Алекса Клей, Кіра Майя Філліпс: Економіка бунтівників

У видавництві # книголав вийшла книжка про людей, які генерують геніальні ідеї і водночас змінюють усталені економічні схеми. Це представники вуличних банд, пірати, гакери, підприємці які звикли руйнувати стереотипи. Здійснивши дослідження, Алекса Клей та Кіра Майя Філліпс зробили висновок, що в кожному з нас живе бунтівник, якого потрібно вивільнити.

Провокативна «Економіка бунтівників» отримала схвальні відгуки провідних профільних медіа, науковців та авторів науково-популярної літератури. Переклад українською здійснило видавництво # книголав, його авторкою стала Наталія Палій, дизайн книжки розробив стронґовський.  

З уривком можна ознайомитися на сайті:

Джерело життєвої сили бунтівників: неформальність та самоуправління

Після того як на початку 2013 року життя мільйонів людей у Таїланді було зруйновано повінню, тайські білі ворони взяли справи у свої руки й продемонстрували зразок надзвичайної винахідливості. Блог Thai Flood Hacks, розміщений на сервісі блогів Tumblr, опублікував каталог саморобних засобів пересування затопленими територіями. У цьому блозі можна було знайти що завгодно — від рятувальних плотів, які трималися на плаву завдяки порожнім пляшкам для води, до незвично витягнутих велосипедів з високою посадкою та саморобних моторизованих гідроциклів. Ніхто не просив на це дозволу. Усе просто було зроблено, а потім поширено в блозі, щоб інші також могли скористатися цими рішеннями. Це досконалий приклад інновацій бунтівників. Якщо такі люди можуть знаходити імпровізовані рішення в питаннях життя і смерті, що могли б зробити ви, маючи менше обмежень та трохи більшу свободу творчості? Неформальність — головний рушій інновацій бунтівників. Неформальність дозволяє позбутися речей, невиправданість яких найбільше нас зачіпає.

У кінцевому підсумку неформальність заохочує людей виходити за межі власної посади, і вони можуть вивільняти свої справжні таланти. Неформальність уможливлює спонтанність, дає людям свободу спиратися на свою глибинну мотивацію (власні цінності) та інстинкти замість коритися правилам, інструкціям і заохоченням (як-от підвищення зарплати та кар’єрне просування), нав’язаним зовнішніми органами влади. Неформальність була головною рушійною силою суспільних рухів минулого, розкривала потугу громадян у таких повстаннях, як «Захопи Волл-стрит» та Арабська весна. Ба більше, цей революційний дух просочується і в бізнес. The Economist наголошує, що всередині наших інституцій зростає потреба в дезорганізації. Про це йдеться в публікації під назвою «Похвала білим воронам» (In Praise of Misfits), де стверджується, що компанії поступово починають заміщувати «людину організації людиною дезорганізації. З урівноважених керівників, які були головним елементом багатьох компаній минулого, увагу тепер переносять на більш проривних підприємців, ґіків та креативників». Люди такого типу привносять на своє робоче місце певні децивілізаційні тенденції, надзвичайно важливі для культивування інновацій та покращення щоденної якості робочого життя. Люди із синдромом дефіциту уваги (СДУ), сказано в публікації, не здатні зосереджуватися, вони стрибають від одного проекту до іншого і часом не закінчують розпочате. Втім, унаслідок цього вони часто фонтанують новими ідеями. Швидко знуджуючись, вони чарівним чином породжують нові можливості та сценарії. Працівники із синдромом Аспергера, навпаки, обожнюють повторювані завдання, моделі, числа та деталі. Усі ці риси добре придаються програмістам. У квітні 2014 року The Wall Street Journal повідомила про те, що німецька компанія з виробництва програмного забезпечення SAP намагається наймати людей із аутистичними розладами і, з огляду на їхню здатність зосереджуватися на деталях, давати їм посади у сфері комп’ютерного програмування, налагодження програм та IT.

Поряд із неформальністю крізь усі нижченаведені принципи червоною ниткою проходить також самоуправління — право на контроль над собою на відміну від підпорядкування контролю, здійснюваному в організації, де управління реалізовується згори донизу. Дослідження з питань корпоративної поведінки 2012 року засвідчило: тільки 3% з понад 35 тисяч опитаних працівників повідомили про високий рівень самоуправління (незалежності, автономії) у своїх організаціях. Пірати старої школи впровадили демократичні принципи в управління своїми кораблями. Протестувальники покладаються на формування консенсусу та кооперативні структури організації. Спільноти, що працюють із програмним забезпеченням із відкритим кодом, створюють власні внутрішні правила поведінки та участі. Ці групи дуже добре знають, що незалежність забезпечує довіру, відданість і появу колективної місії та мети. Лояльність, залученість та відчуття спільноти, які можна побачити на піратських кораблях, у групах гакерів, у протестних рухах та міських нетрях, вражають; і причина цього криється саме в самоуправлінській природі таких неформальних організацій. Наприклад, гакери мають правила, норми та етикет поведінки, яких вони дотримуються на міжособистісному рівні. Рушієм розвитку Linux, наразі найвідомішого зразка програмного забезпечення з відкритим кодом, є обмін на рівних навичками, ідеями та нормами. Розробку цього програмного забезпечення, яке нині використовують понад 18 млн людей, ініціював Лінус Торвальдс, але його форму визначили тисячі відгуків із усього світу. На час написання цієї книги Linux продовжують удосконалювати, за підрахунками, вісім тисяч програмістів. Коли звичайні програмісти подають на розгляд свої вдосконалення, їх сприймають так, ніби це запропонував сам Торвальдс — працює гасло «Нехай вирішує код». Бунтівники часто обирають самоуправління, бо не довіряють владі і їх нелегко змусити підкорятися чиїйсь логіці чи командуванню. Інноватори-бунтівники можуть бути керівниками самі собі або працювати в мережах чи спільнотах, де вони відчувають, що можуть вплинути на формування правил життя. Деякі спільноти програмістів, що працюють із відкритим кодом, чи гакерів стали експертами у виробленні власних принципів діяльності. Наприклад, перші гакери, група бунтівників із Массачусетського технологічного інституту, природно виробили так звану Гакерську етику — кодекс, за яким вони функціонують: важливість вільного доступу до комп’ютерів, свобода інформації, децентралізація та судження винятково на основі заслуг. Усі гакери, з якими ми спілкувалися, покликатися на ці принципи, стверджуючи, що вони й сьогодні надихають чимало гакерських рухів.