ЛЮКСембург для України

Якщо хочеш втримати рибу, навряд чи варто вчепіритися в її хвоста. Проте наші чомусь вирішили спростувати цю просту житейську мудрість. Добре, що вчасно схаменулися. Й свою змагальну вищість таки довели не словом, а ділом. Свято є! Україна продовжує боротьбу.

Люксембург, за невеличким винятком, міг лише здобути. Україна, за таким же сценарієм, могла лише втратити. Якщо не здобувала перемогу. Тому щоб усе стало на свої місця, команда Фоменка мала привезти три очки. Будь-які інші варіації - на користь Люксембургу. Й удар нижче поясу для України.

Футбольних "карликів" уже немає. Недавні чемпіони континенту греки, котрі днями відгребли вдома від Фарер, зайвий раз це підтвердять. Відтак жодної недооцінки Люксембургу не могло бути за визначенням. Не ті часи. Не та ситуація. Певен, це розуміли не лише ми з вами, а й наша збірна. Яка задля того, аби залишитися в гонці за перші три позиції, мала неодмінно перемагати. Попри дійсно серйозні кадрові проблеми. Незважаючи на складне поле. Й люксембурзький "автобус" у штрафному майданчику господарів.

Хоча про "автобус" я поспішив. Не було нічого подібного. Я б навіть сказав, що Люксембург діяв першим номером. Принаймні в першій половині гри. Чому господарі грали саме за такою схемою - зрозуміти особисто мені нескладно. Цій команді, як уже було згадано вище, втрачати нічого. Абсолютно нічого. От вона й намагається показати все, на що здатна. Тому люксембурзькі листоноші й банківські службовці грали в своє задоволення. Часто заганяючи в безвихідь приїжджих "професіоналів".

А ось чому гості грали саме так, а не інакше, особисто мені зрозуміти достоту складно. Тут нам втовкмачували перед матчем, що теоретичне заняття Фоменка напередодні зустрічі затягнулося до пізньої ночі. Себто це має означати, що українська команда по "кісточках" розібрала опонента. І що якихось білих плям у грі Люксембургу для наших хлопців не могло бути. Що ж ми маємо натомість?

Грамотна, компактна, достоту швидка гра суперника, що вкупі з жорсткістю змушувала українців лише нервувати. За перші півгодини гри господарі створили більше моментів, аніж гості. Причому одна з таких нагод якимось дивом не завершилася результативно. Чомусь мені видається, що попри детальний розбір польотів перед матчем (а те, що він був саме таким, сумніватися не доводиться), така експресивна й натхненна гра футболістів у червоних футболках стала для гравців у жовтих футболках відвертою несподіванкою. Чому? Варіантів відповіді насправді небагато. Або Михайло Іванович не те розповідав, або ж його підопічні не тим слухали. Так чи інакше, але часом ловив себе на думці, що за такої гри можемо й ми поповнити список осоромлених разом із Грецією. Особливо безпорадно - на жаль, іншого слова підібрати не можу - грали наші в обороні.

Хачеріді з Ракицьким постійно втрачали й позицію, й опонентів. Не найкращим чином діяв і хвилеріз Тимощук, який хоч і був як завше чіпкий у відборі, проте програвав у швидкості візаві, що дозволяло люксембуржцям "вивалюватися" на оперативний простір. На наше щастя, ті мали відчутні проблеми з реалізацією. Інакше пішли б на перепочинок за рахунку на свою користь.

Але на перерву пішли в гарному гуморі українці. Сталася ця знаменна подія в першу й водночас останню чергу тому, що Україна свій шанс реалізувала. Між іншим, автор результативного удару Ярмоленко сміливо може на парадному кітелі свердлити отвір для чергової зірочки - це влучення стало для нього сотим (!) у кар'єрі на найвищому рівні. В цьому випадку, між іншим, варто говорити радше про вдалі дії нашого виконавця, ніж про похибку суперника. На мій погляд, відверта помилка з боку Люксембургу в першій сорокап'ятихвилинці була лише одна. Це коли наприкінці тайму "листоноші" подарували м'яча нашим, але Ярмоленко чомусь вирішив не починати відлік другої сотні, а зробив передачу на Олійника, яка виявилася зайвою.

Як не парадоксально це прозвучить, проте також зайвим було змагатися з опонентом у грі в відкритий футбол. Досить швидко й безболісно вони проходили наш центр поля. Мабуть тому, що за цю позицію відповідав один-єдиний Тимощук. Не встигав наш капітан усе перекушувати. Тому й отримував П'ятов кавалерійські набіги на свою територію. "Червоні" на схожому плацдармі змайстрували пару хвилерізів. Тому українці до пори до часу не могли йти в лобову атаку. Доводилося грати через фланги. Добре, що все завершилося добре.

Головне питання другого тайму - наскільки вистачить Люксембург? Попри візуальну комфортність цієї команди (насамперед у змагальному сенсі), все ж часом закрадалася підозра, що вони й надалі зможуть на рівних бігати з серйозним супротивником. Як би там не було, проте "листоноші" хоча й навчилися грати в футбол, наразі нечасто отримують справжню насолоду від цієї гри. Головне питання другого тайму знялося вже в його дебюті. "Сотник" Ярмоленко сміливо може длубати це один отвір на кітелі - друга сотня розпочата. Люксембург вистачило якраз на перші сорок п'ять хвилин. Після третього голу Ярмоленка і гра, і суперник заспокоїлися. Заспокоїлася й Україна. Вже не доводилося кіпішувати за провалений центр захисту чи опорну зону.

Господарі відверто стомилися, гості відверто цим користувалися. За великим рахунком, рушійною силою всього цього став вищий клас України. Ми навряд чи переграли їх тактично. Та й стратегічно ми їх не переважали. Просто суперник - не з найсильніших. І вирубився після ним же запропонованого темпу. Тобто штанга з вагою, взята Люксембургом у першому таймі, виявилася для нього непосильною ношею. Здивувати, причому приємно, Люксембург зумів. Однак на більше команди не вистачило. В той час як Україна попервах зуміла здивувати неприємно, проте перетерпіла й довела свій клас. Усе стало на свої місця. Настільки, що Фоменко дозволив собі замінити Коноплянку на Морозюка. Стало очевидно, що Михайло Іванович за підсумковий результат перестав переживати.

Ну й добре. Україна залишається в тренді. На канікули - з чистим сумлінням.

Олександр Солнцев