Сьюзен Кейн: Сила інтровертів

Видавництво "Наш формат" представляє український переклад бестселера від Сьюзен Кейн "Сила інтровертів". Авторка вважає, що час скинути маски, і на численних прикладах з політики, бізнесу, освіти, громадського та культурного життя розповідає, у чому криється потенціал тихих людей. Кейн сама інтроверт, тому щиро ділиться порадами, як здобути успіх на роботі і в особистому житті, при цьому залишаючись самим собою.

Із фрагментом книжки можна ознайомитися на сайті:

*** 

Відсутність в інтровертів бажання бездумно рватися вперед — не лише страхування від ризику, а й властивість, яка допомагає розв'язувати інтелектуальні завдання. Нижче наведено деякі порівняльні дані про те, наскільки ефективно інтроверти та екстраверти розв'язують складні завдання. У початковій школі екстраверти отримують кращі оцінки, ніж інтроверти, але інтроверти перевершують екстравертів у старшій школі та коледжі. В університеті інтроверсія краще сприяє науковим досягненням, а не когнітивним здібностям. Під час одного дослідження перевірили знання сто сорок одного студента коледжу із двадцяти різних предметів: від мистецтва до астрономії та статистики. У результаті виявили, що інтроверти мали глибші знання з кожного предмета порівняно з екстравертами. Більше інтровертів здобувають учені ступені, вони частіше отримують національну стипендію за успіхи в навчанні та стають членами товариства "Фі Бета Каппа". Крім того, інтроверти показують кращі результати під час проведення тесту на критичне мислення Вотсона-Глейзера, який часто використовують, наймаючи працівників на роботу та просуваючи їх по службі. А ще інтроверти перевершують екстравертів у тому, що психологи називають "цілісним розв'язанням проблем". Але чому? — запитаєте ви.

Інтроверти не розумніші за екстравертів. Відповідно до тестів на визначення IQ, обидва типи особистості однаково розумні. Екстраверти можуть краще впоратися з багатьма завданнями, особливо з тими, котрі необхідно виконувати поспіхом, в умовах соціального тиску, або показувати гарні результати, виконуючи кілька завдань одночасно. Екстраверти краще витримують інформаційне перенавантаження. За словами Джозефа Ньюмана, внаслідок схильності до розмірковувань інтроверти витрачають більше когнітивної енергії. З цього приводу він зауважує: "Зі 100 % когнітивних здібностей, в інтровертів 75 % йде на виконання завдання, тоді як екстраверт може витрачати всі 90 %". Це можна пояснити тим, що всі завдання орієнтовані на певну мету. Для досягнення мети екстраверти задіюють більшу частину своєї пізнавальної здатності, а інтроверти використовують енергію для моніторингу того, як відбувається процес розв'язання завдання.

До речі, як пише у своїй роботі психолог Джеральд Меттьюс, інтроверти порівняно з екстравертами розмірковують ретельніше. Екстраверти здебільшого дотримуються швидкого й приблизного підходу до розв'язання проблеми, заради швидкості жертвують точністю, припускаючись багатьох помилок (їх тим більше, чим складніше завдання) і, зрештою, можуть покинути справу, коли проблема здається їм занадто складною чи неприємною. Інтроверти, перш ніж діяти, обмірковують свої кроки, ретельно аналізують інформацію, виділяють більше часу на розв'язання завдання, не так легко відмовляються від нього, працюють точніше. Крім того, інтроверти й екстраверти по-різному зосереджують увагу на розв'язанні проблеми.

Якщо дати їм спокій, інтроверти сидітимуть та розмірковуватимуть про інше, щось вигадуватимуть, будуть згадувати минуле та будувати плани на майбутнє, а екстраверти зосереджуватимуться на тому, що відбувається навколо. Іншими словами, екстраверти бачать "що відбувається", а інтроверти розмірковують над тим, "що може трапитися".

Різниця в способі розв'язання проблем інтровертами та екстравертами помітна в різних аспектах. Під час одного експерименту психологи запропонували п'ятдесятьом учасникам розв'язати складну головокрутку. У результаті вони з'ясували, що екстраверти більшою мірою схильні до того, щоб залишити справу на півдорозі. Під час іншого дослідження професор Річард Говард запропонував інтровертам та екстравертам пройти серію заплутаних надрукованих лабіринтів. Він з'ясував, що інтроверти не лише правильно проходять більше лабіринтів, а й витрачають більше часу, виділеного на виконання завдання, для їхнього вивчення. Так було, коли групам інтровертів та екстравертів запропонували стандартні прогресивні матриці Равена — тест на визначення інтелектуальних здібностей, що складається з п'яти наборів задач різної складності. Екстраверти показали кращі результати в перших двох наборах, імовірно, завдяки здатності швидко скеровувати зусилля на досягнення мети. А ось із трьома іншими наборами завдань краще впорались інтроверти, адже розв'язання задач потребувало наполегливості. Щодо останнього, найскладнішого набору, то екстраверти частіше за інтровертів взагалі припиняли виконувати завдання.

Іноді інтроверти краще виконують соціальні завдання, які потребують наполегливості. Професор бізнес-школи Вортона Адам Ґрант (він проводив дослідження, присвячене лідерству, про яке йшлося в розділі 2) вивчав риси особистості найкращих працівників кол-центру. Ґрант припустив, що екстраверти покажуть себе кращими фахівцями телефонного маркетингу, але з'ясувалося, що між екстраверсією та здатністю здійснювати "холодні дзвінки" не існувало жодного зв'язку.

"Екстраверти здійснювали чудові дзвінки, — сказав Ґрант, —але потім щось відволікало їхню увагу й надалі вони погано концентрувалися". Натомість інтроверти "розмовляли дуже спокійно, але робили більше дзвінків. Вони були зосередженими та рішучими". Таких інтровертів змогли перевершити лише ті екстраверти, котрі мали таку рису характеру, як сумлінність. Іншими словами, наполегливість інтровертів виявилася сильнішою за енергійність екстравертів, навіть під час виконання завдань, де важливими є навички спілкування.

Натиск — не надто приємна річ. Бо якщо геній — це один відсоток натхнення і дев'яносто дев'ять відсотків поту, то значення того одного відсотка в нашій культурі дуже перебільшене. Нам подобається його блиск. Але справжня сила криється в тих дев'яноста дев'яти відсотках.

"Річ не в тому, що я такий розумний, — казав Ейнштейн, який був, до речі, інтровертом. — Просто я витрачаю на розв'язання задачі більше часу". 

***

Усе це мовиться не з наміром скривдити тих, хто швидко йде до своєї мети, або сліпо вихваляти обачних людей, схильних до тривалих роздумів. Річ у тому, що ми надто зосереджені на надмірній активності, недооцінюючи ризик, супроводжуваний сенситивністю до винагороди. Нам потрібно знайти баланс між дією та думкою.

Ось що розповіла мені професорка менеджменту Камелія Кюнен. За її словами, якщо ви займаєтеся добором персоналу для інвестиційного банку, то наймаєте не лише сенситивних до винагороди екстравертів, які ефективно працюватимуть заради підвищення, а й емоційно нейтральних людей. Адже ви захочете переконатися, що в прийнятті важливих корпоративних рішень братимуть участь обидва типи. Крім того, вам потрібно розуміти, що люди з різними рівнями сенситивності до винагороди усвідомлюють свої емоційні пріоритети й можуть пристосовувати їх до ринкових умов.

Проте не лише працедавцям варто ближче познайомитися зі своїми працівниками. Ми маємо придивитися до себе. Розуміння того, на якому місці на шкалі сенситивності до винагороди ми перебуваємо, дає можливість гідно прожити життя.

Якщо ви належите до екстравертів, схильних до перезбудження, вам пощастило зі здатністю відчувати емоції найширшого спектра. Користуйтеся багатьма з них: творіть, надихайте інших, мисліть із розмахом. Започаткуйте компанію, запустіть веб-сайт, зведіть неймовірний будиночок на дереві для своїх дітей. Але пам'ятайте, що у вас є ахіллесова п'ята, яку потрібно вміти захищати. Навчіться витрачати енергію на важливі речі, а не на гонитву за грошима чи статусом. Навчіться робити паузу та думати, коли з'являються ознаки того, що все йде не так, як ви розраховували. Навчайтеся на власних помилках. Шукайте у своєму оточенні людей (це може бути друга половинка, друзі, колеги по роботі), які допоможуть вам зупинитися та вкажуть на те, чого ви не помічаєте.

І коли настане час робити інвестиції або займатися іншими справами, які потребують розумного балансу між ризиком і винагородою, контролюйте себе. Гарний спосіб досягнути цього — переконатися, що у вирішальну мить прийняття рішення ви не оточуєте себе атрибутами винагороди. Камелія Кюнен і Брайан Натсон виявили, що чоловіки, яким показували еротичні знімки перед азартною грою, йшли на більший ризик, ніж ті, кому демонстрували нейтральні зображення — стіл чи стільці. Виявляється, очікування будь-якої винагороди, навіть якщо вона ніяк не пов'язана зі світлинами, активує систему заохочення, яка працює завдяки виділенню дофаміну, змушуючи нас діяти більш необачно. Можливо, це єдиний переконливий аргумент на користь заборони перегляду порнографічних зображень на робочих місцях.

Чи можна тоді вважати, що інтроверти відносно незалежні від надмірної чутливості до винагороди? На перший погляд, дослідження, присвячені виділенню дофаміну та появі збудження, свідчать: екстравертам і лише їм пощастило в тому, що емоційне збудження, яке вони відчувають, досягаючи мети, спонукає їх працювати ще наполегливіше. Я належу до інтровертів, тому, почувши таку думку вперше, трохи здивувалася. Це не збігалося з моїм власним досвідом. Я в захваті від своєї роботи, вона завжди мені подобалася. Прокидаючись уранці, я почуваюся щасливою, що можу нарешті взятися до справи. То що керує такими, як я?

Навіть якщо ми припустимо, що між екстраверсією та сенситивністю до винагороди існує безпосередній зв'язок, ми не можемо стверджувати, що всі екстраверти завжди чутливіші до винагороди й більш схильні до ризику або що всі інтроверти завжди байдужі до стимулів та обачні стосовно можливих загроз.

Ще за часів Аристотеля філософи помітили, що два типи поведінки (прагнення до того, що приносить задоволення, та ухиляння від того, що завдає болю) лежать в основі всіх дій людини. У колективі екстраверти прагнуть отримати нагороду, але кожному індивідові притаманне власне поєднання двох типів поведінки, яке повністю залежить від конкретної ситуації.