Школа

Школу щоліта фарбували. Було в цьому щось від сільських хат, які щорічно білили й мазали, не так із практичних міркувань, як із міркувань суто естетичних – треба мазати й білити, тому що так треба, так годиться. Ось і шкільні коридори фарбували довгими літніми ранками, не особливо зважаючи на їхній, коридорів, стан. Просто так потрібно, влітку потрібно фарбувати шкільні коридори.

І, вбігаючи наприкінці серпня в лунке й порожнє приміщення школи, насамперед ти ловив саме цей густий щемкий запах – запах теплої фарби, запах ранньої осені. Шари фарби наростали на долівці та підвіконнях, коли-небудь за ними можна буде відтворювати історію, вираховувати роки, проведені за цими партами, при цих вікнах, а поки що вони гостро пахнули, й ти мимоволі згадував, що осінь лише починається, що попереду новий навчальний рік, і стільки всього вміщається в це означення – новий навчальний рік: цілий рік навчання, цілий рік дорослішання, цілий перебування в шкільних коридорах, де свіжа фарба, покладена цього літа, буде зачовгуватися збитим дитячим взуттям, і так до наступного літа, коли підлогу знову доведеться фарбувати, як і щороку, як і завжди.

Що було, крім запахів і теплого повітря в коридорах? На початку вересня було особливе відчуття часу. Його важко було окреслити й структурувати. Це напередодні свят чи в останні весняні дні час рахується уважно та прискіпливо - скільки ще годин лишилось до початку літа, себто до початку щастя. А у вересні час видається безкінечною даністю, й рахувати його немає жодного сенсу – у вересні він лише починається, у вересні починається навчальний рік, і навіть думати не хочеться про те, коли і чим він завершиться.

Що було, крім запахів і теплого повітря в коридорах? На початку вересня було особливе відчуття часу. Його важко було окреслити й структурувати

У вересні, особливо на його початку, час на якусь мить – на якусь дуже коротку мить – застигав і не рухався, і літо відчувалось ще так предметно, на дотик, на смак, воно було ось тут, поруч із тобою, в цих коридорах, за цими вікнами, його можна було торкнутись рукою, його можна було вдихнути на повні груди. Воно ще нікуди не відходило, воно не могло просто так взяти й зникнути, нічого насправді не змінювалось, просто починались заняття, починався навчальний рік, а так все, як і раніше – теплий пісок, суха трава, високе, вибілене спекою небо.

Але потому час здригався, ніби риба на річковому дні, й починав собі рухатися, і літнє повітря змішувалося з повітрям осені – свіжим і тривожним, в якому поступово розчинялись тепло й серпнева сухість. У вересні ти дивився за шкільне вікно, бачив там дерева, що остигали з літа, міняючись у барвах та звучанні, й усе навчання цілого року супроводжувалося входженням в осінь, в її присмерк і затемнення, в її сонце, якого ставало все менше, в її вітер, що ставав усе пронизливішим.

Початок вересня насправді – час найбільш радісний і найбільш трагічний. Він нагадує про нескінченність повітряного потоку, про невичерпні запаси часу, відміряні для нас небесами. Все лише починається, все ще попереду. Але, разом із тим, ти відчуваєш, як мало в цьому потоці тепла, яке воно зникоме й нетривке – ще кілька тижнів, всього лише кілька тижнів і все наповниться дощами, і все розкисне в небесній волозі, і триватиме це, за великим рахунком, аж до наступної весни, і усвідомлювати це вже у вересні особливо гірко й солодко.

Хоча, в шкільному віці, такими категоріями, ясна річ, не оперуєш. В шкільному віці ти забігаєш з вулиці до свого класу, вдихаєш запаморочливий запах школи, від якого встиг за ці три місяці відвикнути, падаєш на своє місце, дістаєш підручники й починається твоє навчання. Хіба що іноді, час від часу, дивишся за вікно, спостерігаєш за деревами, бачиш, як вони змінюються, відчуваєш, що змінюєшся разом із ними.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та стежте за оновленнями розділу!