Пан-Іванівка імені Григорія Сковороди

Сучасне село Сковородинівка в Золочівському районі Харківської області – це давній хутір Пан-Іванівка, де був розташований маєток поміщика Андрія Ковалівського. У ньому свої останні земні дні прожив Григорій Сковорода. Старець, який не потребує рекомендацій і через 200 років після своєї смерті. Український Сократ, справжня гордість Слобожанщини.

Дорога до Сковородинівки

Давня Пан-Іванівка (інші варіанти назви – Іванівка, Вільшанська Іванівка) стала Сковородинівкою відносно недавно. Розповідають, ніби на ювілеї з нагоди 200-ліття народження філософа в 1922 році місцеві мешканці самі просили про надання селищу нової назви. Проте традиційний радянський штамп "за побажаннями трудящих" настільки дискредитований радянською ж дійсністю, що не гріх припустити: назва поселення з ідеологічно невитриманим префіксом "пан" колола очі насамперед самій "робочо-селянській" владі. Але хто б і з яких резонів не ініціював зміну, факт полягає в тому, що в 20-х роках ХХ століття на мапах УРСР замість Пан-Іванівки з'явилася Сковородинівка.

Попри беззаперечну історико-культурну цінність місця, добиратися до нього від обласного центру не так уже й просто. З автостанції на Холодній Горі кілька разів на день вирушають приміські автобуси, що транзитом минають невеличку і затишну Сковородинівку. Буває, вихідними днями вони настільки заповнені, що в них ледь можна протиснутись.

Мандрівка автомобілем традиційно дозволяє більш вільно розподілити свій час і навіть обрати кілька варіантів маршруту – але ж що то за дорога! Поблизу Сковородинівки колись пролягав Муравський шлях. Це територія вододілу Ворскли, Сіверського Дінця та Сейму – шлях, який використовували кіннотники для походів із українського степу на північ. У жарті про дорогу, котра не ремонтувалася з часів набігів кримських татар на Московське царство, є частинка правди. Тому вирушати в подорож варто або на позашляховику, або з "аварійним набором", резервом запчастин і надзвичайно досвідченим водієм за кермом.

Маєток Ковалівських

Останні чотири роки життя видатного українського мислителя минули в маєтку поміщиків Ковалівських, рід яких походить із польської шляхти. На Харківщині вони були відомі як одна з визначних козацьких родин – пани Ковалівські були сотниками в слобожанських Деркачах, Вільшанах, Золочеві. У 1732 році про хутір Пан-Іванівка згадується в російському переписі – він, згідно з тогочасними документами, належав Іванові та Якову Ковалівським, які мали, відповідно, 132 та 29 душ кріпаків. Імовірно, від імені пана Івана й бере свою назву поселення.

Сюди мандрівний філософ потрапив завдяки приятелюванню з сином пана Івана Андрієм Ковалівським, тодішнім власником хутора та маєтку. Григорій Сковорода бував у Пан-Іванівці неодноразово. "Маю моєму монашеству повний спокій, краще Бурлука, - пояснював філософ свою прихильність до цього маєтку в одному з листів. - Земля його є нагірною. Лісами, садами, пагорбами, джерелами змережана. У такому місці я народився біля Лубен".

А в одному з поетичних творів Сковорода написав таке: "Пропадайте, думи трудні, города премноголюдні! А я з хліба шматком умру в місці таком". Сказано – зав'язано. Сковорода належав до тієї категорії філософів, учення котрих перебувало в повній згоді з життям учителя…

Приміщення музею

Колишня садиба Ковалівських, пам'ятка архітектури XVIII століття, слугувала панським будинком до занепаду Російської імперії. У часи більшовизму тут певний час господарював колгосп, згодом була сільська школа. Нарешті в 1960 році ентузіастами було влаштовано музей Григорія Сковороди, що 1972 року розширився та дістав державне фінансування.

Музей невеличкий, проте охайний, дбайливо доглянутий, як, власне, й територія довкола. Поруч із входом експонується старовинна могильна плита з надгробку Сковороди 1874 року.

Звичайних відвідувачів просять всередині не фотографувати. Кілька кімнат знайомлять із побутом тогочасної Слобожанщини, біографією Григорія Сковороди, його творчим доробком. Серед експонатів – богословські та богослужбові книги доби українського бароко, особисті речі (приміром, годинник із дарчим написом та скрипка) філософа тощо. Меморіальна кімната, в якій мешкав та спочив Сковорода, відтворена з речей того часу, автентичною є лише скриня Ковалівських. Умеблювання скромне: ліжко, секретер, скриня, кілька килимів та рушників. Це величне в аскетичній простоті місце – закінчення експозиції. У книзі відгуків на виході можна залишити свій автограф.

Садово-парковий ансамбль

Понад 18 гектарів парку та садів довкола приміщення музею – це також частина сковородинівського заповідника, пам'ятка української паркової архітектури XVIII століття. Розташування липових алей збереглося з того часу: попід панським будинком на схилі зроблене невеличке коло, від якого на всі боки розходяться обсаджені деревами доріжки. За задумом, якщо поглянути з іншого боку яру, то це мало виглядати наче сонце з промінчиками.

Як і у часи мандрівного філософа, нині в маєтку Ковалівських пишний сад фруктових дерев. Сковорода полюбляв збирати яблука та груші в панському саду та роздавати їх селянам. Традиція ця певним чином збережена досі: восени всі відвідувачі музею можуть збирати та куштувати стиглі плоди. Єдина умова адміністрації: не зривати їх із дерев, а користатися з того, що вже впало додолу. Влітку серед квітів та зілля можна віднайти чимало суниці.

Наразі в парку обладнано ще своєрідний філософський куточок, де експонуються скульптури, створені за мотивами творів та думок видатного мислителя. Деякі фігури дуже легко сприймаються, інші – видаються надто химерними.

Чарівним та неповторним є весняний спів численних птахів у маєтку. Зовсім коло панського будинку на дереві облаштувалися більчата, а неподалік у парку мешкає величезна сова. Досі в пошані пан-іванівців та відвідувачів музею джерельце питної води біля балки – туди протоптано стежину крізь парк. Спуск доволі крутий, вода смачна, холодна, але не крижана.

Пам'ятні місця маєтку

Дерев'яна комора неподалік панського будинку, попри очікування, до Сковороди жодного відношення не має – вона є спорудою ХІХ століття. Достеменно невідомо, чи існувала в часи перебування в Пан-Іванівці філософа криниця поблизу ставка, що нині має означення "сковородинівської". Стилізована під давнину, вона збирає добровільні пожертви на заповідник у вигляді монеток, що їх відвідувачі за традицією жбурляють у воду. Працівники музею запевняють: якщо розчистити замулене джерело, криниця знову даватиме справжню питну воду.

А от що не викликає жодних сумнівів про приналежність до епохи філософа – то це два дуби на березі панського ставка. Один із них, дуб-велетень, порівняно нещодавно всох і завалився – буцімто через пошкодження під час Другої світової війни. Дерево мало близько 700 років віку та чималеньке дупло, котре слугувало Сковороді келією та робочим кабінетом водночас. Тепер рештки дуба забетоновано та скріплено залізними прутами. Поряд розміщено кам'яне погруддя мислителя. Видається, що це вже не дерево, а пам'ятник дереву, під яким полюбляв проводити час філософ.

Другий дуб Сковорода посадив неподалік власноруч. Він росте першим праворуч на алеї, що здіймається від ставка вгору, вглиб давнього маєтку.

Могила Сковороди

За свідченнями біографів, Сковорода передбачив свою смерть і заходився завчасно готувати собі могилу. Можливо, не всю її викопав, а лише почав. Принагідно просив господаря маєтку, аби той поховав філософа саме в обраному ним місці. Ковалівський віджартовувався, просив Сковороду не думати про смерть, а йти вечеряти, але наступного ранку, 9 листопада 1794 року, видатного українця не стало. Ще ввечері напередодні він перебрався в чистий одяг, поклав під голову чернетки своїх творів, склав руки навхрест на грудях та заснув, аби прокинутися вже у вічності…

Поховали філософа, як він і просив, у місці, де сам лагодив собі останній притулок. Але могилі Сковороди не судилося навічно зберегтися на схилі під липою, неподалік його улюбленого дуба. За наступної власниці маєтку домовину перенесли в інше місце – далі від ставка та панського будинку. Існує кілька версій, чому так сталося, які чи то виключають, чи то доповнюють одна одну. Відповідно до першої, нова власниця маєтку не схотіла бачити серед парку могилу якогось "старця". Інша тлумачить перенесення поховання за яр майбутньою близькістю до некрополя Ковалівських. Екзотична третя версія пропонує за причину забобони місцевого населення, яке страхалося привидів від могили без хреста...

Останнє звернення видатного філософа до людей викарбувано, згідно його заповіту, на надгробному камені: "Міръ ловилъ меня, но не поймалъ".