Якби Юра втік, то для мене це був би жах

"Він спокійно готувався до тюрми"

Ірино, 26 грудня буде два роки з моменту, як Юрія Луценка заарештували. Це, мабуть, риторичне запитання: чи бачите ви світло в кінці тунелю? Що далі? На що ви сподіваєтесь? 

Завжди має бути вихід. Це однозначно. В цій ситуації я можу сказати, що треба вірити в себе, вірити людям, які стояли на Майдані. Не може така ситуація, як зараз, тривати вічно.

Коли тільки почали кримінальну справу, звичайно, Юра розумів, до чого все йде. Я розуміла, до чого все йде. Луценко мені тоді сказав: "Іра, мене заарештують і посадять. Що робимо?" Я кажу: "Що робимо? Збираємо сумку. В тюрму не підеш з порожніми руками".

Це була для мене дуже важка відповідь. Звичайно ж, не такої долі я чекала для своєї сім'ї.  Але, мабуть, іншої відповіді для політика Луценка не могло бути. Він з 2002 року рвав серце за цю країну. Робив це щиро, не за мискоборство, як каже Ліна Костенко. Мабуть, це пафосно звучить, але це була відповідь жінки такого чоловіка. Чесно кажучи, для нашої сім'ї так само, як і для сім'ї Юлії Володимирівни, і для всіх членів уряду, це була важка ціна. І це зараз дуже важка ціна.

Можливо ви пам'ятаєте, понад рік тому було інтерв'ю чоловіка Юлії Тимошенко. Де він відверто зізнався, що вмовляв її поїхати з країни. Мовляв, у них є донька, крім політики ще є життя. Я знаю, що Геннадій Москаль вмовляв Луценка поїхати за кордон і якось себе зберегти.

І не він один.

А зараз про це не шкодуєте?

Не можна однозначно відповісти на це питання. Не був би це Луценко і не була б я його дружиною, якщо би я йому сказала: "Юро, тікай". Це було недопустимо в цій ситуації, щоб Луценко втік. Для мене це був би жах. Мабуть, в кожного є своя доля. І, мабуть, кожний вибирає той шлях широкий, як співається у пісні. У Луценка такий шлях. Мабуть, в нашої сім'ї такий шлях. 

Мені до щему шкода, що Юра дуже хворий. Мені до щему шкода, що підростає молодший син, який два роки не бачить батька. А він копія Луценка. І йому його страшенно не вистачає. Але я навіть не допускала думки, що він міг втекти. Він стояв на Майдані, мільйони людей йому вірили. Як він міг втекти? Мабуть, наша сім'я мусила так поступити. Я мусила так йому сказати. І він спокійно готувався до тієї тюрми. Не можна було по-іншому. Якщо кожний втече, то що залишиться від цієї України?

"Найстрашніше - напівмертвий Луценко під час голодування"

14 грудня у Юрія Віталійовича був день народження, як ви відсвяткували цей день? Який у нього був настрій?

Настрій у Луценка завжди бойовий. Не було такого, щоб Юра втрачав оптимізм. Ми приїхали до нього вчетверо – я і троє адвокатів. Я привезла йому два торти, домашні продукти... Адвокати привезли багато документів. Такі специфічні "юридичні" подарунки (посміхається). Я передала Луценку більше 20 книг з іменними надписами від депутатів, від політиків, від журналістів. Я йому привезла величезний кульок поздоровлень від людей…

Це його, мабуть, дуже підтримує.

Звичайно. Останніх 10 років Луценко постійно займав якісь посади, чи то він був міністром внутрішніх справ, чи то він був народним депутатом. І часто ці поздоровлення були чисто політичні. Вітали не людину, а посаду.  І зараз, коли хвора людина перебуває в місцях позбавлення волі, проти неї працює вся державна машина, підтримка суспільства -  це дуже важливо.

А як зараз відбуваються ваші зустрічі в колонії? Чи досі існує скло між ним і адвокатами?

Приблизно місяць тому ми просто видерли зубами право спілкуватися при відкритому віконці. Там є малесеньке віконечко, яке можна відкрити і передавати документи.  Повірте, ми ціною дуже серйозних зусиль все-таки змусили їх дотримуватися хоча б формально прав, наданих Луценку - це телефонна розмова протягом години і розмова з  відкритим віконцем. Мова про те, щоб сісти за стіл і нормально поговорити, не йде. Але хоча б такі умови нам вдалося вирвати.

За ці два роки його ув'язнення, який у вас був найважчий період?

Для мене найстрашнішим був не арешт, а напівмертвий Луценко під час голодування. Після голодування його відразу з відкритими язвами повезли на суд. Там він немічний вісім годин відсидів, приїхав – втратив свідомість. І якби не сокамерник, який витягнув його з туалету, він би просто стік кров'ю. Його б не врятували.  Луценка просто добивали. Голодуєш – ну і слава богу. Помреш – сам винен. Вони просто не лікували. Не надавали медичної допомоги. Помре - ну і добре. І так би сталося, якби не цей сокамерник.

На початку грудня Луценка перевезли в гастроентерологічне відділення Чернігівської обласної лікарні. Була інформація, що у нього виявили поліпи, які лікарі рекомендували видалити хірургічним шляхом. Начебто це не складна операція, чому не зробили?

Так, хоча операція сама по собі нескладна, але Луценко перебуває в неволі. І ви бачите, яке до нього ставлення. То вони таблетки не дають, то лікарів не дочекаєшся, то його тримають в палаті за ґратами без вікон, то вони хочуть зробити операцію в п'ятницю і залишити людину без догляду… Ризики дуже серйозні, коли людина не володіє собою і ми не маємо ніякого впливу на медичне спостереження. 

Зараз як він себе почуває?

Він дуже ослаблений. В нього немає сил. Юра постійно на знеболювальних. Залишилися всі ті язви, залишилась портальна гіпертензія, ці роздуті вени нікуди не ділися, тому що печінка не відновилася…

Це просто накопичений букет хвороб, який Юра отримав під час перебування в СІЗО. Так,  вони його обстежують, вони підтверджують діагнози. Жоден з лікарів (а це не наші лікарі, а представники МОЗ) не сказав, що у Луценка немає цирозу, що у Луценка немає гепатиту, виявляють якісь інші захворювання… І це не дивно, бо його ніхто не лікує. Обстеження не є лікуванням. Обстеження є підтвердженням цих хвороб.

Як вас послухати, то взагалі дивно, як він ходить… 

Мені теж дивно.

"Найсексуальніше  в чоловіка – це мізки"

Який у нього психологічний стан?

Повірте мені, я знаю його 26 років. І я не перестаю йому дивуватися. Я захоплюсь цією людиною. Не кажучи, що я люблю його як свого чоловіка, як мужчину, як людину дуже розумну, інтелектуально розвинуту. Як кажуть, найсексуальніше в чоловіка – це мізки, розум.

Я хочу сказати, що я вражена, як Луценко виживає. Повірте, я вражена. Я дуже пишаюся, що це мій чоловік… Він виживає за рахунок тих книг, які я йому приношу, за рахунок свого інтелекту.

Ірино Степанівно, а як ваше здоров'я? Де ви берете сили?

Навіть не знаю. Мабуть, як у кожної жінки, у мене є така риса характеру – вміння мобілізуватися. Я ніколи не плачу, коли моя дитина температурить. Я ніколи не впадаю у відчай в момент, коли відбувається якась стресова ситуація. Це, мабуть, властивість характеру. Я дію. Я не пускаю соплі, я не плачу. Я дуже сильно мобілізуюсь.

Я буду плакати потім, коли Луценко вийде з тюрми, його реабілітують, коли він буде на волі. Не буде за ним цих надуманих звинувачень. Тоді я, мабуть, буду згадувати і жаліти себе. Зараз на це просто немає часу.

Мабуть, це адреналін, внутрішня мобілізація. Не даремно кажуть, що у людей під час війни не було ніякого грипу, ніякої простуди… Були лише воші (посміхається). Єдине, що відчуваю за ці роки – трошки виснаження. Хочеться заховатися за чиюсь спину, а спини немає.

А ви вже знаєте, що зробите в першу чергу, коли він буде на волі? Рано чи пізно це все ж таки відбудеться.  

Так. Він мені вже сказав, що перш за все піде в баню. Я його відпущу, хай піде з друзями.

А ще я хочу його кудись вивезти за кордон і серйозно пролікувати. Це найголовніше.

Я жодним чином не думаю про ці два наступних роки, я знаю, що ми їх пройдемо. Я буду їздити, возити йому книжки. Буду його сварити, що він до мене вийшов неголений. Возити йому його улюблені продукти. Ми проживемо ці два роки.

"Ніякого захоплення Радою"

У вас нещодавно змінився статус – ви стали депутатом. Як вам Верховна Рада? Вже ці стіни стають для вас потрошку рідними? Можливо, щось вас збентежило або здивувало?

Ніякого захоплення або здивування у мене це не викликало. Дуже серйозно відчувається протистояння між опозицією і владою. Трошки викликає занепокоєння аж занадто агресивна поведінка "Свободи". Хоча, можливо, в суспільстві є запит саме на такі дії. Думаю, що в цьому скликанні не буде тієї вседозволеності, яка була в минулому. Треба все-таки працювати за регламентом. Є відповідні процедури і їх треба дотримуватися.

Ви вже говорили, що плануєте в Раді заповнювати прогалини в новому КПК і змінювати механізм виконання рішень Європейського суду. Ви впевнені, що при тому розкладі, який вимальовується, вам вдасться провести свої законопроекти?

Все буде залежати від того, наскільки Партія регіонів буде відчувати запит свого електорату на такі закони. До речі, за 21 рік це вперше, коли три ключові посади в Україні займають однопартійці. Але це не значить, що ми повинні скласти руки. Думаю, що вся робота ще попереду. І ситуація ще може змінитися.

Я хочу, принаймні, спробувати говорити про якусь справедливість і невідворотність покарання. У нас абсолютно не прописаний механізм покарання посадових осіб за порушення прав людини, за втрачене здоров'я, за те, що діти росли без батьків чи без мам, за те, що знущалися над ними. За те, що роками люди сиділи в СІЗО (а це страшніше, ніж знаходитися в колонії, тому що ти в кам'яному мішку). 

Іноді люди сидять в СІЗО по сім років, чекаючи свого рішення! Вже давно пройшов строк за ту телефону трубку, яку він вкрав, за тих 500 доларів, які нібито він взяв. Вже зникли ці речові докази, людина стала інвалідом, вона пройшла школу життя серед тих зеків, вона зломлена морально, а ще й досі їй ніхто не виніс вирок. Хто понесе відповідальність за ту поламану долю? У нас не прописані ці механізми. Ось таку мету я перед собою ставлю.

"Юра просто не ночує вдома"

Давайте поговоримо про більш приємні речі. Я хочу вам зробити комплімент. Ви завжди дуже гарно виглядаєте. У вас дуже гарні сукні. Багато хто зауважив ваше дуже яскраве біле пальто, в якому ви приходили в Апеляційний суд. Але дехто вважає, що такі шати не дуже доречні для "дружини політв'язня". Це навіть обговорювали в соціальних мережах.

Я вважаю, що не можна опускатися ні в чому. Тому що попустиш себе в чомусь, все – воно покотиться. В мене така ж залізна дисципліна з дітьми. Менший тенісом займається, плаванням, ходить до репетитора англійської. І у нього немає часу думати, що тато в тюрмі. Жодним чином не зупиняється життя. Я хочу і собі, і Луценку таким чином показати, що нічого не змінилося.  Він просто не ночує вдома.

До вас влітку приходили конфіскатори описувати майно. Якщо я не помиляюсь, навіть якісь ваші прикраси описали.

Ми зараз в судовому процесі. Вони розглядали питання квартири і майна в цій квартирі. Квартира подарована мені батьком. Вони фактично претендують на майно, яке знаходиться в квартирі. Але я так просто не дамся. Чого це я маю віддавати те, що я заробляла багато років?

Але треба зазначити, що судді не дуже поспішають займатися цією сумнівною справою. І я їх розумію. Не хочуть бути причетними до цього бруду. І я навіть вдячна, що конфіскатори, які приходили, вели себе дуже делікатно.

На останок "тваринне" запитання. Ми всі пам'ятаємо, що коли два роки тому Юрія Віталійовича арештовували, він гуляв з песиком. Що зараз з ним?

Зараз це величезне теля. А Луценко пам'ятає його малесеньким, на руках його носив. Це дог схрещений з мастіфом, бразильський мастіф. Порода називається філа бразилейро.

Мабуть, свого господаря він вже не пам'ятає? 

Поки Юра був в СІЗО, я постійно брала його речі.  І навіть зараз беру. Я завжди собаці даю щось нюхати і кажу: "Нюхай, це твій господар. Ти мусиш пам'ятати цей запах". І він весь час нюхає його футболки, і він постійно в цьому запаху ходить.

Розмовляла Олена ЯХНО