Я до лікарів мільйон років не ходив

Відомий актор та музикант Х'ю Лорі з усіх українських журналістів тільки кореспондентці ТСН.Особливе Наталці Пісні погодився дати інтерв'ю.

Дивіться фото: Х'ю Лорі позбувається образу Доктора Хауса

А бувало таке, що люди вас не впізнавали?

Щось на кшталт антислави? Якось я пішов у взуттєвий магазин, у сан-франциско. І якась жінка підійшла до мене зі спини і поплескала по плечу. І я подумав: чорт, починається. Автограф? Сфотографуватися? Озирнувся. Вона подивилася на мене і сказала: я страшенно перепрошую, у вас є ось такі сірі замшеві, тільки трішки більші, 39 розміру? І це був дуже гарний урок. І знаєте що, я її переконав, що в 38-му їй-таки буде краще, бо 9 на неї завеликий. Але насправді пересуватися вулицями, тобто, взяти і поблукати, і справді важко.

Тобто, я б сказав так: в Британії, де мешкає моя родина, трішки простіше. В Лос-Анжелесі – ні. Але якщо чесно, Лос-Анжелес – не місто для прогулянок пішки. Там всі їздять, я якось придивився і зрозумів, що в деяких місцях навіть немає пішохідних зон, особливо, якщо треба перейти з одного району міста в інший.

А по Києву ви встигли погуляти?

Київ мені страшенно сподобався, я взагалі хотів дізнатися про нього якомога більше, але часу було справді мало. Тобто, зазвичай, коли я кудись їду, читаю багато, але була така гарячка, що я встиг почитати не надто багато тільки вже дорогою з аеропорту до готеля. Мені найбільше сподобалася Андріївська церква. В житті не бачив нічого подібного! Її здається, італійці будували, Рас…

Растреллі?

Так, Растреллі, барокко, 18 століття. О чорт, вона мені так сподобалася, я бачив її під захід сонця, і проміння так красиво грало на банях. Але думаю, місто зараз сильно відрізняється від того, яким воно є зазвичай, бо під час Євро воно більше нагадує величезну фан-зону. До речі, розмірами вашої я був більше, ніж вражений. Тобто, я не заходив всередину, але ми проїжджали повз. Насправді, я б із задоволенням повернувся сюди і погуляв би вулицями, катався на мотоциклі.

А цього разу кататися поїдете?

Якщо буде байк - поїду. Я боюся загубитися, бо всі назви вулиць – кирилицею написані, а я її не читаю.

Ну, по-перше, тепер вони дублюються англійською, всі ці назви…

Слухай, а поїхали кататися, сядеш позаду мене, от навіть після концерту, буде круто! Давай, ну, справді. Або якщо ти їздиш, сідай попереду, я сяду ззаду, без шолома, моє волосся буде розвиватися, я його буду ось поправляти… домовилися?

Залюбки. А ви взагалі про Україну щось знаєте? Бо кілька днів тому, після матчу Україна-Швеція, де Андрій Шевченко забив два голи, один англійський вболівальник написав в своєму твіттері, що українці вміють шанувати своїх героїв, бо назвали на честь Шеви університет і бульвар.

А це правда? Ви що, справді університет на честь футболіста назвали?

А вам прізвище Шевченко взагалі про щось говорить?

Так, звісно, абсолютно. Я добре запам'ятав його останню гру.

Ну, так, тут ви маєте рацію, Андрій Шевченко – і справді футболіст. Але за більше ніж століття до нього народився великий поет, теж Шевченко. Але Тарас.

О, чорт. Трішки промахнувся

А ви пам'ятаєте, був у вас в "Докторі Хаусі" епізод про дівчину-українку? Ви ж в кіно портрет Шевченка на стінку вішали. І з цієї нагоди у мене для вас є маленький подаруночок. Я думаю, читати ви це точно не будете, бо книжка українською, але малюнки Шевченка мають вам сподобатися.

О, чорт, я його знаю, я впізнав! Точно! Дякую тобі дуже, я буду щоночі перед сном її читати. В ліжку. Думаю, отримаю справжнє задоволення.

Тарас Григорович Шевченко. А назва книжки "Кобзар".

О, а що це означає?

Це музикант, народний співець.

Ну, тепер я це обличчя назавжди запам'ятав, ніколи не забуду.

До речі, а скількома мовами ви володієте? Я от бачила ваш виступ під час вручення премій еммі, французькою, було мило.

Моя французька і справді хороша, вірите чи ні. Трішки говорю іспанською, трішки італійською. Але от українською – ні, не говорю, ти вже пробач. Але, до слова, російської я теж не знаю. Хоча ні, одне знаю: "НА ЗДОРОВ'Я". Загалом, я ж музикант, тому мені легко копіювати будь-яку вимову. Наприклад, я британець, але для доктора хауса я навчився говорити з американським акцентом.

Взагалі-то мене просили не питати вас про Хауса, але ви перший заговорили, тому зробимо вигляд, що я просто підтримала світську бесіду. Як ви після ролі доктора Хауса до медиків ставитеся? Краще їх розумієте чи навпаки, вважаєте нездарами?

Я до лікарів мільйон років не ходив, слава Богу, я майже не хворію. Але мій батько був лікарем. І я, насправді, завжди поважав лікарів. І батька поважав. І мені залишається тільки сподіватися, що більшості лікарів подобається серіал. Нас консультували справжні професіонали, але серіал точно не був повною інструкцією до дії. Але навіть тепер я не відрізню вівчанку від інших аутоімунних захворювань.

Ну, чому, це легко. Наприклад, доктор Хаус спершу б відкрив книжку про вівчанку, як ведеться, перевірив би там запаси вікодину, а потім взявся б до справи.

Знаєш, з іншого боку, те що мені справді подобається, так це люди, які дивляться Хауса. Це означає, що вони мають смак. І вони мені подобаються. Бо це такий особливий персонаж для розумних людей із почуттям гумору. Тобто, повні недоумки його б точно не дивилися. Я не надто люблю фотографуватися чи то роздавати автографи, але мені приємно, що мене асоціюють з Хаусом. Бо він – прикольний тип. Але з іншого боку, коли мене гукають на вулиці – ей, доктор Хаус! Я не озираюся. Тобто, я знаю, що це мене. Просто я ніяковію, чесно. Не тому, що я пихатий. З цієї причини я і фотографуватися не люблю.

Але люди і справді часто асоціюють вас із вашим персонажем, із Хаусом. Ви схожі?

Ну, люди просто думають, що я в реальному житті такий же брутальний, як і Хаус, більш саркастичний. Часто люди навіть не роблять різниці між видуманим героєм, образом і актором, справжньою живою людиною. Я сподіваюся, це колись станеться. Ну, в реальному житті я не вживаю вікодин, ти ж розумієш.

А от алкоголь?

Я дуже люблю віскі. Не вино, саме віскі.

Односолодовий? Чи на американський манер?

Одно солодовий, звісно. Я ж все ж таки британець. От вчора дивився футбол і пив.

У таку спеку?

У таку спеку – тільки з льодом. Але зазвичай ні, в чистому вигляді.

А готувати вмієте?

Ні, просто жахливо. Хоча ні, мої спагеті карбонара цілком їстівні. Болонезе теж нічого. Але я не те, щоб великий кухар, а от поїсти я люблю. Ой, та я здатен їсти абсолютно все, будь-яку їжу. Тобто, тарганів – однозначно, ні. Я з одного боку дуже консервативний, з іншого боку, не можу сказати, що люблю оці британські фішенд чіпс штуки.

А час на себе у вас буває? Такі ледачі дні?

Кожній людині потрібен час на себе, на те, щоб прокинутися зранку і нікуди не поспішати. У мене не так багато подібних днів. На жаль. Але мій ідеальний день – на мотоциклі. Щоб вітер в обличчя і їхати світ за очі. Насправді, якби можна було поєднати їзду на мотоциклі і музику – було б фантастично.

Я чула, що ви припиняєте працювати і на телебаченні, і в театрі, і в кіно зніматися. І все заради музики. Це правда?

Виглядає так, що це правда. Тобто, я зараз і справді працюю над тим, щоб з усіх занять залишилася лише музика. Бо я люблю її понад усе. Я люблю її ще з тих часів, коли я тільки вперше доторкнувся до фортепіано. Мені було 8 років і мені було страшно і цікаво. Я закохався у блюзи, джаз. Але грати в театрі мені теж подобається. Я надзвичайно сильно пишаюся тими телепроектами, в яких я брав участь. Але от музика – це те, від чого в мене виростають крила.

Ну, з іншого боку, ви спробували себе в стількох різних речах. Я знаю, що у вас є науковий ступінь з антропології, ви – надзвичайний, дуже обдарований актор, ви – музикант. Мені страшенно сподобалася ваша книжка "Продавець зброї". Але є в світі речі, які для вас є справжнім викликом? Є взагалі щось, що вас лякає?

О, прикольне запитання. Насправді, я страшенно боявся займатися музикою. Тому що зазвичай, так вже в світі повелося, якщо актор починає займатися музикою, це сприймається зазвичай дивно. І всі навколо кажуть – краще б ти грав в театрі, ніж на піаніно. Але для мене справжнім викликом було зайнятися абсолютно новою для мене справою. Мені подобається оце відчуття виклику. Мені подобаються люди, які поводяться з викликом. Речі і справи, які є викликом. Тому що мені не лишається нічого іншого, як їх спробувати.

А як ви пісні для альбому обирали? Я от зі здивуванням дізналася, що Swanee River, пісня, яка, напевно, найбільше мені подобається, виявляється, не ваша, а взагалі неофіційний гімн штату Флорида.

Це і справді стара пісня, дуже стара. Її написав один американець, Стів Фостер, ще у 1851 році.І вона про старі часи, але я завжди її любив. Був один такий виконавець, Піт Джонсон, він фантастично грав її на фортепіано. Дуже швидко, і саме це виконання мені страшенно подобається. І коли я захотів її заспівати, ми перебрали більше 10 варіантів того, як її можна зіграти.

Взагалі, всі пісні, які є в "Let them talk" я люблю з різноманітних причин. Вони були важливими, я б сказав, навіть супроводжували мене, були саундтреками, різних періодів мого життя. Але коли ми відбирали пісні для альбому, ми перебрали більше двохсот пісень. З них ми залишили 40 піснях, які граємо в різних комбінаціях під час наших виступів.