Богдан Кушнір: На лінії зіткнення

Головний герой Семен Вергун - втратив усе й залишився на роздоріжжіжиття. Офіцер стратегічної розвідки, який працював під дипломатичним прикриттям, опинився в епіцентрі гучного скандалу. Противники із російської контррозвідки намагалися знищити його фізично, але він дивом вижив після подвійної дози невідомого психотропного препарату. Розвідник Вергун знаходить відраду на фронті, де таки зустрівся зі своїм особистим ворогом віч-на- віч. Роман, виданий у "Фоліо", створено на основі реальних подій.

Із уривком можна ознайомитися на сайті:

32-й блокпост

Перші сонячні промені сріблили траву край дороги, коли підполковник Олександр Безсмертний з групою розвідки під’їхали до взводного опорного пункту.

— Чиї будете? — перегородив дорогу грізний вартовий, обвішаний гранатами і запасними ріжками.

— Гей ти, шаолінь, біжи в бліндаж, поки іграшок не розгубив, — наказав Петрович.

— Зараз почнеться обстріл.

— Звідки знаєте?

— Вуха протри, ану чимдуж, — підштовхнув солдата і віддав команду двом спостерігачам-розвідникам висунутися на три сотні метрів уперед.

Щойно Петрович з вартовим забігли в бліндаж, як на поверхні розірвалися снаряди. Гатили прицільно, вогонь щільною завісою накривав першу лінію оборони.

«На годину затягнеться — не менше», — подумав Безсмертний і приліг на вільний лежак. Учора ешелон старих боєприпасів прибув з Ростова. Розвідка повідомила. Поки не відстріляють — не заспокояться. Лінія зіткнення перетворилася на полігон для утилізації небезпечних боєприпасів. Це дешевше, ніж утилізувати на заводі, та й відповідальності жодної. Жертви можна списати на війну. Старі радянські снаряди часто летіли не в ту сторону. Під Луганськом козачки з будуна приїхали на полігон, дали залп і знесли півсела. Втрати списали на противника. На війні як на війні, про закон забувають, а правда в кожного своя. Якщо далі такими темпами вистрілюватимуть залишки радянських запасів, лінію зіткнення перетворять на пустелю.

Лежали мовчки, час від часу якийсь балагур викликав загальний сміх.

— Кок, а кок, що на обід? — допитувався в кашовара взводного опорного пункту, який останнім забіг у бліндаж. — Їсти хочу.

— Виглянь на дорогу, польову кухню розфігачили, добре, що живий залишився.

— Кок, а де вінницьке сало?

— Хлопці, скажіть щось ненажері, з переляку спина мокра, а йому їсти подавай.

— Кок, а шо на обід? — напосідав Лука.

— Куряче капшо! Тушонка коров’яча з цибулею і хлібом.

Над бліндажем здригалася земля. Дерев’яні настили рухалися немов живі. В повітрі пахло димом і порохом. Солдати прислухалися до перепалки Луки з кашоваром, забувши на мить про артобстріл.

— Кок, а кок, а тебе Крава заставляв їсти кашу?

— А шо?

— Генерал наказав заму по тилу з’їсти казанок недовареної перловки.

— Брехун ти, Лука.

— На власні очі бачив, як підполковник запихався шрапнеллю № 10.

— Не вигадуй.

— Бігме Боже, — перехрестився Лука. — Чого розхвилювався, кок?

— Я нормальну кашу варю. За добавкою прибігаєте?

— Не хвилюйся, якщо заставить, допоможемо.

— Та ну тебе в пень, там гатять, як у пеклі, а ти про живота думаєш.

— Кок, я їсти хочу.

— Візьми сало. Он, на поперечці, засолене висить.

Враз затихло, артобстріл припинився.

— Ану, шаоліні, підйом, — скомандував підполковник Безсмертний

— Ти хто такий? — запитав Лука.

— Кінь в пальто, всі в окопи, зараз почнеться.

Командний голос Петровича діяв магічно. Всі дружно подалися до виходу. Щойно залягли, як вдалині показалася ворожа піхота. Йшли як на параді, навіть не пригиналися. З флангів бетеери поливали окопи вогнем.

— Не стріляти, ближче підпустити, — не вгавав Безсмертний.

Відстань скорочувалася. Бетеери припинили стрільбу. На тій стороні подумали, що після годинного обстрілу на опорному пункті живих не залишилося.

За двісті метрів до окопів підполковник крикнув:

— Вогонь!

Стовп вогню і диму враз накрив ворожі шеренги. На лівому фланзі запалав бетеер. Від щільної стрільби піхота залягла і не висовувалася. Перестрілка тривала хвилин десять. Враз запрацювала артилерія. Противник почав відходити, залишаючи на полі бою обгорілий бетеер і вбитих.

До Безсмертного підійшов Лука.

— Звідки дізналися, коли почнеться атака? — здивувався.

— Поки дехто кока мордував, мої хлопці висунулись вперед і спостерігали за діями противника.

— А-а-а, розвідка, вибачайте, вперше вас бачимо.

Під’їхав комбат.

— Молодці, орли, — похвалив, — не чекав від вас...

Побачивши Безсмертного, замовк на півслові.

— Зрозуміло, хто тут командував, — розійшовся щирою усмішкою. — Якими вітрами?

— Проїздом. Шукаю наших хлопців.

— Замаскувались?

— Шифруються, окуні.

З гори до блокпоста спускався «крокодил» — екскаватор для риття окопів. Водій висунув голову в бокове вікно і щосили кричав, а пасажир махав білим рушником.

— Здаються в полон?

— Так це Коля і Вася, наші помічники, навколо блокпоста окопи рили. Під «градами» працювали. Командир роти загинув, взводному півголови знесло, а вони не тікали. Колесо відірвало, а вони рили.

«Крокодил» мчав по пересічній місцевості, сунув прямо на блокпост. Відстань скорочувалася, вже доносився голос водія:

— Розступіться!

— Гальма відказали, — здогадався комбат, — всі на бік!

«КРАЗ» з ковшем сунув, немов потвора з фільмів жахів. В останню хвилину вдалося вирулити, і машина рознесла дерев’яну баню, зупинилася, врізавшись в бетеер.

Усі кинулися до копачів. Кабіна «крокодила» відчинилася, і водій зістрибнув на землю. По-хазяйськи оглянув машину, обійшов бетеер і сердито запитав:

— Де механік? Ваш бик, бачу, цілий, а «крокодил» трохи зігнутий.

— Головне — живі, — підійшов комбат. — Металу на всіх вистачить.

— Казав зампотеху, гальма несправні, а він: старший солдате, наказую їхати на передок. Куди на хрін їхати? — сердився.

— Вибачайте, в нього стрес, — вибрався з кабіни Вася. — Баньку відбудуємо, — прицінювався до розвалин.

— Не лізь зі своїми інтелігентними штучками, — наїжачився водій. — Я винен і відповідатиму.

— До мобілізації він трактористом в селі працював, —Вася показав на напарника. — Не звик до швидкої їзди.

— Лабух нещасний, окоп рити — не музики вчити, — вступив у перепалку водій. — Це техніка, а не рояль, — натякав на Василеву професію вчителя музики.

— Де водій бетеера? — поцікавився комбат. — Зачепіть тросом «крокодила» і відтягніть на ремонт. А ви, — наказав Колі й Васі, — поки «крокодил» не оживе, на передок ні на крок.

— Петровичу, може відпочинеш, — запросив комбат.

— Ні-ні, нам пора.

— Куди?

— Загляну в Благовіщинку, але в журналі бойових дій занотуй, що я три доби надавав вам допомогу.