Катманду державної служби

Прогигикавши зі мною увесь ранок над повідомленнями і особливо коментарями "широких верств громадськості" над неймовірними пригодами Зоряна Шкіряка в Гімалаях, моя хатня мати Тереза Victoria Yaremenko чи то зі співчуттям, чи то з надією висловила припущення: ну, не можуть його після такого не звільнити!

Може і не звільнять. Більше того, думаю, що коли Великарятувальнаекспедиція повернеться в Україну, ми побачимо і почуємо з блакитних телеекранів усю правду про її самовідданого і мужнього керівника, який попри все рятував все, що міг. Ну, правда, за що ж критикувати Шкіряка - він же особисто не ремонтує літаки, і поламані запчастини до них не добирає, і включення майстера йоги в рятувальну делегацію на батьківщину йоги комусь може здатися більш ніж логічним (ну, то деталі, що йогиня виявилась близькою людиною і музою пана голови Держслужби з надзвичайних ситуацій). Вибрехатися у нас можна з усього. Тим більше, якщо уряд коаліційний, а учасник скандалу майже ветеран АТО і майже герой Революції.

Вибрехатися у нас можна з усього. Тим більше, якщо уряд коаліційний, а учасник скандалу майже ветеран АТО і майже герой Революції.

Але я би його звільнив. Так мене учили. Дуже різні люди - Анатолій Зленко і Костянтин Грищенко, навіть не знаючи наскільки вони подібні (одна школа), "шпетили" колись мене, одного з наймолодших на той час в історії МЗС начальників управлінь за те, що готую документи самостійно. Ну, власне, сварили не за якість чи за те, що я умію готувати документи. Претензії їхні були з розряду уроків стратегії, які безсмертний Васілій Іванович давав Пєтьці: де має бути командир?

Командир зобов'язаний бути на командному пункті. Це аксіома. Командир/начальник зобов'язаний знати і уміти робити усе, що знають і уміють його підлеглі (і бажано краще за них). Але це не означає, що керівник має все робити замість своїх підлеглих. Основне завдання керівника, тим більше рівня міністра, - це політика розвитку своєї галузі і організація процесу. Якщо керівник займається роботою своїх підлеглих, то хто в цей час займається його роботою? Якщо керівник ухиляється від своїх обов'язків заради задоволення займатися тим, що, на його думку, у нього виходить краще - то навіщо він потрібний?

Що штовхає дорослих і розумних, здавалось би, чоловіків та ще й обтяжених недитячими посадами на особисту участь у місії на кшталт тієї, в якій непристойно застряг Зорян Шкіряк?

Мій прихід на роботу в січні 2009 року на роботу в Секретаріат президента України майже збігся у часі з іншою Великоюрятувальноюекспедицією - рятували теплохід "Фаїна" з екіпажем і танками. Загалом уся ситуація була трагікомічна. Трагедія - це все, що відбувалось з "Фаїною", моряками, вантажем і операцією з їх викупу. Комедійними виглядали лише приготування Банкової. Будь-який український президент не може не подбати про співвітчизників за кордоном (при цьому про співвітчизників в Україні усі вони дбають значно гірше) - не надіслати літак, щоб підібрати їх за тридев'тьземель.

Віктор Ющенко надіслав за 20 чи 30-ма моряками "Фаїни" цілий президентський Іл-62. Роль Зоряна Шкіряка в лютому 2009 році виконував заступник глави адміністрації президента Андрій Гончарук, а на роль тренера по йозі він обрав мого безпосереднього керівника, начальника головного управління зовнішньої політики Миколу Точицького. Джентельмени готуватися рятувати співвітчизників у Момбасі з усією серйозністю. Навіть про щеплення собі подумали (виявилось, що можна і без, але лише після наради з керівництвом МОЗ) та не забули отримати для себе новеньке військове спорядження. Оскільки вивозили з Кенії моряків елітарні підрозділи дипломатичної служби під непомітним, але активною опікою служби зовнішньої розвідки, то посольство в Кенії натерпілось від невпинних вказівок, "щоб там усе було добре" включно з рівнем зустрічаючих наш урядовий борт на летовищі в Момбасі.

Це типовий піар за державні кошти з рецидивом запізнілої романтичної анальної сверблячки у дорослих хлопчиків. І, очевидно, мало що змінилось в Україні, адже знову літак, знову політики і державні службовці рятують бознаде бознаяк громадян України.

Завдяки Bohdan Kutiepov я, наприклад, також дізнався, що в ході "рятувальної операції" в Індії також перебував директор департаменту консульської служби МЗС України Андрій Сибіга. Я, не дай Боже, не хочу порівнювати Андрія Сибігу з іншими названими персонажами - реально не та школа і не те виховання в людини. Але і пояснити перебування очільника консульської служби МЗС в Індії важко. Ну, хоча б тому, що колись лише в Києві в цьому департаменті працювало понад 100 осіб, а ще і в кожній дипустанові закордоном є щонайменше один консульський працівник, а в Непалі є почесний консул, який нібито зголосився допомагати за свій кошт (це власне і є причина, чому ми призначаємо іноземців почесними консулами).

Це типовий піар за державні кошти з рецидивом запізнілої романтичної анальної сверблячки у дорослих хлопчиків.

І багато хто з них вже мають особистий досвід участі і евакуаціях громадян з гарячих точок чи зон стихійного лиха. Одним словом, є кому доручити. І треба саме доручати, організовувати процес - це функція керівника. Напевне це красива картинка - втомленим, але задоволеним вийти в Борисполі з літака з такими ж втомленими, але щасливо порятованими земляками.

Але, по-перше, це ще треба вміти організувати. А, по-друге, і це основна причина, чому керівник державної рятувальної служби і консульського департаменту не повинні самотужки вивозити громадян в Україну - природні лиха і техногенні катастрофи стаються скрізь і весь час. І часто це стається в регіонах, де кількість громадян України в тисячі разів може переважувати непальські 170 осіб мінус 30, які не хочуть вертатися, і мінус 100, які не дочекаються літака ДСНС.

Тому керівник має керувати. В тому числі переконатися, що в разі виникнення непередбачуваних обставин рятувальна операція без затримок і перешкод отримає додаткове фінансування, допомогу тощо.

З моменту перших постів Yevgeniy Ikhelzon про непальське лихо, а також отримання кількох звернень ФБ-друзів з запитаннями, що відбувається не так і чим можна допомогти, не хотів нічого писати на цю тему. Просто мені доводилось займатися подібними речами. Це складний і нервовий труд - допомагати потерпілим закордоном співвітчизникам. Тому хотілось проявити повагу і довіру до праці причетних.

Але сталось Катманду. І це симптом. Хоча ми вже звикли, що допомогати нам нікому. Все самі. Справимось.

* * *

Після цього посту про Великурятувальнуекспедицію Зоряна Шкіряка почали звертатися журналісти з проханнями про коментарі і інтерв'ю. Чесно кажучи, не дуже хочеться.

Позиція моя дуже проста. Є люди, які зайняті роботою. Це, я так розумію, дипломати і можливо ще хтось, які прибули в Непал і разом чи окремо від почесного консула збирають списки, забезпечують людей житлом і харчуванням. Ці ж фахівці займаються організацією перельоту, оформленням документів тощо. Вони і в Непалі, і в Делі, і в Києві, і, можливо, ще в країнах, про які ми не здогадуємось. Ці ж люди вислуховують усі прикрощі, які здатні висловити співвітчизники, що опинилися в скруті без засобів для існування в далекій країні, і яким треба якось випускати пару.

Нам ніколи не покажуть цих роботяг по телевізору, і навіть не назвуть їхні імена. Зрештою, навіть зараз нам показують Зоряна Шкіряка, а не тих, хто за його спиною, за нього і від імені України робить справжню роботу.

В найкращому випадку після усього зробленого і пережитого на реально бойовому посту цим фахівцям випишуть подяки за місцем роботи. А можуть і не виписати.

Є екіпаж, якому сказали летіти, і вони полетіли. На чому було, і в якому стані було, на тому і полетіли. Ну, і долетіли куди змогли, як змогли. Вони долетять. Так не буває, щоб не долетіли.

А є велика група "керовництва" (з наголосом на "О") з відчуттям "нєвиносімой льогкості битія", які ні перед чим не зупиняться заради піару. Розрахунок був на "туди-сюди - і в зворотньому напрямку", красиво, швидко, ефектно. Про можливі труднощі і механізми організації цієї роботи вони, можливо, щось знають з фільмів і телебачення. Завдяки пережитим проблемам тепер знатимуть більше.

Але чи стануть від того кращими професіоналами і людьми? Це навряд.

Ось і всі коментарі.

Оригінал

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook и стежте за оновленнями розділу!