Ярослав Не Мудрий. Як протидіяти Качинському?

Події грудня 2016 року, коли опозиційні парламентарії у Польщі вимагали перегляду рішення Сейму щодо участі преси у його засіданнях, а їхні провладні опоненти ухвалили бюджет-2017 за межами сесійної зали, викликали у багатьох українців ефект дежавю. Проте будь-які порівняння у даному випадку будуть відносними, оскільки останні заяви неформального лідера Польщі Ярослава Качинського створюють серйозні проблеми для офіційного Києва.

Історія відносин польського та українського народів нараховує багато століть, і далеко не завжди вони були добросусідськими. Минулого року ложку дьогтю до взаємин додала консолідована позиція польського парламенту стосовно визнання подій на Волині влітку 1943 року "геноцидом польського народу". Згодом вона була підкріплена виходом на широкі екрани фільму "Волинь", де художньої вигадки більше, ніж історичної правди. Повідомлення про інциденти за участю українців надходять з сусідньої держави регулярно, у чому насправді немає нічого дивного, адже на території Польщі працюють та навчаються кілька сотень тисяч наших співгромадян.

Разом з тим представники польської еліти раз по раз нагадують, що саме Польща першою визнала незалежність України, і теза "без вільної України нема вільної Польщі" залишається актуальною. З іншого боку, в експертному спілкуванні польські аналітики та політики часто не приховують роздратування тим, що Україна як "клієнт" польського "адвоката", на їхній погляд, виявилася надто вайлуватою та нерішучою. Якщо говорити об'єктивно, то Україна втратила шанс на покращення відносин з Польщею ще під час восьмирічного домінування у тамтешній політиці партії "Громадянська платформа", що стоїть на центристських позиціях.

Український декомунізаційний закон від 9 квітня 2015 року, який, серед іншого, передбачає історичну реабілітацію УПА, у Варшаві сприйняли як ляпас. Не в останню чергу і тому, що парламентарії ухвалили його практично одразу після натхненного виступу тодішнього президента Польщі Броніслава Коморовського у Верховній Раді, в якому він пообіцяв подальшу підтримку України і залучення до цієї справи інших держав. З того часу офіційні польсько-українські відносини нагадували гойдалки, проте остання заява Ярослава Качиньського, здається, визначила невтішні для нас перспективи їхнього подальшого розвитку.

Ярослав Качиньський, який формально є рядовим парламентарієм, насправді зараз фактично керує Польщею. Президентську посаду посідає його однопартієць Анджей Дуда, уряд очолює представниця "ПіС" Беата Шидло, більшість у Сеймі та Сенаті також належить представникам "Права і справедливості", які на парламентських виборах восени 2015 року і завдали нищівної поразки "Громадянській платформі". За рік при владі "ПіС" виконав низку передвиборчих обіцянок, які можуть видаватися популістськими. Проте вони дозволили політичній силі і сьогодні зберігати лідерство у Польщі навіть попри грудневі протести опозиції.

Отже, "ПіС" ухвалила рішення про зменшення пенсійного віку, запровадила програму 500+, яка дозволяє отримувати 500 злотих (близько 3500 гривень) щомісяця родинам, що виховують двох та більше дітей, сприяла інтронізації Ісуса Христа як короля Польщі. Опір з боку громадян зустріла хіба що спроба законодавчо повністю унеможливити аборти, і це ледь не єдиний випадок, коли консерватори та клерикали були змушені відступити. Проте діяльність "Комітету оборони демократії", створеного за сприяння "Громадянської платформи" після створення "ПіС"-більшості у Сеймі восени 2015-го, була дискредитована фінансовими махінаціями Матеуша Кійовского, лідера цієї громадянської ініціативи. Очевидно, що і проблеми з лідерством у "ГП" не сприяють консолідації опозиції.

Якщо згадати про визнання подій на Волині влітку 1943 року "геноцидом польського народу", то варто зауважити, що польські політики поступово просувалися до цього рішення, готуючи громадську думку та позбавляючи тих, хто сумнівався, можливості позадкувати. Тому під час голосування утрималися лише 10 та вийшли з залу, щоб не голосувати, 18 парламентаріїв – усі представники опозиційних політичних сил. Відверто кажучи, проголосувати у липні 2016 року проти постанови про геноцид на Волині означало для польського політика поставити хрест на власній кар'єрі.

Що робити в цій ситуації Україні? Думаю, що втертися та поклонитися – не вихід.

Останні події у польсько-українських відносинах засвідчують диявольську суміш консервативних настроїв польського суспільства та умілого розігрування Кремлем "історичної карти" у двосторонніх взаєминах. До речі, у Варшаві з 2011 року працює створений на державному рівні Центр польсько-російського діалогу та порозуміння. Подібного з Україною наразі не створено, і шанси на його появу мінімальні. Акти вандалізму у Гуті Пеняцькій та Биківні, де червоною фарбою розписати польські монументи, виглядає цілеспрямованою провокацією.

Польські політики зуміли продемонструвати українським важливість консолідації для захисту національних інтересів. Представники "ПіС" об'єдналися на підтримку мера Перемишля Роберта Хоми, якому СБУ закрила в'їзд до України. Проте врешті СБУ була змушена скасувати заборону, яка і без того суттєво зменшила рівень польського політичного представництва на Х Форумі Європа – Україна в польському ж Жешуві (Ряшеві).

Що робити в цій ситуації Україні? Думаю, що втертися та поклонитися – не вихід. Верховна Рада і без того ухвалила резолюцію стосовно волинських подій у тональності, яку у Варшаві сприйняли як прояв слабкості. Схоже, доведеться таки переходити від формату адвокат-підзахисний до партнерства, де партнери мають ставитися один до одного з повагою попри різницю потенціалів та економічної потужності, проте зацікавлені один в одному.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і слідкуйте за оновленнями розділу!