Українська євровесна

Якщо й зупиняти мить, то на зоряний час. Зараз - саме той випадок.

Чогось подібного складно було навіть уявити, а воно сталося. Обидва наші єврокубкові бійці вийшли до наступного раунду. "Динамо" провело ледь не ідеальний матч з точки зору власне гри, тоді як "Дніпро" - з точки зору "терпіння і праця все перетруть". У Києві була феєрія, в Амстердамі – щось на кшталт трагедії. Оптимістичної, певна річ. Проте підсумок в обох випадках – сонце в долонях.

"Динамо" змело зі свого шляху потужного й іменитого опонента. Тут важливо наголосити, акцентувати передовсім на тому, що кияни розбили серйозну англійську команду, що вже апріорі не може бути рядовою подією. До того ж, динамівці взяли гору над добре готовим, вишколеним функціонально колективом. Що приємно вдвічі.

Відтак не бачу приводу, щоб не тішитися, не віншувати київський клуб. Час розкидати каміння, а час його збирати. "Динамо", безсумнівно, заслужило на всі ті компліменти й епітети, що лунають і лунатимуть звідусіль. Вочевидь, після 5:2 над "Евертоном" інакше не можна. Співати осанну треба за визначенням.

Певна річ, в цей багатоголосний заздоровній хор і я вставлю свої п'ять копійок. Як на мене, це найкраще київське "Динамо" після 1999 року. А я, повірите, цих "Динам" надивився вдосталь. Підкуповує майже все – техніка, характер, почуття ліктя, якийсь молодечий запал, причому навіть у таких, як Гусєв та Шовковський. Подобається робота тренера. Таке враження, що за ці дев'яносто хвилин Ребров встигає прожити маленьке життя.

Тренер росте й сам, не лише його команда. Але ще більше подобається акцент на молодих вихованцях клубної академії. Цілком можливо, що якби ситуація в країні не була такою, як зараз, ми навряд чи побачили в стартовому складі "Динамо" когось на кшталт Буяльського, Рибалки, Кравця чи Бурди, проте, можливо, це саме той випадок, коли все, що не робиться, то на краще. Цілком можливо, що молодому динамівському тренерові сприяє й удача, проте якщо це й так, то це не слабкість, а навпаки - перевага. Слабким Фортуна, як відомо, не сприяє.

Розумію, що зараз не той випадок, коли варто робити детальний аналіз матчу, вишукуючи дрібні похибки, над якими наші хлопці мають проводити роботу над помилками. Єдине - зазначу, що Ребров повністю вгадав зі стартовим складом. Хачеріді та Теодорчик, поява яких у старті очікувалася з обережним оптимізмом, стала реальністю. Цим кроком наш тренер вирішив фактично обидві найактуальніші задачі - нейтралізація Лукаку й підсилення атакуючої міці своєї команди. Завдяки такому поєднанню вдалося утримувати змагальний баланс: уміло захищатися й потужно атакувати.

Якщо ми зараз так граємо, так уболіваємо, значить жодному "Пуйлу" нас не здолати

Буквально кілька слів про опонента. Не розчарував. Навіть попри розгром. Із "фізикою" у ліверпульців усе гаразд. Будь-кому дадуть фору. Та й Мартінес здивував приємно, коли його команда гостро й швидко розпочала гру. Грати на утримання рахунку мерсисайдці не збиралися. Тим приємнішим має бути усвідомлення, що "Динамо" перемогло саме такого - грізного й сучасного - суперника.

Якщо в першій грі, на виїзді, ми побачили реверс столичного клубу, то цього разу - лицьовий бік. І якщо тиждень тому "Евертон" нас не стільки переграв, скільки перебігав, зламав, даруйте, через коліно, то у повторній зустрічі кияни саме перемогли опонента, помітно вивищившись на його тлі. Тому знову й знову: оплески, компліменти, овації. Таке бува може й не раз на все життя, але точно не часто. Тому цілком доречно й навіть правильно саме зараз і тут зупинити цю миттєвість, насолоджуючись хвилинами радості й гордості. Причому не тільки за команду, а й за країну. Якщо ми зараз так граємо, так уболіваємо, значить жодному "Пуйлу" нас не здолати.

А перемогу цю нехай динамівці розділять передовсім і між тими героями-каліками з милицями, котрі сиділи в президентській ложі "Олімпійського". Та й зі всім стадіоном, який запхався майже під зав'язку. Давно такого не було. Вона, ця перемога, для всіх нас, на всіх нас. То поразка - кругла сирота, а в звитяги завше родичів багато. Тому сміливо наливаймо повнії чари, щоб через вінця лилося. Заслужили. Щасливими треба бути своєчасно. Про проблеми поговоримо потім.

У "Дніпра" було схоже завдання й подібна диспозиція. Дніпряни мали невеликий запас міцності у вигляді домашньої перемоги, проте непростий виїзд до непростого суперника. Ситуація ускладнювалася дискваліфікаціями трьох "залізних" гравців основи (Федецький, Ротань, Зозуля) й хворобою Маркевича, який не полетів із командою на гру. Відтак на перший план також мали вийти бійцівські якості, характер нашої команди, уміння терпіти й грати через "не можу".

Попри те, що "Аякс", як ми вже зазначали раніше, наразі зірок із неба не хапає й не входить до когорти топових клубів, у футбол ця команда грати, безсумнівно, вміє. Їхня інтернаціональна молодь дійсно перспективна й амбітна. Молоді, як відомо, притаманна нестабільність, проте якщо гра піде, треба бути дуже обережним і готовим до контраргументів. У першому таймі українці змогли протиставити суперникові достатньо своїх козирів. Чудово діяв на останньому рубежі Бойко, чия упевненість передавалася й польовим виконавцям. "Дніпро" в першій половині гри не програв ні функціонально, ні емоційно.

Не був гіршим наш віце-чемпіон і в другому таймі. За винятком одного епізоду, коли Ежидіо якось кострубато намагався вибити м'яча, підчищаючи огріх Коноплянки. Ліквідувати загрозу не вдалося - вихід віч-на-віч - і все починається з чистого аркушу. Перед екстра-таймом наш голкіпер молився. Його почули. Коноплянка зробив те, завдяки чому його воліють запросити найкращі клуби старого світу. Відлягло трохи. "Аякс" мав забивати вже двічі, щоб пройти далі. Ми нібито контролювали гру, й м'яч. Але знову прикра помилка - і вже знову програємо. Проте за рахунок виїзного м'яча проходимо далі. Довелося пережити кілька неприємних хвилин. Але вони того варті! На жилах, на морально-вольових, напівекспериментальним складом "Дніпро" вириває путівку в чвертьфінал!

Фантастичне завершення вечора. Хоча яке там завершення?! Гуляй, фанат! Святкуй, Україно! Вони це зробили. Вперше з 2009 року ми маємо одразу два клуби в чвертьфіналі Кубка УЄФА. Особливо приємно за "Дніпро", для якого цей успіх – абсолютно нова сторінка в незалежній історії.

Я пам'ятаю, коли "Дніпро" Ємця вийшов до чвертьфіналу Кубка чемпіонів і там на рівних протистояв на той час футбольному монстру - "Бордо". Поступилися лише в серії пенальті. Образливо було до сліз. Пригадую цю ж стадію цього ж кубка кількома роками пізніше, коли вже "Дніпро" Кучеревського протистояв іншому тодішньому монстру - "Бенфіці". На жаль, справжнього протистояння не було - команда Свена-Горана Ерікссона катком проїхала по наших сподіваннях. Було образливо, проте усвідомлював, що переміг той, хто й мав це робити.

В українській історії у дніпрян подібних єврокубкових вершин не було. Все обривалося на ранніх стадіях. І ось зараз рубікон перейдено. "Дніпро" Маркевича зробив те, що місяць тому видавалося маревом. Незламна команда з берегів Дніпра творить історію.

Далі, себто в чвертьфіналі, буде ще цікавіше. Проте зрозуміло одне: втрачати вже дійсно нічого. Можна лише здобувати.

Олександр Солнцев