День Перемоги Іспанії

Європа очікувала іспанський фінал в Лізі чемпіонів, проте отримала іспанський фінал реанімованого Кубку УЄФА. Проте навряд чи від такої пертурбації Європа довго сумуватиме. Радше навпаки, бо іспанський фінал другого за значенням клубного трофею запам'ятають надовго.

АТЛЕТІКО - АТЛЕТИК - 3:0. Відеоогляд матчу

Таке дійсно складно забути. Коли грають не лише ногами, а й серцем. Коли суперники рівні і гідні, а не як минулого року – міцний "Порту" і слабенька "Брага". Коли шляхи звели на одному манівці дві найрезультативніші команди Ліги Європи, двох найяскравіших форвардів турніру – Фалькао і Льоренте. А як вам тренерська дуель двох аргентинців – учорашнього наставника цієї національної команди і його вчорашнього підлеглого?

Ні, це не міг бути звичайний матч. Не міг бути за визначенням. Бо коли на карту поставлено все, а команди грають не крапленими картами, а так, ніби завтра вже не буде, це дійсно хапає за живе. Можливо, й не так, як, приміром, після минулорічного фіналу Ліги чемпіонів, де була геніальна "Барселона". Тоді хотілося якомога довше зупинити мить, хотілося вночі розкрити вікно й дихати на повні груди, коли не залишало відчуття, що ти присутній при народженні новітньої легенди. Зараз були дещо інші емоції. І дещо інші враження. Проте причетність до творення історії – все така ж – пульсуюча, аж до мурашок на шкірі. І дарма, що ми чужі на тому святі футболу. Головне – що той футбол не чужий для нас.

Після гри наставник басків Б'єлса, цей безталанний геній тактики, мав би вручити свій портрет мудрому не по роках тренерові мадридців Сімеоне із надписом "переможцю учневі від невдахи вчителя". Вочевидь, такий би крок був закономірним. Проте, віддаючи належне фаховим здібностям Сімеоне, варто зауважити, що матч виграв не стільки тренер "Атлетіко", скільки лідер цієї команди. Фалькао буквально на рівному місці створив два шедеври, суттєво полегшивши подальшу роботу як для себе, так і свого наставника. Шедевральний гол з нічого на старті поєдинку – і Б'єлсі та його підопічним доводиться перелаштовуватися. В той час як Сімеоне та його підопічні спокійнісінько переходять на гру другим номером. Із надією на швидкіконтрвипади. Себто – з надією на все того-таки колумбійського форварда. І він знову зіграв бездоганно, витиснувши із звичайнісінького моменту максимум. Що на це міг відповісти колишній наставник Аргентини? Що мав протиставити баскський колектив?

Лише спортивну злість, характер, швидкість, пресинг. Власне, все це й навіть більше у "Атлетика" було. В другому таймі тренер і команда із Більбао пішли ва-банк. Проте Сімеоне виявився гідним свого вчителя. "Чоло" не збирався грати на утримання рахунку, не збирався стоїчно терпіти в очікуванні свого шансу. Навпаки, "матрацники" не віддавали ініціативу, не збавляли обертів, а намагалися відтіснити опонентів подалі від власного штрафного майданчика. Попервах їм це вдалося. І контрвипади мадридців мали привабливіший вигляд, аніж атаки басків. Але ціною надзусиль команда Б'єлси зуміла затиснути свого атлетичного побратима в його карній зоні. Проте виявилося, що Льоренте тримали дуже чіпко і пильно. А інших – несамовитих і буйних – у складі "Атлетика" не знайшлося. Якщо називати речі своїми іменами, загальний рівень, себто клас виконавців мадридської команди виявився вищим, ніж баскського колективу. Власне, про це чимало говорилося й напередодні зустрічі, проте чи не в усіх прогнозах робилася ставка на характер басків та геній їхнього тренера.

І дійсно, "Атлетик" не розчарував. Команда, що не має такого кадрового резерву, як її однокольоровий одноклубник, зробила все, що могла. В цьому сумніватися не доводиться. Вони виявилися гідними як суперника, так і фіналу. Просто конкурент був того бухарестського вечора неперевершеним. Він грав, немов на роки вперед. А Фалькао який! Сучий син Фалькао!

А Дієго? Це ж треба так – майже провалити другий тайм, проте знайти в собі сили згадати все – і намалювати ще один шедевр. Здалося, що тим своїм диво-голом бразилець ніби вибачився за те, як три роки тому через безглузде попередження пропустив фінал Кубка УЄФА свого "Вердера" проти "Шахтаря", за невдачі в "Ювентусі", за тривалу адаптацію в Мадриді.

Так, то був справді тріумф. Тріумф класу й майстерності. Тріумф команди, яка два роки тому вже перемагала в цьому турнірі, проте з різних причин втратила всіх своїх ключових виконавців на чолі з Форланом та Агуеро й перетворилася на звичайнісінького середняка. А далі була тренерська чехарда та кволі надії на амбітного, та все ж недосвідченого й несформованого тренера. І ось у них знову все добре. Навіть так – все просто чудово! А Фалькао який – не стомлюсь повторювати! Рік тому виграв Лігу Європи з "Порту", здобувши при цьому лаври найкращого бомбардира, тепер знову трофей і звання найкращого голеадора. Ні, вони його таки не втримають на "Вісенте Кальдерон", серйозно вам кажу.

А поряд – справжня трагедія. Ніби журба, що з радістю обнялась. Хіба це не справжнє горе для клубу, який вище за все цінує власну ідентичність. Йому за це можна дорікати, проте не поважати його за це неможливо. Вони нечасті гості на такому рівні. Дуже нечасті. Одного разу вже пролетіли з фіналом. Ось і цього разу. Коли буде наступний? І чи буде взагалі?

А який це удар для Б'єлси, для цього навіженого професора, генія тактики, який уміє вирощувати едельвейси в умовах високогір'я. Справжній геній, проте без справжнього визнання. Чи зможе він отямитись? Чи зможе хоч щось виграти?

Але за всіма локальними і людськими звитягами і невдачами проглядається чи не найголовніший беззаперечний тріумф, що згладжує горе одних і радість інших – тріумф Іспанії. Над нею нині – справді безхмарне небо. Це її День Перемоги.

Вона на нього заслужила.

Олександр Солнцев