"Цікаві книжки": Віктор Суворов (Резун) "Її ім'я було Татьяна"

Художній опис випробування ядерного заряду потрібен лише для того, щоб розповісти про злочин, здійснений проти десятків тисяч солдатів і офіцерів, яким було наказано взяти участь у диявольському сценарії, автором якого був маршал Жуков.

Що читаємо? Книгу відомого письменника, у минулому – радянського розвідника Віктора Суворова (Резуна) "Її ім'я було Татьяна" (Київ, видавництво "Злений пес", серія "Нетабачна історія", 2013). Автор у передмові зазначає, що це не окрема публікація, а частина трилогії, присвяченої добі Микити Хрущова. У подальших планах – написання ще двох книг: "Облом" і "Кузькіна мать".

Що цікавого? Що ж це за "Татьяна"? Мова про атомну бомбу з жіночим іменем, яку було підірвано 14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні, що неподалік російського міста Оренбург. "РДС-4 "Татьяна". Потужність – 38 кілотонн. Тобто Хіросіма і Нагасакі разом узяті й ще трішки понад те". Ясна річ, у радянські часи про цю подію не було нічого відомо. Аж тепер стають відомі моторошні подробиці.

"Вогненна куля пульсувала, кипіла і здригалася, ніби знехотя перетворюючись на величезну, у півнеба, яскраву хмару, вивергаючи сліпучі червоно-чорні вихори. Гудливе червоне полум'я знизу підпирало і штовхало вгору сатанинське місиво диму й вогню. Хмара змінювала форму і колір. Малинові тони переливалися в темно-бордові, далі – у попелясто-сірі й синяво-чорні. Клубочучись, хмара стрімко набирала висоту, захоплюючи за собою, засмоктуючи із землі стовпи ґрунту й пилу… Земля диміла. Ближче до епіцентру земля оплавлена. Землю вкривала склоподібна кірка розплавленого піску. Земля хрумтіла й ламалася, як лід. На оплавленому ґрунті – зірвані танкові башти, зім'яті, як грубий обгортковий папір, корпуси бронетранспортерів, зав'язані хитромудрими вузлами гарматні дула".

Художній опис випробування ядерного заряду потрібен лише для того, щоб розповісти про злочин, здійснений проти десятків тисяч солдатів і офіцерів, яким було наказано взяти участь у диявольському сценарії, автором якого був маршал Жуков. Так-так, уславлений полководець, герой війни, фаворит тодішнього першого секретаря компартійного ЦК Микити Хрущова.

Чи знаєте ви, що саме того дня, коли було оголошено про смерть Сталіна, Хрущов призначив на пост першого заступника міністра оборони опального в останні роки життя "канібалісімуса" маршала Жукова? Чому так поспішно – з уральського заслання до Москви? Відповідь про це теж є у книжці.

Може сам Суворов з моїм висновком і не погодиться, але єдиним позитивним героєм у нього є… Лаврентій Берія. Реформатор, державний муж і прагматик – зовсім не подібний на інших сталінських поплічників.

"Народ із риданнями та криками мільйонними масами рвався на Червону площу прощатися з покійним вождем, а Берія вже 6 березня, тобто наступного дня після вбивства Сталіна, віддав наказ підготувати рішення уряду про передачу всіх будівельних головних управлінь МВС у підпорядкування цивільних міністерств, а табори і колонії – у підпорядкування Міністерства юстиції. Берія руйнував систему одинадцяти ГУЛАГів рішуче та швидко...".

Та повернімося до головних героїв і водночас антигероїв книги Жукова і Хрущова. Письменник не шукає інших фарб, крім чорної, щоб змалювати цих двох своїх персонажів.

"Першим по кровожерливості був Микита Сергійович Хрущов. Збереглися документи: 1937-го року в Московській області він зумів знайти 20 тисяч "куркулів", що підлягають розстрілу. Звідки їх стільки в Підмосков'ї, до того ж через п'ять років після колективізації? Те ж саме він повторив на Україні". Це про "дорогого Микиту Сергійовича.

А це про Георгія Костянтиновича.

"Майор Кутирчев: "Ціль бачу!".

Маршал Радянського Союзу Жуков: "Виконуйте завдання".

Майор Кутирчев: "Вас зрозумів. Працюю".

О 9 годині 33 хвилини 10 секунд лиходійка "Татьяна" тихо ковзнула з бомбового люка носія, з легким свистом ринулася до землі. Через 48 секунд вона досягла заданої висоти. І прогриміла".

Що було потім надійно заховали до архівів. Було що приховати. Бо це був не просто черговий акт п'єси про Холодну війну, а увертюра для можливого антикомуністичного Нюрнбергу. Бо якої ще кари заслуговують політики та генерали, які проводять свої експерименти на живих людях. Хоч би і солдатах.

За офіційними даними, у навчаннях брали участь 45 тисяч вояків. Суворов вважає цю цифру суттєво заниженою. Чи не з усього Союзу – від Бреста до Сибіру – прибули потяги з солдатами та офіцерами, які не знали, куди і для чого їм наказали . "Викликали командирів і начальників штабів до полків включно, до цитаделі Брестської фортеці й постригли наголо".

"Усі учасники навчань дали письмове зобов'язання мовчати 25 років. Усім в особистих документах було зроблено фальшиві записи про те, що у вересні 1954 року вони перебували на Далекому Сході, у Заполяр'ї або в Середній Азії".

Згодом це не дасть їм можливість претендувати на інвалідність, більші пенсії тощо. Держава, якої вже не було, потягнула з собою в могилу і свої таємниці.

Біда зачепила і мирних мешканців. Де ще в світі громадяни стають жертвами "атомних" експериментів своїх владців? Просто уявіть собі – вибух сильніший за хіросімський дістав найближчі села – Махівку (173 двори) – за 4,5 км від центру цілі, Орловку (87 дворів), Іванівку (62 двори) і Єлшанку-2 (143 двори). Останні села – це п'ять-сім кілометрів до епіцентру по прямій.

"Перший вражаючий фактор ядерного вибуху – світлове випромінювання. Назва ця – не зовсім точна. Ядерний вибух – це температура в мільйони градусів. Це не тільки світловий, а й тепловий імпульс, від якого загорілися вмить висушені дерева та кущі, фарба на танковій броні й солом'яні дахи в сусідніх селах, від якого почорніло, зморщилося і посипалося листя в далеких гаях.

Услід за світловим імпульсом, обганяючи власний звук, дроблячи й ламаючи все на своєму шляху, зриваючи вежі та кидаючи вгору гусеницями п'ятдесятитонні танки, ніби пушинки, здуваючи бронетранспортери й артилерійські тягачі, пішла ударна хвиля. Швидкість ударної хвилі на початковому етапі – надзвукова. Тому гуркіт, що рве вушні перетинки, дещо відстає, запізнюється.

Страшна температура вибуху миттєво випаровує вологу на десятках квадратних кілометрів, ґрунт перетворюється на радіоактивний пил...".

Як пережили наслідки "гриба" селяни – історія мовчить. Але з огляду на опис дії заряду, здається, що не дуже добре. І чомусь не дивує, що всі архіви Тоцької районної лікарні з 1954 до 1980 років, які могли б дати інформацію про стан здоров'я і хвороби мешканців, було знищено. Як було офіційно заявлено – "Не було місця для зберігання". Маленька держава Росія – нема де зберігати кілька тисяч справ вражених "мирним атомом"…

Що ж, власне, відпрацьовували на тих навчаннях під легковажною назвою "Сніжок"? Легенда: "Прорив стрілецьким корпусом підготовленої оборони противника із застосуванням атомної зброї". Керівник навчань – перший заступник міністра оборони Жуков, серед "глядачів" - перший секретар ЦК Хрущов, голова уряду СРСР Георгій Малєнков, військові спостерігачі від усіх соціалістичних держав. Вагу події підкреслює присутність майже всіх радянських маршалів – Конєва, Малиновського, Василевського, Тимошенко, Будьонного, Соколовського, Рокосовського, Воронова, Недєліна та інших.

Літак Ту-4А скинув "Татьяну" з висоти 8000 метрів. Підрив відбувся над землею – коли бомба була у 350 метрах від землі. Услід надпотужний удар по вірогідному противнику завдала артилерія. "Початок вогневого нальоту – негайно після проходження ударної хвилі і пилевого валу. Щільність – 133 гармати на кілометр прориву, тривалість вогневого нальоту – 25 хвилин". Можна собі уявити, яке пекло там було. Але і це ще не все!

"Одночасно – три полкові удари бомбардувальниками: лівіше від вибуху, правіше й позаду нього! О 9 годині 55 хвилин, на 21-й хвилині після вибуху, 39 бомбардувальників Іл-28 і 6 винищувачів МіГ-17 на висоті 7 кілометрів проскочили через стовбур радіоактивної хмари, через пиловий стовп атомного гриба!".

Відтак у самий епіцентр вибуху вирушили дозори радіаційної розвідки, на танках. Вони були на місці за сорок хвилин після "гриба". За ними "у бій" пішли дві гвардійські дивізії. Те, що вони є смертниками, ніхто не думав. Накази самого Жукова ще з війни ніхто вголос не обговорював. Аби не було гірше. Хоча, з огляду на те, що ми знаємо про операцію "Сніжок", гірше бути не могло…

Як там співалося у відомій пісні – "Мы за ценой не постоим". Ну, "не постояли", і що? Яка мета була в цьому абсурдному дійстві? "Навчання проводили заради того, щоб на практиці переконатися в можливості прориву оборони супротивника шляхом використання ядерної зброї, отримати досвід такого прориву". Перевірили. Кількість смертей при цьому ніхто не рахував.

Але Хрущов і Жуков не були схоластами. Вони проводили ці навчання з цілком конкретною метою. Якою? Читайте книжку. Авторська версія Суворова (Резуна) цікава і достатньо переконлива.

Фраза. "7-й стрілецький корпус Південно-Уральського військового округу звів на місцевості польову оборону. Корпус відвели на п'ять кілометрів від району оборони, залишивши на позиціях сотні танків, бронетранспортерів, гармат і мінометів, замінивши солдатів у траншеях і бліндажах коровами, кіньми, вівцями. За підготовленою обороною планували завдати послідовно три ядерні удари, прокладаючи коридор для атакувальників. Другий і третій удари імітувалися підривом сотень діжок з бензином, які були складені в спеціально викопаних котлованах. А перший ядерний удар – справжній".

Вахтанг Кіпіані