Щоденник топ-моделі

Ми щодня бачимо їх скрізь – і по телевізору, і на обкладинках улюблених журналів, і на сіті-лайтах з рекламою напоїв, взуття чи відпочинкових турів. Всі вони, як одна, – тоненькі, худенькі, богемненькі, з волоссячком-павутиннячком, довгими ногами і вузлуватими фігурками. Їх начебто люблять всі без винятку чоловіки, і їм начебто заздрять усі підряд жінки. Їх незбагненне життя з усіма цими показами і кастингами видається нам незбагненною прекрасною казкою, коли біля твоїх ніг лежить весь світ. Ми не беремо до уваги конкуренцію, повну відсутність вільного часу, життя на мінеральній воді і обмеження, обмеження, обмеження... Бо робота моделлю – це насправді невдячна важка праця, коли в кращому випадку перед тобою – десять років успіху, а потім життя на дивіденди від вдалих контрактів, а в гіршому – втрачена молодість і розбиті мрії. Мало хто замислюється над тим, що модельний вік короткий. Бути моделлю – це радше різновид хобі у молодості, ніж фах, і тим, хто не встиг в період свого елітного ходіння подіумами здобути заочно сяку-таку освіту, після 30-річного ювілею доводиться несолодко. Плюс, кожна робота має свої мінуси, в тому числі робота провідною манекенницею з світовою (або навіть локальною) славою.

Ідеальний щоденник моделі, на думку багатьох, мав би виглядати приблизно так:

"Ранок. Прокинулась у розкішному номері з видом на Середземне море. Замовила в номер легкий сніданок з креветками і йогуртами. Прислали квіти від прихильника, котрий вчора на показі сидів у першому ряду. Просить зустрітись ввечері, він заїде по мене на своїй "Мазератті". Треба подумати і узгодити зі своїм аташе – що у мене там на вечір?..

Полудень. Сьогодні обідаємо з Карлом Лагерфельдом – треба гарно одягтися. Зараз прийде візажистка з перукарем. Треба сказати, щоб придумали щось оригінальне, мушу виглядати на всі сто. Потім, якщо випаде хвилинка, пробіжуся по крамницях – зовсім нічого одягти. Після обіду з маестро менеджер везе мене в представництво "Шанель", будемо обговорювати ймовірність того, що я представлятиму їхню нову лінію літніх парфумів. Нічого не тямлю в цих ділових паперах, як добре, що у мене є толковий представник.

Вечір. Ну, зараз келишок шампанського для розрядки – і бігом у готель перевдягатися, сьогодні знімаємо рекламу для "Дольче і Габбани". Головне встигнути вчасно, а то як минулого разу сваритимуться, що чекали мене одну. Цікаво, ікру цього разу в перервах знову даватимуть?..

23.30. Прекрасний день, трохи перенасичений. Треба прийняти душ і лягати, завтра у нас за розкладом – Париж. Можна розслабитись і дозволити собі дві кульки морозива з сиропом".

Відтак, реальний щоденник топ-моделі радше виглядає так:

"Ранок. Ледве прокинулась після вчорашньої презентації. Обличчя спухле, очі печуть. Навіщо ми стовбичили до 3 ночі біля цього японського бізнесмена в тому клятому ресторані?! Я розумію, що це спонсор, але ж не до такої міри... Треба помити голову і збиратись, сьогодні три кастинги. Знову лізе волосся. Клятий лак, скоро буду зовсім лиса. І маски не допомагають. Сходити б до дерматолога. Але коли?! Смертельно хочеться їсти. Вип'ю дві склянки води.

Полудень.Їду електричкою на кастинг. Дзвонив бойфренд, погрожує розставанням. Ну хіба я винна, що вже другий місяць ми катаємось якимись італійськими селами?! Були, правда, у Мілані і Римі. Спитав, чому я не скинула фотки. А я навіть того Мілану не бачила – ледве знайшли готель, потім через цих тупих корів, з якими мене поселили, не змогла зарядити акумулятор до фотоапарата. До того ж, хіба щось встигнеш з цими репетиціями прет-а-порте? І на кастингах одні відмови. Вже не знаю, чи це я така страшна, чи то я потовстішала, що нікуди не беруть? Каву треба припинити пити, вона калорійна. А я ще й вчора бокал вина випила. Ото дурепа.

Обід. Третю годину жду в черзі. Намалювали нас, зачесали будь-як, тепер жди. У мене від плаття одна назва, а тут холодно, як на псарні, протяги, якийсь бетонний ангар... Помираю, хочу їсти. Треба з'їсти яблуко. Але ні, я ж товста, треба менше їх їсти – замість десяти – шість на день. Он навпроти конкурентка сидить – ідеал фігури, крізь шкіру видно хребет. А я зі своїми 49 кілограмами що собі думаю?!

19.30. Ну, ще один кастинг, і все. Потім відбути презентацію якусь, щоправда. Знову нікуди не взяли, знову дирекція читатиме нам лікбез... Не встигаю на автобус, невже пішки доведеться йти? Знову болить нога через дурні підбори. Одній дівчинці з Німеччини, кажуть, операцію довелось робити на нозі. Кошмар. Але ж не вийдеш в кросівках?! Тут твоя кар'єра мідним тазом і накриється... Не витримаю зараз, куплю шматочок піци. Гори воно вогнем.

Ніч. Знову це п'яне мурло до мене йде! Господи, і навіщо нам сказали одягти ці червоні міні?.. Кампанія у них, ага, а ми у якості прикраси. Живі манекени. Добре, хоч їсти дали – по кілька листочків салату з помідорами. А у італійців такі смачні всі ці пасти, різотти... Розмріялась. Тікай давай, бо зараз знову лапатиме. Господи, коли я висплюсь?! Половина другої, а цьому кінця-краю не видно, ще й добиратись на метро – на таксі грошей з такими успіхами давно немає.

03.30. Нічого не хочу. Голова свербить, нога спухла, макіяж не маю сили зняти, шлунок просто пекельним вогнем горить. Плюну зараз – куплю в нічній крамниці сиру, вина, хліба і наїмся... Не наїмся, не маю сили. Нехай завтра. І бойфренду не подзвонила. Ну і чорт з ним. Треба спати. Боже, як хочеться їсти... Піду вип'ю дві склянки води..."