Сухо й некомфортно

А свято де? А свята немає! Це для тих, хто очікував від гри у Львові видовища. Замість нього отримали "неабияку напругу" та мінімум моментів. Натомість найпам'ятнішими стали епізоди з грубою грою й послідуючою неадекватною реакцією на них судді. Все решта - сувора проза нашого суворого футболу.

Так і хочеться сказати, що не лише на табло, а й на полі зафіксовані "суцільні нулі". Хоча ми можемо чогось і не розуміти. Й на перший план могла вийти не гра як така, а стратегія, відтак "Дніпро" все одно на даний момент має ліпші шанси піти на зимові канікули вище в табелі про ранги, аніж "Шахтар". І це також буде й правдою, й одночасно підсумком цього матчу. Як правда й те, що два нулі - то щось далеке від сотні.

Так чи інакше, але маємо останній із "матчів сезону" внутрішньої першості. Не останній, проте серйозний аргумент для "Дніпра" вкотре окреслити свої чемпіонські амбіції, тоді як для "Шахтаря" - повернутися в чемпіонську гонку.

Луческу треба було довести (ну, якщо цей термін тут доречний, адже навряд чи румунський тренер щось комусь винен - і все ж таки), що проти гри дніпрян він знайшов протиотруту. Маркевичу насправді доводити треба більше за свого візаві. Матч із "Динамо" він провалив, гри, яку б хотіли бачити вболівальники "Дніпра", поки немає. Відтак мантра Мирона Богдановича про пріоритетність внутрішньої арени мала б хоч якось проявитися/підтвердитися. Де ж іще, як не в грі з надпринциповим суперником? До того ж, ще й у Львові, на батьківщині нинішнього дніпровського наставника.

До речі, з цього приводу було дуже цікаво, за кого із опонентів уболіватиме "Арена-Львів", адже з одного боку - нібито "Шахтар" грає "вдома" й уже встиг завоювати тамтешні симпатії, а з іншого - карпатівські вболівальники завше були солідарні з дніпропетровськими. Особливо ця дружба проявилася останнім часом, після сумновідомих політичних подій та російської агресії.

Чи виправдала гра статусне "матч сезону"? Навряд чи. Без моментів особливих, без належної швидкості. Так, напруга читалася, висіла, проте очікуваного видовища не було. Зате було багато боротьби й фолів. Яскравий приклад закритого, обережного футболу, коли можеш більше втратити, аніж здобути. А найпомітнішим епізодом першого тайму стала серйозна травма Степаненка, який отримав у обличчя ліктем від Калініча. Суддя чомусь не відреагував на цю відмашку. Пригадуєте, "Дніпро" прагнув, щоб Степаненко пропускав саме цю гру (через оту його оказію із дискваліфікацією). Так сталося, що Тарас зіграв усього сорок п'ять хвилин. Складно в усьому цьому вбачати прихований сенс чи й того більше - символ якийсь, як і робити з Калініча відвертого негідника, але маємо те, що маємо.

Той епізод розпалив як гру, так і окремих футболістів. Фолів побільшало, невдоволень суддівськими рішеннями - також. Арбітр намагався гасити емоції дисциплінарними санкціями, проте, склалося враження, за грою Абдула не встигав. Уже не контролював її.

Розвиток подій у другій половині матчу чимось екстравагантним не порадував. Калька першого тайму. Обмаль моментів, обмаль атакуючих спроб. Швидкості виросли, проте футбол не став більш відкритим. Словом, гра не для пересічних, а для "гурманів" на кшталт Сергія Морозова, коли доводиться говорити казна що, хоча б про "неабияку інтригу та напругу", щоб хоч якось "витягнути" сам поєдинок.

Прикметно, що і в другому таймі найрезонанснішим епізодом стала груба гра та її наслідки. Знову на перший план вийшов дніпропетровський хорват. Цього разу Бартулович, який сфолив проти Бернарда. Той упав, немов йому відірвали ногу. Абдула купився, й "Дніпро" залишився в меншості. Хоча, як на мене, цілком вистачило б і "гірчичника". Схоже, харківський арбітр таким чином "вибачився" за свою помилку, коли не покарав Калініча.

Звісно, що для такого матчу й таких суперників чисельна більшість - надто дорогий подарунок. "Шахтар" окрилився, оклигав, нарешті почав щось створювати в атаці (бо до цього не виходило геть нічого), але для чогось більшого реально забракло часу. Та й не заслужив "Дніпро" на поразку. Як, між іншим, і "Шахтар" не заслужив перемоги. Тому все закономірно.

На чию користь ця нічия? Певна річ, з турнірної точки зору в виграші має залишитися Маркевич та його команда, адже відстань між дніпрянами та "гірниками" залишилася такою ж, як і до гри.

Проте на резонансні питання, підняті нами напередодні двобою, відповіді не дочекалися, й тому говорити, що "Дніпро" - найреальніший претендент на "золото", а Маркевич таки перелаштував колектив під себе, недоречно. Як і недоречно говорити, що "Шахтар" також вирішив усі свої проблеми. Саме тому ця нічия найбільше до душі "Динамо".

Так за кого ж уболівав Львів? Вочевидь, за красивий футбол. Такого футболу було небагато, відтак і львівську симпатію складно комусь віддати. Суцільний паритет - як на полі, так і на трибунах.

Олександр Солнцев