Рафал Воячек: Незакінчений хрестовий похід

На початку вересня 2016 року івано-франківське видавництво "П'яний корабель" видало свою дебютну книжку "Незакінчений хрестовий похід" - збірку вибраних віршів культового польського поета ХХ століття Рафала Воячека у перекладі Мірека Боднара з ілюстраціями Олега Перковського. 

Як зазначають видавці, Рафал Воячек — один із найзагадковіших і найконтроверсійніших польських поетів: містифікатор та візіонер, який ще підлітком почав здійснювати спроби самогубства й цікавився цвинтарями. У подальшому алкоголік, провокатор та скандаліст влаштовував бійки, був схильний до депресій і проходив обстеження у психіатричній лікарні на шизофренію.

Поет гостро відчував кінечність власного тіла і постійно намагався вийти за його межі, щоб перевірити, як там, по інший бік, і швидко повернутися назад. Рафал Воячек описував процеси розпаду особистості і неможливість пристосуватися до реальності. Водночас його віршам притаманні глибокий ліризм та ніжність. 

До вашої уваги кілька віршів з книжки на нашому сайті:

***

Говорю до тебе тихо

Говорю до тебе так тихо, немов свічуся.
І квітнуть зорі на лузі моєї крові.
Стоїть мені в очах зірка твоєї крові.
Говорю так тихо, аж тінь моя біла. 

Я холодний острів для твого тіла,
яке падає в ніч гарячою краплею.
Говорю до тебе так тихо, ніби крізь сон
твій піт горить на моїй шкірі. 

Говорю до тебе так тихо, як птах,
що на світанку опускає сонце у твої очі.
Говорю так тихо,
як сльоза різьбить зморшку. 

Говорю до тебе так тихо,
як ти до мене. 

11/12.VI.1966

Братство

Добра ніч дозволяє мені писати аж до ранку
невтомним пером крові на її таблицях,
які гортає вологим пальцем лагідного вітру. 

І пишу, вірячи, що вистачить мені ще знаків,
співчуття з кожним братом, що на висоті
своєї самотності теж поволі висвячує. 

І пишу, вірячи, що вистачить мені покірності,
коли світанок накине мені на голову сірий мішок,
щоб змусити себе до великодушного терпіння. 

Бо пишу, знаючи, що коли ніч виповзе з бідності
залитих водою кооперативних підвалів
і на зірки свої плащі повісить, щоб сушилися, 

я знову буду писати, а вони читатимуть,
водночас пишучи мені свого сердечного листа
великим випроміненням своєї високої крові.

1968

* * *

тіло твоє — моя скульптура із глини голоду
вирізьблена фантастично чутливим різцем
прецизійною долонею пульсу прекрасною лампою
серця повною мірою чудово освітлена 

коли парує невидимим світлом тепла
твоя шкіра здається такою плинною
я бачу миси сосків стягнуті параболою
стрімкої веселки незнаної мені за тою брамою 

ще ближче обличчя але й кулачок п'ятки близько
коли ти піднімаєш ногу довга перспектива
безкінечної щиколотки стегна завдовжки з милю
скільки метрів губ треба мати щоб цілувати 

Бар "Пекло"

Два чоловіки перед баром.

Бар "Пекло", неон.
Проходить жінка з червоними аксесуарами.
Черевички, сумочка, рукавички. 

Жінка пахне небом.
"Паризький вечір".
Чоловіки закурюють сиґарети.
Повертаються до пекла. 

Краса барів безкінечна.
Як і краса жінок.
Чоловіки оглядають один одного.
Жінка всередині них ворушиться. 

17.IV.1968

Прохання

Зроби так, щоб я могла роздягнутися ще більше.

Останній листок стиду вже давно я відкинула.
І найтоншу згадку про сукню також уже змила.
І хоч когось оголенішого за мене, голу,
Ти, напевно, не міг мати, зроби так, щоб я повірила. 

Зроби так, щоб я могла відкритися ще більше.
Ти вже так давно не проникав у найглибші пори шкіри,
аж не віриться, що колись Тебе могло там не бути.
І хоч я не вірю, що може бути хтось відкритіший
для Тебе, ніж я, зроби щось, відкрий мене, роздягни. 

Якою я б хотіла, що б Ти мене написав

Нага, як гола сталь, чиста, як нага вода,
неначе явна кров жива, проста, як правда ясна,
сама, як Бог один, як сама Венера єдина. 

Нага, як слово "кохаю", виголошене в натовп
загальних слів, ясна, неначе римський синтаксис,
вірна, неначе Твій страх, Твоя, як вірна матір. 

Правдива, як божа заповідь у страсі,
єдина, неначе латинська ода Міцкевича,
чиста, як горілка навіть з недомитої склянки. 

Нага, як Венера, материнська, як вовчиця,
страшна, як Бог, коли Тобі його не вистачає,
Твоя, неначе шаленство, що мешкає на дні Одри.