іноземним агрохолдингам купувати сільськогосподарську землю в Україні, то її в нас зовсім не залишиться — лише міф.

У країнах, де було з часом скасовано мораторій на продаж земель іноземним інвесторам, випадків масового викупу земель не спостерігалося.

Переходимо до другого міфу — про те, що через реформу пересічні українці лишаться без землі, бо її геть усю скуплять великі власники. За кордоном уряди встановлюють обмеження на обсяги землі, які  можуть перебувати у володінні однієї фізичної або юридичної особи (зокрема й іноземної). Таким шляхом пішли в Угорщині, Литві, Румунії та Польщі. Однак, не можна сказати, що цей фактор вплинув на успішність земельної реформи. Так само не можна стверджувати й те, що в країнах, де подібного обмеження не було (Естонія, Болгарія, Латвія, Грузія тощо) власність на землі сільськогосподарського призначення була сконцентрована в одних руках.

Різні підходи щодо обмежень на кількість землі, що може бути придбана в Україні однією фізичною чи юридичною особо, містяться й у запропонованих законопроектах: №5535-1 не передбачає жодних лімітів, тоді як у законопроекті №5535 встановлено, що в приватній власності фізичної особи може перебувати до 500 гектарів, а юридичної особи — не більше ніж 33% площі сільськогосподарських угідь окремої територіальної громади або району. До всього законопроект №5535 передбачає для юридичних осіб право на придбання землі сільськогосподарського призначення лише від 1 січня 2020 року, тобто великі гравці спершу взагалі не зможуть конкурувати з громадянами нашої держави.

Третій міф, який чи не найбільше хвилює українців, — що землю буде розпродано за безцінь. Обидва проекти закону "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" пропонують встановити показник мінімальної ціни, нижче якої відчуження землі сільськогосподарського призначення не має відбуватися. Відповідно до законопроекту №5535, така мінімальна ціна — близько 45 тис. грн, в той час як у №5535-1 — це близько 2 тис. грн за гектар. До прикладу, в Грузії мінімальна ціна продажу була встановлена у розмірі приблизно 40 доларів (близько 1020 грн) за гектар.

Звісно, запропоновані в законопроектах ціни не можна порівнювати з тими, які склалися на сьогодні в інших державах, де землі сільськогосподарського призначення вже тривалий час перебувають у вільному обігу — різниця колосальна. Але як показує досвід, зростання цін якраз відбувається після надання всім рівного права на придбання землі, адже саме в такий спосіб відбувається формування ринкових цін на будь-який товар. Продавати чи не продавати землю за такою ціною — буде вирішувати для себе кожен сам.

Отже, головні міфи щодо майбутньої земельної реформи насправді не мають під собою жодного підґрунтя і покликані лише сформувати негативну суспільну думку в українців щодо неї. З іншого боку, про ефективність існування будь-яких обмежень судити важко тому, що на сьогодні існує чимало схем, які дозволяють їх обходити. Ці схеми успішно працюють не тільки в земельній, але й в інших галузях правового регулювання, зокрема, у вигляді реєстрації прав на підставних осіб. 

Тож можна з певністю стверджувати, що з відкриттям ринку земель сільськогосподарського призначення ми зіткнемося з численними проблемами, проте чи буде краще, якщо ми збережемо статус-кво? Точно — ні. Адже всі роки незалежності мільйони селян стали заручниками ситуації, коли майже за копійки і за різними сумнівними схемами змушені віддавати свою землю великим підприємствам агропромислового комплексу, бо не можуть продати її законно та за ринкову вартість.

І тому земельна реформа є чи не найважливішою для розвитку України і потребує негайного здійснення. Однак не варто покладатися лише на міжнародний досвід, який є багатогранним і залежить від численної кількості факторів — наразі не можна з повною впевненістю сказати, що у нас, наприклад, успішно приживеться досвід Польщі, а підходи Хорватії чи Угорщини будуть абсолютно неприпустимими. Нам потрібен власний шлях. Без сумніву, це той випадок, коли нічого не робити означає робити гірше.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та стежте за оновленнями розділу!