Баварія - Шахтар - 7:0. М'ясо по-мюнхенськи

Як не прикро усвідомлювати, але дива для "Шахтаря" закінчилися три тижні тому, в першому матчі проти "Баварії". Тоді, на "Арені Львів", гірники показали свій "лицевий" бік, коли надзвичайними зусиллями зуміли змусити баварців грати без чужих воріт.

У другому матчі все стало на свої місця. "Шахтар" відгріб стільки, скільки в новітній історії ще не відгрібав. Певним чином гру українського колективу зламав суддя, який призначив сумнівний пенальті й вилучив нашого оборонця в самісінькому дебюті матчу. Але навряд чи лише цим варто пояснювати приниження донеччан на "Альянц Арені".

Як мені здається, наша команда перегоріла ще до матчу, зламалася психологічно після першого ж серйозного удару суперника. В таких випадках, зазвичай, сильні падають, мов м'яч, відскакуючи від землі ще вище, тоді як слабкодухі валяться, наче шматок мокрої глини… "Шахтар" був більше схожим на глину, аніж на м'яч. І тут вже не варто списувати всі проблеми на зовнішні фактори. Причину варто пошукати і в собі.

"Шахтар", як попервах видавалося, у цій грі міг лише здобути. Передовсім тому, що за поразку від одного з найсильніших колективів Європи чемпіону України навряд чи хтось би колов очі. "Надто різні вагові категорії" - готовий універсальний засіб, що завше застосовується в подібних випадках. Але з іншого боку, будь-який інший результат, окрім поразки, автоматично перетворив би "гірників" на справжніх героїв. Причому без жодних умовностей. Щоправда, для цього кожен футболіст "Шахтаря", який вийшов на поле "Альянц Арени", мав провести найкращий матч у своєму житті.

Футбольна доля попервах сприяла донеччанам. Чи не вперше за останні місяці Луческу міг виставити оптимальний склад - ні тобі травм у основних виконавців, ні дисциплінарних покарань. Як на мене, й недавня осічка в чемпіонаті від "Металіста" мала піти на користь нашій команді - згуртувати й дисциплінувати її. Натомість "Баварії" в психологічному сенсі було сутужніше. Бо нічого іншого, окрім перемоги, причому впевненої, від "Зірки Півдня" ніхто не чекав. Ті всі "ніхто", певна річ, мали рацію, бо надто вже переконливо зараз виглядає німецький чемпіон. Однак і в нього є певні слабкі місця. Якщо "Шахтар" намацає їх, зуміє зіп'ятися на мюнхенські мозолі, тоді можна очікувати на диво. В інакшому випадку тріумфує закономірність.

Запорукою успіху "Шахтаря" могла стати хіба що якась його нестандартна витівка чи несподіваний хід. Щось на кшталт того, що гірники втнули в першій зустрічі, коли наступили на горло власній пісні, засушивши гру по-максимуму. У підсумку оте їхнє "і сам не гам, і другому не дам" дозволило досягти головного: зберегти бодай якусь інтригу перед повторним поєдинком.

Щоб стати героями, кожен гравець "Шахтаря" мав провести на "Альянц-Арені" найкращий матч у своєму житті

На превеликий жаль, інтрига ця протрималася недовго. Власне, вона розтанула на перших стартових хвилинах. Суддя вбачив фол останньої надії в діях Кучера стосовно Гьотце. Вилучення, пенальті, гол Мюллера. Відверто кажучи, не побачив там ні порушення, ні тим більше прямої червоної картки. Побачив лише упередженість шотландського судді щодо української команди. Можливо, керуюся передовсім емоціями, однак зараз видається саме так: суддя фактично допоміг німцям отримати чисельну перевагу. Враховуючи й без того серйозну змагальну вищість господарів, за такої ситуації гра перетворювалася із протистояння в побиття.

На цьому матч можна було закінчувати. Гра гірників зламалася. Вони, здається, також. Луческу прогнозовано зняв з гри Тайсона, замінивши того на "зайвого" оборонця - Кривцова. Про контргру "Шахтаря" довелося забути. Постало єдине доцільне завдання - зберегти обличчя. Коли Дуглас спересердя заїхав у спину Рібері, здалося на мить, що зберегти обличчя не вдасться за жодних обставин, адже цього разу фол явно "тягнув" на червону картку. Зримо забовванів привид матчу "Генгам" - "Динамо". Проте, схоже, шотландський рефері сам злякався можливих наслідків, обмежившись лише "гірчичником". Цей епізод був першим і єдиним яскравим елементом у діях гостей. Чимось іншим у першій половині гри вони не запам'яталися. Ну, хіба що можна пригадати П'ятова, який вертівся, наче білка в колесі. Проте й нашому голкіперові забракло снаги в ситуації, коли "Баварія" забивала вдруге.

Чомусь здавалося, що другий тайм "Шахтарю" навряд чи допоможе. Точніше, що цей відрізок матчу гірникам не дуже то й потрібен. У ситуації, що склалася, програти з різницею в два м'ячі супернику, який вище тебе на голову, цілком допустима похибка. Але сталося так, що гірку чашу гірники мали випити до самого дна. Старт другого тайму для донеччан видався ще жахливіший, аніж у першому. Два поспіль пропущені м'ячі дозволяли говорити вже не про збереження обличчя, а радше про глибокий нокаут, в якому опинився наш чемпіон. Мабуть, в ці хвилини не лише мені хотілося, аби цей жах якомога скоріше закінчився. Але, як виявилося, криза жанру в "Шахтаря" тільки починалася. Опущені руки й очі матеріалізувалися в ще три пропущені голи. Як наслідок - ганебні 0:7.

Після фінального свистка я був ладен провалитися крізь підлогу. Грішним ділом подумав, що й футболісти нашого чемпіона почуваються аналогічним чином. Аж ні. Степаненко радів, мов мала дитина, коли виміняв футболку Мюллера, Срна, посміхаючись, кокетував із Ламом, бразильці жваво щось обговорювали. Воно то так - жахливий кінець в будь-якому випадку краще, ніж безкінечний жах, але як бути з таким химерним і старомодним поняттям, як реноме клубу, честь команди, рейтинг країни, врешті-решт? Невже їм все це по цимбалах?

Якщо так, то й нам тоді їхні проблеми й негаразди - до лампочки. Що поробиш, коли життя на широку ногу викликає моральну плоскостопість.

Олександр Солнцев