Голодомор як публічна страта українців

Голодомор як публічна страта українців

Фото: ТСН.ua

Щоб не втратити Україну, Сталін вирішив її стратити.

"Україну можемо втратити!" — писав переляканий Сталін влітку 1932 року. Він боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією, — пише Володимир В'ятрович в колонці на "Радіо Свобода".  

Щоб не втратити, він вирішив стратити Україну. Стратити як уособлення всього, що ненавидів диктатор: свободи, самодостатності, культурної унікальності.

Попри інформаційну блокаду, яка приховувала злочин, це була публічна страта.

Про неї знали приречені на загибель, знали в межах сталінської імперії, переповідаючи пошепки жахливі подробиці. Про неї керівництву своїх держав доповідали закордонні розвідники й дипломати, писали відважні журналісти у світових медіа.

Вбивство цілого народу без війни у мирний час мало залякати інших, засвідчити всемогутність і безкарність "вождя народів".

Голод, обраний як зброя геноциду, дав Сталіну можливість не лише забрати життя у мільйонів українців, але вбити тих із них, хто пережили масове вбивство.

Вбити їх як українців: ті, хто вижили, добровільно позбавлялися власної мови, культури, традицій, переплавлялися у безликий "совєтський народ".

Вбити їх як людей: перетворити на істот, позбавлених почуття гідності, понизити до рівня тваринного існування, а згодом вмонтувати, як гвинтиків, у тоталітарну машину.

Тому результатом Голодомору стали не лише мільйони вбитих та спорожнілі українські домівки, але й спустошені душі тих, хто пережив 1933-й.

Попри інформаційну блокаду, яка приховувала злочин, це була публічна страта.

Люди боялися згадувати жахи, свідками яких стали. Боялися не лише тому, що очікувало покарання. Їм боляче було пригадувати себе інших, тих, якими вони були до 1932-го. Боляче було гадати, якими б вони стали, якби не Голодомор, що назавжди поламав їхні життя, позбавив можливості бути собою.

Але геноцид зламав не всіх. Серед тих, хто вижили фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно.

Попри те, що вони, як і інші, бачили жахіття голодної смерті рідних та близьких, самі заглядали їй у вічі, відчували, як упевнено тваринне єство може наповнювати людську істоту. Голодомор не зламав їх, не змусив зрадити своє індивідуальне і національне "я".

Згодом вони зуміли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933 роках і всупереч несприятливим обставинам радянської дійсності наступних років. Вони стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці й техніці.

Вони не забували про Голодомор, але ця пам'ять не стримувала їхній розвиток, а робила сильнішими.

Ці чоловіки та жінки знали, що живуть не лише за себе, але й за мільйони інших, убитих фізично чи духовно.

Знали, що несуть у собі унікальну культуру, яку мають врятувати, щоб зберегти різноманітність світу.

Завдяки їм Сталін програв — Голодомор не зламав України.

Після десятиліть нищення вона звелася на ноги й у 1991-му поставила крапку в історії створеної ним імперії. І нині Україна впевнено зупиняє спроби відродити цю імперію. Упевнено захищає рубежі свободи — свободи власної, свободи Європи.

Бо ми народ, який не зламали геноцидом.

Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і слідкуйте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація