Хортиця: український "Острів свободи"

Одразу скажу, що Хортиця справила на мене неоднозначне враження. З одного боку, звісно, сподобалася. З іншого – потенціал і територія такі, що можна зробити все набагато, набагато ліпше та цікавіше, ніж є зараз.

Взяти, наприклад, пересування поміж туристичними пам'ятками. Прокат велосипедів по 20 грн за годину – це хороша ідея. Але є купа причин, які не дозволять значній частині туристів скористатися цією послугою. Не кожному дозволить здоров'я, не кожний приїжджає у зручному одязі, не у кожного є багато часу на екскурсію. Ну а долання 10-кілометрових відстаней пішки – завдання не з легких.

Із машиною, якщо вона є, теж не все просто. Дороги на Хортиці зустрічаються різні. Найкращі – автостради поміж мостами. Ними рухається й громадський транспорт. А от поза ними подекуди доводиться їхати й ґрунтовкою. Але й там, де номінально асфальт є, великі шанси і пірнути в яму, і підстрибнути на несподіваному трампліні. А десь навіть роз'їхатися із зустрічною машиною буде не те що складно, а взагалі неможливо.

Втім, зовсім не ці дрібні моменти створюють загальний настрій. Хортиця направду підкорює спробою повернення до козацької минувшини. Спробою загалом доволі якісною. Щоправда, коли дивишся на деякі новостворені "пам'ятки", з'являється підозра, що у справу відбудови козацького острова вкладали більше душі, ніж грошей. Подекуди грошей нема взагалі – а виходить усе одно непогано. На такому непересічному ентузіазмі, мабуть, багато чого тут і тримається.

Взяти, до прикладу, музей Дніпровської флотилії. Музеєм це можна назвати доволі умовно. На вигляд це металевий ангар, стилізований дерев'яними дверима, прапорами військово-морських сил України та корабельним дзвоном замість домофону. За суттю – реставраційна майстерня, де науковці та ентузіасти працюють із піднятим з Дніпра археологічним матеріалом – козацькою чайкою, бригантиною, фрагментами човнів, якорями тощо.

Однак її двері радо відкриє колоритний чоловік у вишиванці та з оселедцем. І зголоситься провести екскурсію, якісних аналогів котрої знайдеться небагато. Власне, коли людина оперує не завченим текстом якогось путівника, а власним багатющим науковим і життєвим досвідом – вона й буде ідеальним екскурсоводом. Здатним відповісти на будь-якої складності питання та перетворити потенційно нудну розповідь про підняті з дна річки та не доведені до пуття через хронічну нестачу коштів судна ХVIII ст. – у живе та насичене цікавими відступами спілкування. Цілковито вільне та невимушене, адже жодних квитків за вхід або платні за екскурсію не передбачалося. Виявлені ж насамкінець намагання фінансово віддячити за приголомшливо приємну та пізнавальну бесіду – "капітан" флотилії скерував до скрині пожертв на наукову справу. Собі брати гроші не схотів.

Поряд із "музеєм" розташований кінний театр. Одночасно це й ресторанний комплекс "Козацька залога". Колоритні виступи вершників – за графіком на сайті. Оголошенням, розклеєним деінде на самій Хортиці, довіряти не варто.

Кафе працює лише в ті дні, коли відбуваються вистави. Поза цим це радше стилізований етнографічний музей, за вхід до якого попросять 10 гривень. Але подивитися є на що – територію комплексу обладнано зі смаком. На подвір'ї поміж традиційними українськими хатами знайдуться не лише різноманітні побутові знаряддя, але й гармати, справжня піч, тематичні павільйони "Кузня", "Гончарня" і навіть невеличкий звіринець. У закритих приміщеннях можна оцінити колоритний інтер'єр, колекції керамічного посуду та старовинних прасок.

На півшляху звідти до траси розташовано "Скіфський стан" - комплекс пам'яток найдавніших часів. Це здебільшого порослі зіллям кургани – старовинні могили. Враження вони справляють не так, щоби гнітюче, але точно не оптимістичне. Втім, розвіяти його допоможе металева імітація козацького бекету – сторожової вежі. По-перше, краєвид із неї відкривається мальовничий. А по-друге, сходження вниз по практично вертикальній драбині додає організмові адреналіну. Табличка поряд попереджає: "Перш ніж залазити на цей бекет, переконайтеся в тому, що зможете це зробити і не впасти". Цілком слушна порада. Безтравматичне повернення на землю додає позитивного настрою.

Неподалік розташовано лапідарій – зібрання кам'яних артефактів різних часів. Малозрозумілі людині нашого часу предмети зібрані в коло та розташовані просто неба. Це створює ілюзію перебування на якомусь язичницькому капищі. Ритуальних кам'яних фігур там справді чимало. Як і надгробних козацьких хрестів або інших поховальних атрибутів. Однак вистачає й господарських знарядь – млинові жорна, корита, ступи, молотильні котки. На багатьох експонатах лежать монетки – певно, щодо цього існує якесь "магічне" повір'я.

Це "капище" не єдине на острові. Біля стін Січі є ще одна археологічна пам'ятка – святилище доби бронзи. Однак уваги воно привертає значно менше, ніж новобудова – дерев'яне козацьке місто. Ось тут – справжня Хортиця, заради якої й планується подібна подорож!

Хочеться вірити, що Січ саме так і виглядала – хіба була разів у десять більшою. Але й існуючого комплексу для туристів досить, аби "схопити" атмосферу. Ясна річ, автентики тут мало, але що поробиш, якщо так розпорядилася історія… Теперішня Січ – це максимум, що можна зробити в наш час. Максимум, який поволі доводиться до ідеалу.

Споруд вистачає, проте більшість з них не доступні для огляду зсередини. Церква, будинок кошового отамана, канцелярія писаря та інші відкриті приміщення виглядають чудово. Враження, що знавці продумали та відновили побутові деталі до найменших дрібниць. За цим відчувається копітка робота науковців, ентузіастів, реставраторів – і всім їм хочеться сказати величезне спасибі. Як і подякувати тим людям, які відновлюють на Хортиці козацькі звичаї, забезпечують інфраструктуру. Саме завдяки ним у Січі є не лише минуле, а й майбутнє.

Переконливі автентичні артефакти можна побачити в музеї історії козацтва. Він розташований неподалік у радянського типу будівлі. Суміш епох узагалі є однією з візитівок острова. З його скелястих круч, які мають давні козацькі назви "Чорна", "Верхня голова" тощо, відкривається фантастичний вид на… "ДніпроГЕС". А поворот на 180 градусів дає картинку Січі на тлі… стовпів електромережі високої напруги.

В цьому є щось символічне. Час понівечив острів, Дніпро, пороги – той справжній ландшафт, у якому жили наші вільні духом предки. Особливо в цій руйнації вправлялася комуністична епоха. Але позначена тими важкими маркерами ХХ століття козацька Хортиця все одно живе. Вона відродилася під величезним синьо-жовтим полотнищем і християнським хрестом – знаком перемоги України над лихими сторінками своєї історії та знаком перемоги Христа над смертю. Саме ці символи розташовано на панівній висоті – кургані на північній частині острова.

Долучайтесь до групи ТСН.Блоги на facebook та слідкуйте за оновленнями розділу!