Мінські домовленості: хто має відповідати за виконання?

Погоджуючись на переговорний процес у Мінську, Росія прагнула загнати українську сторону в пастку.

Бо якщо Україна допускає участь у переговорах представників терористичних "ДНР" і "ЛНР", вона тим самим визнає їх суб'єктами відносин. А це своєю чергою відразу змінює характер переговорів. Адже це посилає важливий меседж для всього світу: якщо українська сторона надає статус суб'єктів переговорів "ДНР" і "ЛНР", то й інші держави світу отримують право зробити те саме. А отже, в майбутньому це даватиме підстави ставити питання про незалежність цих територій вже на міжнародному рівні.

З іншого боку, якщо формально Україна не визнає "ДНР" і "ЛНР", то будь-які домовленості автоматично не можуть на них поширюватися. Саме цей варіант використовують сьогодні бойовики задля виправдання своїх обстрілів по українських військових під час перемир'я.

Втім, чи то українська сторона переграла російську, чи то сама Росія через свою традиційну зневагу до юридичних формальностей припустилася помилки.

Мова от про що - і в перших, і в других мінських домовленостях йдеться про трьохсторонню контактну групу. Підписи Захарченка і Плотницького розташовані внизу обох документів та відмежовані двома абзацами від решти підписів - представників Ради Європи (ОБСЄ), України і Росії.

З цього випливає, що вони не є суб'єктами трьохсторонньої контактної групи. Інакше б або у назві протоколу йшлося про чотирьохсторонню контактну групу, або їхні підписи розташовувалися в іншому місці.

До того ж статус представників "ДНР" та "ЛНР" на відміну від статусу інших учасників, як в Протоколі, так і в Меморандумі не вказаний. Тому якщо виходити з логіки обох документів, Захарченко і Плотницький є просто особами, яких поставили до відома щодо результатів домовленостей. А отже вони дійсно не зв'язані в своїх діях підписаними документами.

Однак насправді такий висновок буде хибним. Все ж таки підписи Плотницького і Захарченка у наявності є. З юридичної точки зору це означає наступне: "ЛНР" і "ДНР" виступають у ролі маленьких дітей, які, як відомо, не можуть бути сторонами в серйозних договірних відносинах. Адже дитина не може в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Натомість від імені дитини в її інтересах діють її батьки. Саме вони від імені дитини реалізують її права та несуть відповідальність за її дії. Якщо дитина в школі виб'є шибку у вікні, то відшкодовувати збитки доведеться батькам. Відповідно до мінських домовленостей, батьками "ЛНР" і "ДНР" фактично виступає Росія. Інакше який тоді сенс в підписі посла РФ в Україні Зурабова на обох документах? Тому і відповідальність за порушені бойовиками домовленості повинна нести російська сторона.

І тут ми стикаємося з іншою проблемою. Міжнародні договори (протоколи, меморандуми) і міжнародні зобов'язання - це як рукостискання між джентльменами. Якщо два джентльмени потиснули один одному руку, для них це достатня гарантія, що кожен виконає обіцяне.

Тільки от якщо замість джентльмена руку стискає шахрай? Єдине, що може шахрая утримати від порушення домовленостей – це неминучість покарання. І тут криється головна проблема сучасного міжнародного права – за порушення міжнародних зобов'язань за грати ще нікого не посадили. І все би нічого, якби порушення домовленостей бойовиками не вартувало життя українцям на Сході.

Долучайтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та слідкуйте за оновленнями розділу!