Олімпійський Мішка, давайдосвіданья!

В дні, коли потом і кров'ю атлети ще виборюють медалі Олімпійських Ігор у Лондоні, - кілька рефлексій в тему.

Симпатягу Мішку пам'ятають практично всі, які народилися не пізніше середини 70-х рр. Про його "батька" - художника Віктора Чижикова практично не пам'ятає ніхто, а марно - йому вдалося створити один із небагатьох радянських брендів, які мають добрий імідж безвідносно до історії країни, символом якої він є. Чижиков був людиною непересічною: працював у дитячих журналах "Веселые картинки", "Мурзилка", був учнем одного з Кукриніксів (молодші про це тріо карикатуристів навряд чи знають, а колись слава КУпріянова-КРИлова-НІКолая Соколова гриміла, правда малювали вони, здебільшого, сатиру проти "підпалювачів війни" та інші політзамовлення влади, тож всі аплодисменти в минулому), ілюстрував книги Корнія Чуковського і Агнії Барто, які виходили мільйонними накладами. кіпіані

Але справжню славу Чижикову приніс спортивного виду бурий ведмежа. Образ першої і, як виявилося, останньої радянської Олімпіади вибирали п'ять місяців на найвищому рівні - у ЦК КПРС. Місією Мішки було не тільки символом змагань, але й комерційним брендом - слова, правда, тоді не використовували, але продажі блокнотів, конвертів, значків, футболок, підстаканників, сумок тощо - перевищили всі оптимістичні прогнози. На гнилому комерціалізованому Заході Чижиков став би мільйонером, а в СРСР йому заплатили 1200 рублів (піврічну середню зарплату по країні) і зі скрипом дали перепустку на гостьову трибуну з депутатами Верховного Совєта СРСР та іншими тодішніми селебрітіз.

Перед початком змагань Москву, а також Київ, Ленінград, Мінськ і Таллінн (тоді ще з однією "н"), на час "свята миру та спорту" очистили від усякого неблагонадійного елементу. Правозахисників, щоб не контактували з іноземцями, - у тюрми, бомжів і повій - за так званий "101-й кілометр", студентів - ще далі, наприклад - в будзагони, дітей - в піонерські табори. В архіві колишнього радянського дисидента Володимира Буковського, є кільканадцять "цілком таємних" документів КДБ СРСР і ЦК КПРС про це.

З трудящими республіканських столиць держава зіграла в атракціон небаченої щедрості, роздаючи путівки в місця престижного за радянськими мірками відпочинку. Знамениті в той час "ковбасні електрички" йшли з Тули, Володимира, Орла напівпорожніми - в Москву пускали не всіх бажаючих "отоваритись" імпортним ширвжитком та їстівними делікатесами, а тільки тих, хто мав спеціальний пропуск (відрядження, весілля, похорон).

Прилавки же в "визволеній від мешканців" Москві були майже як закордоном: різної жирності сметана стала продаватися в пластикових баночках - це раз, ковбаса і сир тепер продавались не в сірому папері, а в прозорому целофані - два, з'явився мармелад "Апельсини та лимони часточками" - три, пакетики кубинських соків заманювали безкоштовною соломинкою - чотири, і, нарешті, п'ять - збулася мрія неспортивних курців - американські сигарети "Кент" стали повсюдно продаватися в магазинах…

Поки роззяви дивились на все це багатство, Комітет державної безпеки пильно відслідковував несанкціоновані контакти з іноземними гостями Олімпіади і регулярно доповідав у ЦК КПРС "про розкриття задумів західних спецслужб і зарубіжних антирадянських організацій у зв'язку з Олімпіадою-80". А таких було немало, оскільки за півроку до описуваних подій радянські війська почали військову агресію щодо Афганістану.

Першим наслідком "інтернаціональної допомоги братському народу" став бойкот нашого ведмедика, який підтримали уряди 65 держав - Сполучених Штатів, ФРН, Канади, комуністичного Китаю, Туреччини, Південної Кореї тощо. Правда, деякі спортсмени не стали відмовлятись від шансу і виступили "штрейкбрехерами", але без права використовувати свої національні прапори. Загалом п'ятнадцять делегацій (Великобританія, Італія, Данія, Франція, Швейцарія etc.) на відкритті та закритті Ігор йшли під білими прапорами Міжнародного олімпійського комітету.

Кращі в світі радянські мультиплікатори відреагували на ворожі демарші запуском серії мультиків. Сюжет гідний підручника з "чорного піару": Баба Яга, в якої виразно вгадувалися риси Маргарет Тетчер, і Кощій (не інакше, як Джиммі Картер) всіляко заважали добряку-олімпійцеві Мішкє. Але у мракобісів ні-чо-го не вийшло. "Мы верим твёрдо, в героїв спорта. Нам победа, как воздух, нужна. Мы хотим всем рекордам наши звонкие дать имена!"- співала найоптимістичніша в світі радянська юнь...

У цей момент ніхто не хотів думати про те, що за південним кордоном, у горах і пустелях Афгану гинуть російські, українські та узбецькі хлопці. Що виконання хрущовського передбачення ("В 1980 році радянський народ житиме при комунізмі") - всі ці ковбаси скибочками, безкоштовні відпустки для пролетарів і інженерів, норкові і соболині манто для дружин членів Міжнародного олімпійського комітету, обійдуться бідному і невільному народу "космічної супердержави" в 3 мільярди доларів, у тодішніх цінах - тобто дуже дорогою ціною.

Та все ж. Кого не запитаєш, всі твердять в один голос, що найсильніше враження XXII Олімпіади - це її фінальний акорд. Символ щастя і надії, ось був поруч, і немає його. Міша, який летить угору і зникає з олімпійської арени... Що було далі - всім відомо. Через два роки, як жартували тоді, не приходячи до тями, помре перестарілий генсек Брежнєв. Через чотири роки Радянський Союз помститься Сполученим Штатам і не відправить свою делегацію на наступну Олімпіаду, в Лос-Анджелес, організувавши альтернативні "Игры доброй воли". Через одинадцять - СРСР не стане.

А що з Мішкою? Політ народного улюбленця пройшов нормально. Подальша, правда, доля його сумна - кілька років він валявся на складі колишньої Виставки досягнень народного господарства, поки його не згризли пацюки.