Як перетворити потворні радянські кахлі на "цукерку"

Старі кахлі можна фарбувати — потрібні лише сміливість та якісний ґрунт. Направду, я обожнюю свіжий ремонт, новенькі стильні кахлі і на кухні та у ванній, але… наша реальність — це тотальний брак грошей. От і сидимо десятиліттями на кухні зі старою, нудною, кривою-косою, радянською плиткою з 80-х. Миємося у ванній, де на стінах кахлі з ефектом "бульбашки" з 90-х. А що? Вона ж не відпадає… Досить терпіти "совок"! Навіть із мінімальним бюджетом і не маючи ремонтного досвіду старі кахлі можна "поміняти" на нові.

СПРОБА №1

Одразу зізнаюся, що мій перший досвід "реставрації" старих кахлів був трагікомічним. Було це на початку 2000-х. Мій редактор купив квартиру! На Оболоні! Так, це було "вау!" і ще багато знаків оклику. Бо він був геть молодим хлопцем і самостійно заробив на власне помешкання. Але грошей на пристойний ремонт, звісно, не лишилося. І він (на свою голову) вирішив порадитися зі мною, що робити зі старими кахлями на кухні.

Я ж на той час була активним читачем усіляких закордонних інтер’єрних журналів, і згадала, як в одному з польських видань натрапила на пораду "освіжити" старі кахлі новою кольоровою затиркою. Зрештою, мій редактор (він же — мій начальник і добрий товариш) отримав безцінну настанову — затерти шви під колір меблів. Меблі мали бути синіми, тож він звелів ремонтникам такими ж зробити й шви.

Результат я побачила, коли прийшла на входини. Сказати, що мені було соромно, це нічого не сказати. Жах! Фасади на кухонних шафах були благородного, спокійного синьо-сизого кольору. Натомість шви на плитці різали око кислотним ультрамарином. До того ж вони були кривими… дуже кривими. І я вам скажу: кривенькі сірі шви із білою плиткою — це одне, а ультрамаринові — геть інше. Це було гидко і непристойно.

СПРОБА №2

П’ять років потому я повторила цей самий прийом, коли стала щасливою володаркою іпотечного кредиту й крихітної "хрущовки". Салатові з білим муаром кахлі у ванній початку 90-х геть не дружили із сірими цементними швами. І тут біла затирка врятувала ситуацію. Ні, ванна не осучаснилась, проте стала охайною і прийнятною. У такій можна митися в очікуванні капітального ремонту.

Висновок: спосіб "освіжити" шви працює за умови, якщо вони рівні. Якщо ж ні — затирку треба брати максимально близьку до забарвлення плитки, аби дефекти були непомітні.

СПРОБА №3

Вдруге я замислилася про реставрацію радянських кахлів, коли захопилася декупажем. За плечима було з десяток кухонних дошок з лавандою і трояндами, тож я почала розпитувати усіх знайомих майстринь, чи можна робити декупаж на кахлях. Вони були проти: фарба на плитці триматися не буде. Врешті мені дали безцінну пораду: скористатися ґрунтом "Отех" від "Тікуріли". Однак без жодних гарантій. Мовляв, спробуй, якщо плитку якось і можна пофарбувати, то тільки завдяки дуже якісному ґрунтові.

І ось, чотири роки тому я спробувала… на кухні у своєї подруги Ірини. У неї були цілком пристойні корпусні меблі в кавових тонах, але плитка… дивовижно гидотна — сіра у сині троянди. І ремонт на кухні навіть у віддалених планах не майорів.

Найтяжчим був підготовчий етап. Плитку потрібно було знежирити, себто відмити так, щоб не лишилося і натяку на бруд. А плитка була покладена від підлоги до стелі.

Далі ми зашпаклювали всі дірки у швах і ще раз усе помили. Потім почовгали кахлі дрібною наждачкою. Звісно, глянцевого шару в такий спосіб не знімеш, але можна створити на поверхні мікроскопічні подряпини для кращої адгезії — цим розумним словом називають зчеплення фарби з поверхнею.

Найважливіший етап — нанесення ґрунту. Саме від ґрунтівки залежить, чи триматиметься на плитці фарба. Пам'ятаючи про пораду, ми обрали "Отех". Ним часто користуються майстрині декупажу, коли працюють із непростими поверхнями: металом, пластиком тощо. Ґрунт алкідний, розчиняється уайт-спіритом і має відчутний запах. Не надто сильний, але малоприємний. Тому на час ґрунтування дітей відправили з дому, а саме приміщення часто провітрювали. "Отех" швидко висихає, тож до вечора в кухні вже можна було вільно дихати й вечеряти. Повне висихання ґрунту триває 24 години.

Уже наступного дня ми взялися за фарбування. Обрали якісну латексну (водорозчинну) фарбу для кухонь і ванних кімнат, самі її забарвили у сонячно-бежевий відтінок. По-перше, саме такий хотіла господиня. По-друге, на світлому тлі декупажні серветки виглядають краще.

Для декупажу господиня обрала серветки з оливковими мотивами. Як на мене, безпрограшний варіант для кухні.

"Захистили" всю цю красу двома шарами акрилового лаку для каменю (є й такий). У банці він білий, а коли висихає, то стає геть прозорим; за бажанням, можна обрати матовий або глянцевий. Акриловий лак — водорозчинний, має ледь відчутний запах глини, дихати не заважає.

Після оновлення плитки ми перефарбували шпалери, змінили фіранки й світильники, реставрували стіл та стільці. Місяць наполегливої праці по кілька годин на день — і кухня змінилася до невпізнанності.

Вартість матеріалів:

• ґрунтівка — близько 400 грн;

• акриловий лак — близько 100 грн;

• водорозчинна фарба — близько 100 грн;

• серветки — близько 20 грн.

СПРОБА №4

Цього разу реставрацію кахлів влаштували в туалеті. Від моменту зведення будинку там лежала блакитна плитка з об’ємними рисками в кутках, а домінантою був аж ніяк не унітаз… а труба каналізаційного стояка, пофарбована у блакитне. Фарба на ній уже добряче лущилася, а місцями проступала іржа.

Плитку реставрували за перевіреним раніше алгоритмом:

• знежирення спиртовмісним мийним засобом;

• "човгання" дрібною наждачкою;

• шпаклювання швів;

• нанесення алкідного ґрунту "Отех".

А далі я вирішила спробувати замість декупажу об’ємний декор. У магазинах "хенд-мейду" для створення об’ємних візерунків пропонують купити структурні пасти. Недешево.

Насправді ж переважна більшість майстринь використовують для цього звичайний тиньк (шпаклівку). Я спробувала тиньк для дерева, тиньк для бетону й гіпсокартону. Останній в роботі мені подобається більше, бо пластичний і легко наноситься. Утім, до крамниці "хенд-мейд" я таки забігла: за маленьким шпателем і трафаретом-самоклейкою із благородними королівськими ліліями, 10х10 см, саме до розміру плитки.

Тиньк намащувала на трафарет тоненьким шаром, немов глазур на торт, вирівнювала і розгладжувала шпателем. Трафарет із клейким шаром при цьому нікуди не зісковзує (до речі, від українського виробника, а варіантів візерунків було з добрий десяток).

Далі обережно піднімаємо трафарет і даємо тиньку висохнути.

На час роботи нам випали спекотні дні. За +30°С процес висихання триває не більше години. Тинькованим візерунком ми зробили "пояс" на верхніх рядах плитки. А донизу навмання розкидали лілії.

Після того, як тиньк висох, я зчесала кострубаті краї дрібним наждачним папером і загладила так, щоби ними не можна було поранитися. Далі було фарбування й лакування. Операції прості, досвіду і вміння великого не потребують. Використовувала водоемульсійну фарбу бежевого кольору для кухні і захищала її акриловим лаком для каменю.

Зізнаюсь чесно, у туалеті працювати зовсім незручно: і навколішки стати треба, і на унітаз сісти. Тісно дуже. Вагаючись між ремонтом на кухні і в туалеті, я би однозначно обрала кухню. Найтяжче було з трубою. З такими чудернацькими об’єктами я раніше ніколи не мала справи й до кінця не уявляла, що, зрештою, маю отримати. Але треба пробувати: гірше точно не буде!

Отже, труба. Спочатку ми грубою наждачкою зчистили з неї стару фарбу, яка ось-ось мала відлущитись. Працювали по черзі з господинею квартири. Удвох же в туалет не зайдеш!

Потім я подекуди нанесла структурний візерунок тиньком і також зачистила його наждачкою. Фарбувати трубу вирішила акриловою емаллю (український виробник випускає спеціальну емаль для фарбованих поверхонь). Так-так, вам не привиділося, стару фарбу чи лак знімати не треба, фарбуємо по фарбованому! Акрилова емаль не має запаху, натомість має дуже високу покривну здатність. Себто лягає рівненько, а фарби витрачається мало.

Я вирішила, що стара труба в мене залишиться старою і потрісканою. Тому спочатку пофарбувала її в колір кави з молоком, потім нанесла кракелюрний лак, а вже на нього — бежеву акрилову емаль. Ще одна її чудова властивість — здатність до розтріскування. Скажу вам, що не кожна водорозчинна фарба годиться для створення цього ефекту. А тут тріщини пішли швидко, та ще й такі помітні. Взірцевий кракелюр! Стара потріскана труба знову стала старою потрісканою трубою, але при цьому ніжною і делікатною, наскільки це можливо для каналізаційного стояка.

Чи задоволена я результатом? 50 на 50. Об’ємний візерунок на плитці виглядає бездоганно, а труба не впадає у вічі… Тому я відкрита до нових ідей і принагідно готова по-новому задекорувати трубу. Лишень треба придумати як. Можливо, порадите?

Висновок: фарбувати старі кахлі можна. Але фарба не любить гарячої води і тримається лише за умови використання дуже якісного спеціального ґрунту.

Вартість матеріалів:

• алкідна ґрунтівка — близько 400 грн;

• акрилова емаль — близько 100 грн;

• водорозчинна фарба — близько 100 грн.

• тиньк — близько 30 грн.

Подруга, яка у такий самий спосіб оновила свою ванну, поскаржилася, що за рік фарба почала відлущуватися у місці, де прокладено труби. Натомість на кухні пофарбовані кахлі з декупажем у бездоганному стані уже чотири роки.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і слідкуйте за оновленнями розділу!