VIP-піонери: Семенюк ледь не вигнали з організації, а Бебешко карав рагулів

Семенюк-Самсоненко ледь не виключили з піонерів за релігійність

Соціалістці Валентині Семенюк-Самсоненко в піонерські роки найбільш подобалися зустрічі з ветеранами. Вона була у складі ансамблю, що їздив по районах, давав концерти для колишніх військових. "Виступали гарно, в українському національному вбранні. Я співала пісню "Степом-степом", - сміється політик. Каже, зараз співати не може: зірвала голос на виборах.

Були і громадські роботи, в яких вона, як піонерка, мала брати участь: збирати в колгоспі овочі та фрукти, сапати картоплю, буряк, збирати металобрухт. При будинку піонерів у Ружині, де вчилася майбутня захисниця державного майна, діяли гуртки, де дівчат вчили рукоділлю. І це вміння стало малій Валентині у нагоді: пізніше мати продавала її вишивки, і купувала дівчинці сукні.

Є в Семенюк-Самсоненко і сумна, але повчальна історія з тих часів. Якось у 7-му класі на Пасху вона зі своєю бабусею пішла до Храму – допомагала нести кошики з пасками. Коли про це дізналася піонервожата – це був справжній скандал. Дівчинку сварили, довели до сліз, хотіли виключити з піонерської організації. Навіть викликали бабцю до відділення міліції - змусили пообіцяти, що та більше не буде брати дитину до церкви.

"А вона мене так за руку взяла – і каже, мовляв, ті, хто сьогодні тебе виключають, потім ще будуть бігти до храму першими", - згадує соціалістка. Так і сталося. В минулому році вона поїхала у рідне село відвідати батьків, що святкували 60-річчя шлюбу. Біля храму якийсь старий попросив допомогти йому, щось підняти. Семенюк-Самсоненко придивилася – і впізнала того самого колишнього дільничого міліціонера, що вимагав в її бабці розписку не брати онуку до церкви. Чоловік тепер співав у церковному хорі. 

Ківалов та Бахтєєва збирали металобрухт

Регіонал Сергій Ківалов з гордістю носив піонерський галстук. Каже, у 60-х роках до лав організації приймали у 4 класі - перш за все відмінників, тих, хто був активним на уроках, просився відповісти, був дисциплінованим. А інші із заздрістю дивилися на червоні краватки однокласників.

Голова комітету з питань правосуддя згадує, як у День піонерії дітям дозволялося безкоштовно кататися на автобусах – у всіх містах піонерам можна було сісти на автобус і кататися хоч увесь день. Оце було задоволення!

Одного разу Ківалов зібрав металобрухт, поскладав свій важкий тягар на візок та привіз до школи, здав – і залишив там візок, забув. А піонери з інших класів познімали з того візка металеві колеса і теж здали до металобрухту. Так пропав добрий візок.

У колеги Ківалова по партії Тетяни Бахтєєвої свої спогади про збір металобрухту. Якось вона з товаришами дізналась, що в бабці, яка жила по сусідству, була шахтна вагонетка. Депутатка розповідає, як вони з дозволу старої  забрали і здали цей важкий металобрухт – і перемогли класом у змаганнях, зайнявши перше місце по школі. Після цього діти взяли бабцю під опіку – допомагали їй, приносили продукти.

Це були останні роки правління Хрущова, коли пшениця закупалася за кордоном , і хліба не вистачало. В магазинах в одні руки видавали обмежену кількість білих булочок. "Ми підійшли без черги, в галстуках, попросили, сказали, що опікуємо бабцю. І така була повага до піонерів - нас було троє, і кожному дали булочки для нашої підопічної. Пам'ятаю, скільки було радості", - згадує теперішня голова комітету з охорони здоров'я.

Як активістка, Бахтєєва була обрана головою ради піонерської дружини класу, а потім усієї школи. Вона проводила "лінійки", розповідала про історію піонерського руху, слідкувала за дисципліною, щоб у всіх краватки були гарні - не брудні, не порвані. Час від часу забирала галстуки хлопців додому – обшивала їх, прасувала та зранку акуратно зав'язувала власникам. "Для мене галстук був нагадуванням про піонерів, що служили у Великій Вітчизняній війні, чинили подвиги для спасіння Батьківщини у боротьбі проти фашизму", - пояснює Бахтєєва дбайливе ставлення до червоної хустки.

Герасим'юк була закохана у вожатого

У Ольги Герасим'юк, народної депутатки від НУНС, були свої причини дбати про піонерський галстук. Наприкінці 60-х у Полтавській області, де вона виховувалася, школи не були надто політизовані, навіть не ставилися серйозно до Леніна. Але червона хустка була для дівчат яскравою прикрасою на шкільній формі темних кольорів.

"Коли закладаю у пошуковик пам'яті піонерські роки – перше, що згадується, це запах шовкової хустки прасованої", - ділиться спогадами телеведуча. Дівчата вихвалялися одна перед одною, в кого галстук з кращої тканини, або з особливою обробкою, чи зав'язаний гарніше, прасували їх кожен день. Сьогодні так, мабуть, носять хустки Kenzo ті колишні піонерки, наводить приклад Герасим'юк.

Натомість хлопці знімали галстуки, яки їм заважали грати у футбол - і запихали їх до кишень. А коли вчителі їх заставляли витягати, виглядали дуже неохайно. "Зауваження були різні: то краватка не попрасована, то обписана ручкою, або пожована - знаєте, буває, від нервів хтось жував на контрольній. Це був функціональний аксесуар", - сміється телеведуча.

Ще вона згадує походи із класом  та піонерські табори, свою, як і усіх подруг, закоханість у вожатого - хлопця на кілька років старшого, таємні зітхання і страшенну гордість, коли вожатий просив допомогти розставити тарілки на кухні. А ввечорі діти не могли дочекатися горну, який трубив відбій, щоб почати лякати одне одного страшними історіями про "чорне-чорне простирадло, яке летіло у чорному-чорному небі".

Симоненко грав у "Зарницю"

А от головний комуніст країни Петро Симоненко брав участь у війсково-спортивній грі "Зарниця" (пізніше її комсомольський аналог – "Орльонок"). Гра проводилася під наглядом військових частин, згадує депутат. Це було навесні – обиралися вихідні, коли діти приїжджали на полігон, встановлювали намети. Чергували на кухні: допомагали чистити картоплю, мити посуд, накривати на стіл. Каже, коли вони, хлопці, робили щось поруч з людиною у офіцерській формі – пишалися цим і прагнули підтягнутися. Треба було здати дуже багато нормативів, щоб потрапити до фіналу - районної або міської гри. І хоча його команда не перемагала – участь тоді була важливішою.

Ще Симоненко згадує, як він у школі здавав макулатуру: "У мене була система. Я всі старі, прочитані газети обов'язково збирав – знав, що у кінці місяця я звітуватиму перед своїми товаришами, скільки я здав макулатури". Каже, дітям пояснювали, що таким чином вони зберігали ліс та допомогали у розвитку целюлозно-паперових підприємств. Так само з металобрухтом – фактично, за словами політика, діти були причетні до вирішення величезних державних проблем. 

"Покажіть хоча б одну організацію, яку б ми могли так само використовувати для виховання наших дітей? Крім нас, комуністів, цього досвіду ні в кого нема", - пишається Симоненко. Він упевнений: діти були найбільш привілейованим класом у радянській державі. Навіть окрему дитячу залізницю для них створили.

Стогній знову рветься в піонери, а Бережна скучає за зубною пастою

Телеведучого Костянтина Стогнія не приймали в піонери через трійки з математики - довелося підтягнути знання.

Потім його викликали в райком, довго вирішували, чи гідний Стогній стати піонером."Я дуже хотів бути піонером, допомагати людям, збирати макулатуру як інші хлопці.

Піонери були прикладом у всьому ", - згадує Стогній. Його тоді все ж прийняли - урочисто, на шкільній лінійці. Але ось в піонерські табори не брали.

"Наша сім'я жила досить бідно, і не могла отримати путівку в піонерський табір. Тому від піонерії я ніяких бонусів не отримував, одні обов'язки. Наприклад, ми ходили до ветеранів війни, купували їм продукти. Пам'ятаю сім'ю на вулиці Зодчих, 30, на Борщагівці - бабуся і дідусь. Коли ми приходили, вони накривали на стіл, ми пили чай, вони пригощали нас варенням. Тоді я не розумів, для чого ми все це робимо, але відчував, що повинен їх підтримувати. Я хочу, щоб і мої діти були захоплені якимось спільною справою, хорошими ідеями, але без прив'язки до політики. Якщо прибрати політичне забарвлення, я б із задоволенням знову став піонером ", - каже Костянтин Стогній.

Народний депутат Ірина Бережна була піонеркою всього лише рік. Бути піонером було престижно, особливо, коли тебе приймали раніше інших учнів класу за гарне навчання, активну громадську роботу. Хтось може заперечити, мовляв, піонерія - це в першу чергу пропаганда, розповідає нардеп. Якщо це пропаганда здорового способу життя, товариських відносин, допомоги старшим, то я "за", - каже Бережна.

Політик згадує, як кожні літні канікули мама відправляла її в піонертабір, зазвичай в "Ворошиловець".

"Я дуже любила пісні біля багаття під гітару і печену картоплю на вугіллі. Якось мені пощастило потрапити в "Артек". Мені подобалося заводити нові знайомства з дітьми з інших міст і навіть країн, з якими потім тривалий час листувалися. З деякими дружу дотепер. Нещодавно в Харкові зустріла свою подружку, з якою була в "Артеку". Посиділи, згадали веселі історії, наприклад, як зубною пастою хлопчиків вимазували, а вони - нас .... А як ми плакали, коли виїжджали з табору ", - ностальгує Бережна.

Дорожкіна-піонервожата лазила по деревах

Дизайнер Діана Дорожкіна піонеркою стала на військовому кораблі. "Я тоді жила в Севастополі. Нас на катері привезли до великого кораблю, провели екскурсію, показали каюти, нагодували макаронами по-флотськи ", - згадує Дорожкіна.

"Була цікава історія: коли в школі ставили почесний караул біля пам'ятника Леніну, ми повинні були нерухомо стояти протягом години, але при цьому, як хтось сказав, не можна було переступати з ноги на ногу.

Одна дівчинка навіть втратила свідомість, стоячи біля пам'ятника, - розповідає Дизайнер і продовжує. - Ми здавали макулатуру, і мій однокласник примудрився винести з будинку всю бібліотеку".

В "Орльонку" на Арбатській стрілці Дорожкіна була піонервожатою - керувала першим загоном і повністю табором.

"Весь загін був у мене закоханий, - згадує Дорожкіна. - Ми організовували концерти, грали в КВК. І ось з сусіднього табору вирішили відправити піонервожатою, щоб вона перейняла у мене досвід. В тиху годину я залізла на дерево зібрати абрикоси. Дивлюся, йде панночка вся "зашторена": блузка з довгим рукавом, спідниця вовняна, а позаду чоловік тягне баян. Яке було її здивування, коли на питання про нашу піонервожатою, я відповіла, що це я - дівчинка з дерева в обдертих шортах".

Ноябрьов малював стінгазету, а Горянський дав концерти

Головний продюсер НТКУ Ілля Ноябрьов дуже хотів, щоб його теж урочисто прийняли в піонери, а вийшло тихо і кулуарно.

Додому він гордо йшов уже в червоній краватці, яка потім чомусь постійно рвалася. "Ми завжди святкували День піонерії (19 травня). Офіційного вихідного не було, але були поблажки: піонерам можна було безкоштовно їздити у транспорті ", - згадує Ноябрьов.

У його піонерському дитинстві були також обов'язки.

"Я добре малював, бо на мені була стінгазета, - говорить Ноябрьов і продовжує. - Мені шкода, що мої діти не мають можливості їздити в піонерські табори. Вважаю, перш ніж щось руйнувати, треба щось нове спланувати. Насправді піонерія була дуже позитивним досвідом, якщо б не носила політичного забарвлення ", - зазначив він.

Актор Володимир Горянський був зразковим піонером: "У мене була бурхлива піонерська історія - я був головою ради дружини міста.

Мене посвячували в піонери на центральній площі біля пам'ятника Леніну. Все було яскраво, святково: білі сорочки, червоні краватки. Було дуже велике бажання змінити жовтеняцький значок на краватку. По-дитячому це викликало інтерес, ніби якась гра. Час показує, що сучасним дітям потрібна схожа організація, яка могла б їх згуртувати", - каже він.

Піонерське дозвілля Володимир проводив активно. "Я займався самодіяльністю і їздив до таборів у складі концертної бригади. Ми об'їхали безліч таборів - давали піонерські концерти. А потім ми всією бригадою відпочивали в "Донецьких гірках" - був такий престижний табір в цьому регіоні.

Бебешко карав рагулів, а Квінта тікав з табору

А продюсер та музикант Володимир Бебешко піонером не був - не взяли. А все через те, що "слухав західну музику, а це тоді не віталося", хоча жовтеням все ж був. Сам Бебешко не сильно шкодує, що йому не вдалося походити строєм в червоній краватці.

"Чесно кажучи, я не хотів бути піонером, з дитинства не люблю ходити строєм.

Я взагалі був противником будь-яких організацій, був сам по собі. Хоча, ми з друзями організували свій рух молодіжний і боролися з рагулями. Ми збиралися по неділях, ловили їх і силою примушували їх слухати музику "Led Zeppelin". До лав рагулів потрапляли часом і піонери, всі ті, хто не цікавився всім сучасним ", - розповів Бебешко.

Фронтмен групи INDI Руслан Квінта присягу піонера брав в Казахстані. Каже, що був активним хлопцем. "Я був головним по культурно-масовій роботі, організовував заходи типу КВК,"капусники" та виступи власного ансамблю", - згадує Квінта. Їздив він у піонерські табори, один раз навіть втік звідти.

"З піонерського табору" Нова Борова" втік через тиждень, тому що в мене вкрали зубну пасту і щітку", - посміхається Квінта.

Музикант згадує, як піонервожаті "знущалися" над хлопцями. "Нас вели до лісу, саджали на пеньки і починали розповідати страшні історії. Одного разу дівчата, наслухавшись таких страшних історій, не стрималися і по-справжньому описані від страху ", - з посмішкою згадує Квінта.

Режисер Семен Горов з передчуттям очікував, коли ж його приймуть до лав піонерів: "Я дуже хотів бути піонером, тому що мені хотілося стати старшим. Мене приймали в піонери в міськкомі комсомолу. Був щасливий, що став піонером, з задоволенням носив краватку ", - розповідає Семен. Як і кожній радянській дитині, Горову довелось побувати в піонертаборах, їздив до табору "Червоні вітрила" під Євпаторією. "Я займався плаванням, шахами, малюванням, судомоделюванням, - згадує режисер. - А ще ми з загоном здавали макулатуру. Збирали будинку якісь старі книги та журнали".

Неллі Вернер, Христина Багрій