Кандидати у президенти, не турбуйте Феміду дарма

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Чому претендентам на посаду глави держави не варто обтяжувати юристів позовами про захист честі та гідності.

За добу до закінчення календарного 2018-року країна упевненим кроком вступила у "рік виборчий": період двох загальнодержавних виборчих кампаній. Уже зареєстровано одинадцятеро кандидатів на пост президента, найближчими днями-тижнями кількість кандидатів ще зросте. І вже наступного дня після прийняття Центральною виборчою комісією рішення про реєстрацію кожен претендент набуватиме права вести передвиборну агітацію.
 
Досвід попередніх виборів засвідчив, що деякі кандидати будують свої кампанії переважно або виключно на критиці попередників у владних структурах та суперників на виборах. Іноді така критика виходить за межі допустимості, а зміст поширеної інформації про кандидата є далеким від правди. Як наслідок — кандидати можуть скаржитись до суду, намагаючись якомога швидше покращити своє реноме в очах виборців. Або — "переграти" результати, довівши, що та чи інша неправдива інформація вартувала їм перемоги.

При цьому кандидати-позивачі можуть вказувати на порушення вимог закону "Про вибори Президента України", відповідно до частини 5 статті 64 якого забороняється розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата в президенти. Принаймні, так було раніше, у тому числі під час підготовки позачергових президентських та парламентських виборів 2014 року, чергових місцевих виборів 2015 року. Враховуючи те, що процес виборів президента-2019 року лише розпочався, дозволю собі дати практичну рекомендацію його учасникам.

Кандидати можуть скаржитись до суду, намагаючись якомога швидше покращити своє реноме в очах виборців. Або – «переграти» результати, довівши, що та чи інша неправдива інформація вартувала їм перемоги

Передовсім нагадаю, що "виборчі спори" розглядаються в Україні адміністративними судами за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства (КАС). Як підкреслено у пункті 2.1 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2013 року № 15 "Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом", суб’єкти виборчого процесу мають право звертатись до суду з позовами щодо захисту честі, гідності, ділової репутації внаслідок поширення про них недостовірної інформації з вимогами, зокрема, про спростування такої інформації в судовому порядку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди (статті 277–280 Цивільного кодексу). Такі справи розглядаються загальними судами за правилами господарського або цивільного судочинства.
 
Аналогічна позиція сформульована також у постанові пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи". У пункті 7 цієї постанови вказується, що під час відкриття провадження у справі суд має з'ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду заява.

При цьому слід виходити з компетенції суду щодо розгляду цивільних справ, зазначеної в статті 15 Цивільного процесуального кодексу, та враховувати положення статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу.

Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи цієї категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.

Такі справи не можуть розглядатися за правилами КАС, оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.
 
Практика загальних судів різних інстанцій містить приклади розгляду справ про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, завданої суб’єктам відповідних виборчих процесів. Очевидно, що чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає скорочених строків вирішення таких спорів. Тож у підсумку розгляд подібних справ завершується після закінчення відповідного виборчого процесу та не має впливу на результати виборів.

У підсумку розгляд подібних справ завершується після закінчення відповідного виборчого процесу та не справляє вплив на результати виборів.

Наприклад, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року у справі № 6-15805св15 за позовом про захист честі, гідності, ділової репутації за касаційною скаргою відповідача на рішення апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2015 року, частково задоволено цю касаційну скаргу, скасовано рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції від 17 лютого 2015 року залишено без змін.

Посилаючись на те, що відповідна поширена інформація є такою, що не відповідає дійсності та порочить його честь, гідність та ділову репутацію, позивач просив визнати інформацію щодо нього, як кандидата в народні депутати України, недостовірною; зобов'язати відповідача здійснити певні дії; а також стягнути з відповідача 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
 
Подібні юридичні механізми працюють і в інших країнах. Наприклад, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2019 року у справі "Prunea v. Romania" досліджено ситуацію, коли за кілька місяців після проведення виборів особа звернулася до суду, стверджуючи, що внаслідок публікації неправдивої статті про нього він програв вибори. Національні суди встановили порушення тією публікацією честі, гідності та репутації позивача, однак, знову-таки — на результат виборів це вже не вплинуло.

Якщо врахувати рекомендації постанов вищих судів, виходить, що до компетенції адміністративних судів відноситься розгляд по суті справ щодо оскарження протиправних дій ЗМІ, суб’єктів виборчого процесу, інших осіб щодо розповсюдження недостовірних (неправдивих, наклепницьких) відомостей (інформації).

Натомість зміст поширеної інформації не перевіряється адміністративним судом, а задоволення позовних вимог, визнання протиправними дій відповідача чи відповідачів щодо розповсюдження недостовірних відомостей може мати місце виключно на підставі рішення суду у цивільній справі, яке набрало законної сили та яким встановлений недостовірний характер таких відомостей.

Відтак, порада кандидатам: не обтяжувати юристів завданнями звертатись до адміністративних судів з вимогами про спростування поширеної інформації.

Залиште свій коментар

Вибір редакції