Тетяна Прегл Кобе: Фріда і дракон Артур Гай у Франції

В Україні з'явилася книжка-подорож Францією, яка також є путівником для дітей. Читачі відкриють для себе різні історичні факти про Людовика XIV, Жанну д’Арк, французького імператора Наполеона Бонапарта, вчених Луї Пастера та Марію Кюрі, письменників Жорж Санд, Оноре де Бальзака та Антуана де Сент Екзюпері, художників Клода Моне, Огюста Ренуара та Поля Сезана, композитора Клода Дебюссі, співачку Едіт Піаф, актрис Бріджіт Бардо та Катрін Денев, а також про багатьох інших постатей, відомих у всьому світі.

З уривками із книжки від Nebo Booklab Publishing можна ознайомитися на сайті:

***

- Ви чуєте цей незвичний звук? – Фріда радісно сплеснула долонями. – Слухайте!

- Це ж звуки дзвону Собору Паризької Богоматері – церкви із найвищою дзвіницею у світі! – пояснив дракон Артур Гай. – Вона знаходиться на острові посеред річки Сени, де в одинадцятому столітті почало розростатись місто. Будувати собор почали у 1163 році, і завершили аж через 90 років! З того часу він пережив 80 королів, 2 імператорів та 5 республік.

- Ця споруда відома також завдяки історичному роману «Собор Паризької Богоматері», який був опублікований у 1831 році. Роман, що показує життя у середньовічному Парижі, написав французький письменник-романтик Віктор Гюго, - пояснювала пацючок Моніка.

- Про що він написав у цій книзі? – намагалася пригадати Фріда.

Але Моніку не треба питати двічі:

- Це історія Квазімодо, дзвонаря собору, який був потворним коротуном найнижчого соціального статусу. Він жив у церковній дзвіниці й був закоханий у прекрасну циганку Есмеральду. Щоранку він будив парижан дзвонами собору. Квазімодо прожив там все життя. Він хотів показуватися людям, але йому це було заборонено. Одного разу, він змагався на святі дурнів, оскільки мав досить переконливий вигляд. І навіть був обраний Папою дурнів. Однак, суддя зрозумів, що Квазімодо не носив жодної маски, і тому обурені люди почали оточувати дзвонаря з усіх боків. Танцівниця Есмеральда намагалася врятувати його, але їх обох схопили.

***

- Чому б нам не поглянути на колишню королівську резиденцію Версаль, яка знаходиться неподалік від Парижа, - запропонував дракон Артур Гай, дістаючи з сумки три скутери для своїх друзів. Кожен схопив свій та помчав так швидко, як тільки можна, аби дістатися Версалю першим. Щойно всі прибули дракон Артур Гай почав пояснювати:

- Палац Версаль займає площу понад 250 акрів. На вершині розквіту Франції у палаці жили близько десяти тисяч людей, а у його чудових стайнях можна було побачити аж дві з половиною тисячі коней. Палац включав у себе розкішний театр, каплицю та численні кімнати. Були там також великі королівські покої та шість розкішних приймалень, у яких король Людовик XIV зустрічав придворних і дворян.

У короля ще був палац меншого розміру, побудований посеред парку, і він використовував його як укриття, коли шукав трохи спокою та миру. Більшість приймалень знаходились у славнозвісній Дзеркальній галереї, де було безліч люстр та предметів інтер’єру, зроблених із чистого срібла.

- «Король-сонце», як його ще називали, був дуже марнотратним, - додала Фріда, - У це, мабуть, важко повірити, але він мав одну з найбільших колекцій взуття на підборах! У ті часи підбори були необхідним аксесуаром для чоловіків. Тільки уявіть собі, Людовик мав зріст лише 163 см та носив десятисантиметрові підбори, прикрашені сценами битв. Король мав абсолютну владу, і сам казав: «Держава- це я!»

***

- Зараз ми пролетимо над Французькою Рив’єрою, що знаходиться на півдні Франції, - сказав дракон Артур Гай. – Там ви знайдете місто Канни, ну ви знаєте, те місто, у якому проводиться щорічний кінофестиваль, куди з’їжджаються найвідоміші кінозірки!

- Дозвольте мені нагадати, як зароджувалось кіно, - почала пояснювати пацючок Моніка, спустивши окуляри на кінчик носа. – Історія кіно почалася у Франції. Брати Огюст і Луї Люм’єри винайшли сінематограф! Вже у 1895 році вони вперше зняли та показали публіці фільм. Брати були чудовими техніками та використовували досить оригінальні ефекти. Вони записали паровий потяг, який наближався до станції під особливим кутом. Глядачі були налякані, бо здавалося, що потяг їхав з екрана прямо на них. Я впевнена, це було дуже хвилююче!

- У наш час все так захоплює, вражає, що не можеш виділити щось одне! – почала Фріда. – Навіть імена відомих акторів і акторок швидко змінюються, хоча у другій половині 20-го століття найбільш шанованими акторками були Бріджіт Бардо та Катрін Денев. Зараз це може здатися неймовірним, але перша стала захисником тварин, а друга – активним діячем у політичних та благодійних організаціях.