Чи потрібна світові така ООН?
Нині ООН є аналогом глобального уряду – уряду, який не здатен ні на що вплинути.
© Reuters
20 квітня 1946 року своє існування припинила Ліга Націй – як організація, що мала амбіцію забезпечити мир у всьому світі, але із місією своєю ганебно не впоралася. Чи варто так само відправити у небуття й спадкоємицю ЛН – Організацію Об'єднаних Націй, яка на всі виклики сучасного світу відповідає резолюціями, на які здебільшого ніхто не звертає уваги? Парадокс у тому, що ті, хто вважає час ООН вичерпаним, мають рацію тією ж самою мірою, як і ті, хто обстоює її подальше існування.
Від ООН не варто чекати дива. Ба навіть не дива, а беззастережного виконання її директив. Чому? Та хоча б тому, що в її лавах присутні запеклі антагоністи. Теоретично можна було б сепарувати овець від козлищ й залишити тільки "правильні" держави, а "неправильні" (як-от Росію) викинути за борт, однак це б означало, що з глобальної інституції ООН перетворюються на клуб за інтересами.
Свого часу, у 1939-му, з Лігі Націй був виключений СРСР – за напад на Фінляндію. Але це не зупинило хід війни, як не зупинило й радянську анексію країн Балтії. Що стосується ООН, то в її уставі міститься механізм виключення держави, яка систематично порушує принципи існування Організації – подання на виключення має надійти від Ради Безпеки ООН. Але, як каже колишній український представник в ООН Юрій Сергеєв, "статутні документи прописані таким чином, що постійного члена Ради Безпеки (яким є Росія) неможливо виключити ані з РБ, ані з ООН узагалі".
Вочевидь, у тому світі, котрий постав одразу по завершенню Другої світової війни, не йшлося про можливість появи агресора такого ж ґатунку, яким була щойно похована гітлерівська Німеччина. Тому й алгоритм усунення з ООН країни-порушниці видавався питанням вторинним. І все ж покарати Росію загальним остракізмом можливо. Для цього треба внести зміни до статуту Організації, де перераховані усі її члени. А також слід переглянути й ті глави статуту, що стосуються права вето.
Можна скільки завгодно дорікати ООН за недолуго прописаний механізм ветування, який знаходиться в руках п'яти постійних членів Ради безпеки (а ними є США, Китай, Франція, Британія та Росія), однак при цьому слід розуміти одну просту річ. Право вето у його теперішньому вигляді виникло як спроба усунути помилки, властиві Лізі Націй. У ЛН кожен член її ради мав право вето, і це було одним з факторів, які в кінцевому підсумку призвели до недієздатності організації. При започаткуванні ООН вирішено було не повторювати колишніх промахів.
Цей момент варто запам'ятати: ООН – далеко не ідеальна організація, але в її основі лежить бажання зробити щось краще та дієвіше, ніж Ліга Націй. Цілком можливо, що колись й ООН слугуватиме тим гумусом, на якому виросте нова глобальна інституція – вільна від оонівських недоліків та прорахунків. Вже за це одне Організації Об'єднаних Націй можна бути вдячним. У тому світі, що народжувався в середині 1940-х, вона свою роль – і роль позитивну – відіграла.
Для підвищення ролі та ваги ООН корекція її статуту є незамінними ліками. Якби члени ООН проявили достатньо доброї волі і глянули б правді у вічі, визнавши Організацію недостатньо дієвою, це був би перший крок до одужання. Змогла ж колись Ліга Націй пристати на саморозпуск, даючи дорогу більш прогресивним формам. Та навіть якщо ООН й не дозріє до критичної оцінки впливовості своїх ресурсів, вона лишатиметься тим набатом, який не дає людству забути про його больові точки. Те, що ООН привертає увагу до таких кривавих трагедій, як та, що розігрується зараз в Алеппо, також зараховується їй у плюс. В світі, де новини не живуть більше доби, це вже не так і мало.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і слідкуйте за оновленнями розділу!