"Острів Крим" Сергія Аксьонова: ні процвітання, ні єдності

У відомому романі Василя Аксьонова "Острів Крим" півострів постає островом, в якому перемогли білі і історія пішла іншим – альтернативним -- шляхом. Нинішній самопроголошений керівник Криму Сергій Аксьонов не хоче будувати російський Тайвань – його "Острів Крим" буде повною протилежністю гасла записаного на гербі автономії: "Процвітання в єдності".

Криму страшенно потрібна стабільність для того, аби до нього могли їхати туристи. Ті, хто вкусив Анталію, Грецію і Болгарію до Криму повертатися не хочуть. Авантюра з референдумом, присутність російських військ, напруга між Росією та Україною фактично вже зірвали цьогорічний курортний сезон. І так буде постійно. Бо серед відпочиваючих все ж переважають українці, багато їде білорусів і молдаван – територією України! Всі вони проігнорують Крим цього літа. Курортників з Росії в Криму теж багато, але і вони, здається, теж не захочуть їхати в зону нестабільності, де пахне війною. Як не підняла обіцяна хвиля російського туризму Абхазію, яка й надалі залишається забутою Богом і людьми територією...

"Острів Крим" Василя Аксьонова – це ліберально-капіталістичний острів. Крим Сергія Аксьонова – це повернення в СРСР, де головним над-призначенням півострова - бути базою для російського флоту і військових пенсіонерів з усіх флотів Росії. Такий собі військовий плацдарм, який тільки й живе спогадами про історичне минуле, яке свідчить, що той же Севастополь програв усі битви, які за нього велись. Крім однієї – колись татарська кіннота непідготовленою пішла на нього і російська імперська армії відбила цей наступ. Всі інші Севастополь брали. Малопоміченою була і заява Сергія Аксьонова, що кримські призовники служитимуть в Росії. Як тут не пригадати, що на Північному Кавказі вже тривалий час іде прихована війна. І мова не про Чечню, а про Дагестан і інші автономні республіки.

Крим в 1954 році передали Україні не тільки з нагоди 300-річчя Переяславської ради, скільки з простих економічних міркувань. Крим тоді економічно животів і саме природньо було, аби він був частиною України. Крим підняла на ноги українська вода, яка й нині забезпечує 85 відсотків водних потреб півострова. Плюс електрика, газ. Постійна нестабільність у Криму, яка буде його тепер супроводжувати, відлякне енергетичних інвесторів від чорноморського шельфу. Вже нині в Євросоюзі через кримську кризу навіть сумніваються в реалізації проекту російського проекту "Південний потік". Намагаючись перервати зв'язок з українським материком Аксьонов і Ко. пиляють гілку, на якій самі сидять.

Хтось скаже, що 60 років Криму у складі України – це замало. А 70 років Кьонінгсбергу у складу Росії – цього не замало? Українці органічно прийняли Крим до свого складу. І в радянські часи українців було багато в Криму – десь чверть. В часи Російської імперії українці становили значну частину поселенців (особливо чомусь з Чернігівської губернії). Маловідомий факт історії – за часів Кримського Ханства в 17-18 століттях були періоди, коли українці становили більшість на півострові. Так, так, були періоди, коли більшість населення Кримського Ханства становили не татари, а українці. Історики стверджують, що через Перекоп за пару століть пройшло від двох до п'яти мільйонів переважно українців як "ясир". Далеко не всі вони потрапили на невільницькі ринки Кафи – переважно вони оселялися в Криму, а єдиною вимогою для володіння нарізом землі – був іслам. Були випадки, коли визволені запорожцями з "ясиря" українці не хотіли повертатися до нестабільної через постійні війни неньки, а воліли залишитися в Ханстві.

Одними з перших кроків нинішньої влади на півострові було закриття відділення україністики в Таврійському Університеті у Симферополі. Але українці становлять більшість на півночі Криму – в Джанкої, Красноперекопську, Армянську. Самооборона Криму вже встигла фарбою позначити багато будинків, в яких живуть кримські татари. Немає сумніву, що в Криму Сергія Аксьонова українці і кримські татари будуть громадянами другого сорту. Україна – яка нині, можливо, ще не оговталась повністю після революції – ніколи не змириться з втратою Криму. Так само й кримські татари ніколи не змиряться з тим, що вони знову в Російській Федерації, яка свого часу позбавила їх історичної батьківщини, депортувавши до Середньої Азії і кинувши напризволяще. Ця напруга зриватиме один курортний сезон за іншим. І міжнаціональної гармонії не буде, бо неросійські громади Криму відчують на собі російську зверхність. Одним, словом, ні процвітання, ні єдності...

Ростислав Хотин