Дали 15 тисяч доларів. Я витратила на гульки і наркотики

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Кореспондент "ТСН.Тиждень" Андрій Цаплієнко поспілкувався з терористкою Юлією Просоловою, яка 31 березня 2017 року підірвала автомобіль полковника СБУ в Маріуполі. На момент інтерв'ю, в квітні 2018-го, вона утримувалася в СІЗО в очікуванні суду.

Брати інтерв’ю у людини, яка вбила твого товариша, надзвичайно важко. Я добре знав Олександра Хараберюша, офіцера-контррозвідника, який був відомий і ворогам, і друзям під позивним "Душман". На його рахункові чимало вдалих операцій проти російської агентури в Маріуполі.

Після теракту на позиції українських військових, відомої від початку війни, як "блокпост номер чотирнадцять", ми поїхали з Олександром на місце атаки. Це була не перша і не остання історія, яку ми знімали разом із контррозвідниками.

Контррозвідник СБУ Олександр Хараберюш, Душман
Олександр Хараберюш

Тоді, на "блокпості №14", я запитав його: "Душмане, чи можеш у двох словах пояснити, що спільного в усіх цих бойовиках чи терористах?" І я почув неочікувану відповідь: "Розумієш, вони всі неповноцінні люди. В тому сенсі, що всі мають якісь власні соціальні або психологічні проблеми, у яких звинувачують винятково суспільство". Таких людей залюбки вербує противник.

Мені здається, його вбивця цілком відповідає портретові, який Сашко змалював кількома реченнями.

31 березня 2017 року центрі Маріуполя пролунав вибух. Вибухнув автомобіль співробітника СБУ Олександра Хараберюша. Полковник загинув на місці. Подію кваліфікували як теракт.

Слідство встановило, що авто підірвали радіокерованою магнітною міною, яку вночі встановила жінка-диверсант.

Через півроку терористку затримали в Одесі, куди вона приїхала, щоб оформити біометричний паспорт. Нею виявилася 29-річна Юлія Просолова з Донецька.

Жінка була простим виконавцем. Вона працювала за вказівкою співробітників "Міністерства держбезпеки ДНР". За свою роботу Просолова отримала 15 тисяч доларів, які, за її словами, витратила в Донецьку на наркотики й алкоголь.

Із Просоловою вдалося поспілкуватися вже в квітні 2018 року у слідчому ізоляторі, де вона утримувалася в очікуванні суду. Остаточний вирок суд виніс 25 вересня 2018 року - Просолову засудили до 12 років ув'язнення.

25 жовтня сплив термін подачі апеляції. Просолова на апеляцію не подавала.

В інтерв'ю вона розповіла подробиці того, як був організований теракт, і чому вона зважилася виїхати на контрольовану Україною територію через півроку після скоєння злочину, внаслідок чого українським правоохоронцям вдалося її схопити.

ТСН зараз працює над сюжетом про вбивство Просоловою офіцера-контррозвідника Олександра Хараберюша. Сюжет вийде в ефір найближчим часом.

Терористка Юлія Прасолова_2
ТСН.ua
Юлія Просолова

- Юлю, наскільки я знаю, ви встановили вибуховий пристрій під автомобілем одного із співробітників контррозвідки України. Як це було?

- Я не знала, хто ця людина. Я її навіть не бачила.

- А на фотографії його бачили?

- Мені показали чорно-білу фотографію, але я не знала, хто він такий.

- Як визначили автомобіль, під який заклали вибуховий пристрій?

- Мені сказали, де він буде стояти.

- Але як ви дізналися, що це саме той самий автомобіль?

- За номерами.

- Як ви встановили цей вибуховий пристрій? Розкажіть.

- Лягла під машину, він був на магніті, він прилип.

- Тобто вибуховий пристрій був у зібраному вигляді?

- Ну, я не знаю, чорний пакет, квадрат, як з-під соку. Просто пакет чорний, розміром, як упаковка соку.

- Ви знали про його вміст?

- Що це вибухівка? Так.

ВідеоГоловним мотивом вбивства полковника СБУ в Маріуполі називають помсту терористів

- Вам цю вибухівку якимось чином передали, я так розумію. Розкажіть, хто це зробив і як.

- Зателефонували, сказали: "Під'їде машина, забери у них посилку". Тобто, я взагалі не знала, що я буду забирати. Я сказала: " Яку посилку? " Мені сказали: "Пакет із їжею". Я вийшла в призначене місце, де мені сказали, стояв автомобіль, там було двоє чоловіків, дістали і передали мені пакет, в якому лежали крупа, борошно.

- Тобто, спочатку там вибухового пристрою не було?

- Ні, там лежала їжа. Крупи, борошно.

- А що сталося потім?

- Сказали занести цей пакет мені туди, де я живу. Потім сказали: "Ми тобі скажемо, що робити далі". Зателефонували, сказали наступного дня, куди віднести цей пакет. Я віднесла цей пакет між гаражами, куди мені сказали, залишила потім і пішла. Потім зателефонували, сказали за 4-5 годин повернутися на це місце і забрати той самий пакет. Забрала пакет, в пакеті були залишки цих круп і чорний квадрат. Він там був у цьому пакеті, так. І мобільний телефон.

Юлія Просолова_1
ТСН.ua
Юлія Просолова

- Мобільний телефон був встановлений на вибуховий пристрій чи лежав у пакеті?

- Ну, я не знала, що буде телефон.

- А на самому пакеті, вибуховий пристрій, був встановлений другий телефон?

- Ні. Взагалі просто... Ну, чорний, як цегла, скажімо, тільки більший.

- Вага, хоча б приблизно?

- Важкий. Напевно, більше 2 кілограмів. Ну, можливо, 2 кілограми.

- Добре. Повернемося до цих двох чоловіків. Як ви з ними встановили зв'язок і як ви визначили, що це саме ті чоловіки, які повинні вам пакет віддати?

- Я не встановлювала зв'язок. Мені сказали підійти до гаражів недалеко від цього місця, де я знімала квартиру, буде стояти автомобіль і будуть телефонувати.

- Вам сказали марку, номер?

- Ні, не говорили про номер. Сказали, що буде стояти сірий автомобіль, сірий -  "дев'яносто дев'ята" "лада" або "дев'ятка", ну, таке щось. "Дев'ятка", так.

- І двоє чоловіків?

- Так. Але я сильно не придивлялася, мені сказали замотати собі обличчя, одягнути окуляри і не дивитися на них. Ну, як би я особливо й не дивилася.

- А хто сказав підійти, забрати, замотавши обличчя?

- Людина, звуть Максим, він мені  телефонував і говорив, що мені робити.

- Звідки ця людина?

- Людина з Донецька.

(N.B. Двоє чоловіків передали вибуховий пристрій Просоловій у Маріуполі, а "Максим" керував діями "виконавиці" телефоном із Донецька, тобто, з окупованої території, на той момент вона досить тривалий час перебувала на підконтрольній Україні території).

- Ось ці двоє чоловіків. Вони вас інструктували, що робити?

- Вони взагалі зі мною не розмовляли. Мені сказали піти сказати, що я прийшла за посилкою "від тьоті Соні". Усе. Відкрили задні двері, там більше нічого не було, стояв на сидінні пакет, і сказали в цьому ж пакеті все віднести. Коли я забирала, сказали, щоб був цей же пакет.

ВідеоСБУ затримала жінку, яка могла підкласти бомбу під авто Олександра Хараберюша

- Юлю, а скажіть, скільки часу минуло після того, як ви взяли цей пакет і...?

- Близько 5 годин.

- Встановили за командою, так? Давайте за хронологією. Ось у вас пакет. Пакет з вибуховим пристроєм. Скільки часу минуло після цього до того, як ви його встановили, і, потім, скільки часу минуло до того моменту, як ви його активували?

- Я не знала, що я його буду активувати. Часу... Ну, забрала я його ввечері, годині о десятій, десь так. Може раніше. Встановила, не знаю, у мене не було годинника. Ну, судячи з відео, о третій сорок.

- Ночі?

- Так.

- Вам вночі зателефонували і сказали?

- Ну, сказали, що у мене є 24 години, щоб це зробити. Тобто, назад дороги немає. Ну, я думала, куди його подіти, я прийшла туди раніше, ходила-ходила, ну, і, як би, не знала, що мені робити з цим. Ну, у мене не було бажання його туди чіпляти.

- Але тим не менше ви його поставили.

- Так, а куди мені його діти, і що мені з ним робити, якщо за мною стежили? Ну, я розуміла що... Ну, напевно, я за своє життя так переживала. Хоча, підсумок все ж який? Все одно життя вже ніякого немає. І життя людини немає.

- Ви говорите, що не знали, що будете його активувати?

- Не знала.

- А як передбачалося?

- Зателефонувати і сказати: "Так, я повісила. До побачення". Усе.

- А які інструкції вам давали?

- Вони навіть просто сказали... "Ось така ситуація, ти зателефонуєш, коли він сяде в машину і скажеш, сів або не сів". Я кажу: "Що я буду говорити" сів-не сів"? Адже там люди будуть". "Скажеш просто плюс або мінус". Тобто, я була впевнена, що нічого не буду робити, що я просто... А виявилося, що пішов перший гудок, потім на другому гудку вибух, ну, я сама була шокованою.

Вибух авто Хараберюша в Маріуполі
Прокуратура Донецької області

- Ну добре. Але він міг, наприклад, не сісти в машину, так? А заглянути під машину, чи все гаразд.

- Саме так. Вони сказали, що якщо він полізе під машину, зателефонуєш і скажеш, що він дивиться. Тобто, ось така ситуація. Не сяде, подивиться - це типу мінус, а сяде - плюс. Тобто ось так.

- Тобто, в тому випадку, якщо він не сяде, а подивиться, ви теж повинні були зателефонувати і сказати...?

- Так, я повинна була зателефонувати і сказати, що подивився і не сів.

- А якби він не сів в машину взагалі? Ну, не підійшов до машини, а поїхав на якійсь іншій?

- Цього мені не говорили.

- Добре, а що вам говорили про цю людину?

- Погана людина. Мені не говорили взагалі хто він, як він... Ну, я б, напевно, під машину кинулася, щоб цього не зробити.

- Ну, як це, "не говорили"?

- Ну, говорили, що погана людина. Ну, наробив справ, треба з ним повирішувати. Усе. Ну, уявляєте, якщо б я припускала, ким він був, ну, по-моєму, це було б нерозумно після цього через три місяці приїхати сюди.

- Ну, послухайте, навіть не знаючи хто він, ви ж усвідомлювали, що берете участь у вбивстві, що ви співучасник вбивства, як мінімум?

- Так я, чесно кажучи, не вірила, що це правда. Ну, просто я не пов'язана з якимись такими речами, щоб мене підв'язувати в такі речі. Я думала, що це якийсь як би розіграш, що я приїду розповім там всім, інформація пішла, так. Ну, маячня якась. Ну, як мене можна було, з урахуванням того, що на наркоту підсадили, - грубо кажучи, наркоманку, алкоголічку, - відправити на таку справу? Тобто, знаючи мене, я могла там взагалі зірватися, десь загубитися, загуляти і зникнути. Ну, в принципі, воно так і було. Я не хотіла цього робити, я відтягувала, тиждень там сиділа.

ВідеоСБУ викрила банди, які на замовлення Росії псували українсько-польські відносини

Дві банди на замовлення російських спецслужб займались вандалізмом та організовували теракти. Злочинці - зі Львова, Києва та Чернігова. Четверо - за ґратами, чекають суду. Один співпрацював зі слідством і його відпустили.

СБУ викрила банди, які на замовлення Росії псували українсько-польські відносини

- Ви наркотики вживали, так?

- Вживала. Я приїхала одразу, зателефонувала цьому мужику і сказала, що нічого робити не буду, там навколо купа камер. А він мені: "Так-так, добре, гуляй". Начебто, вони зрозуміли, що я відмовилася. Ну, я вже зі спокійною душею собі гуляла, а потім все. В один день, тобто, несподівано якось: "Іди, забери, зроби".

- Розкажіть про цих людей, які вас відправили на це завдання. По-перше, як ви потрапили у поле їхнього зору і як вони ставили вам завдання?

- У поле зору... Я їхала до Маріуполя з другом. Ми стояли в черзі на блокпосту "ДНР". Я вийшла з машини, пішла там на покинуті будинки горішки збирати. Збирала горішки, підійшли військові, кажуть: "Що ти тут лазиш?" Я кажу, що чекаємо, чергу, збираю тут горіхи. "А чого ви чекаєте на чергу?" Як би там ночували люди в той момент. "Проїхати хочемо, є можливість?" "Ну, допоможемо, проїхати без черги, привезеш нам дорогою назад сигарети".

- Військові українські чи бойовики?

- Ну, взагалі українські, тільки на "ДНРівській" ось цій території. Ну, як, людина... у неї прописка українська.

- Тобто незаконні збройні формування?

- Я взагалі не знаю, ну, в формі, якісь люди. Ну, тому, коли їхали, привезли сигарети, зателефонували йому, він вийшов, забрав. Ну, знову ж таки, без черги проїхали. Після цього зателефонувала мені ця людина, Діма, наступного дня, зустрілися в місті. І каже, що, якщо потрібно буде комусь проїхати, то за 200-300 рублів домовимося. Запропонував наркотики.

- А ви в той момент вживали наркотики?

- Не вживала взагалі. Ну, був стрес, пила, але наркотики не вживала. Ну, погодилася. Покурили трави, випили, потім запропонував понюхати - понюхали. Потім почав систематично телефонувати і приїжджати, і привозити наркотики. Ну, дізнався якісь хворі місця.

- І ви підсіли?

- Ну як, ну не те, щоб підсіла. Просто, коли їх дають постійно, вони є, їх вживаєш. Можливо, якщо б не було - я б сильно їх не шукала. Були проблеми з чоловіком. Кажу: "Допоможіть з чоловіком розібратися". Ну, Діма і каже, що допоможемо. Знайшли якісь хворі місця. Потім в один день Діма мав мені привезти наркотики, він не приїхав, зник на два тижні. А коли з'явився, сказав, що його "взяли" в Міністерстві держбезпеки через мене, тому що він мені віз наркотики. Він попався, і його подружка повинна була відвезти дещо до Маріуполя, але ось він з нею посварився через мене, і тепер це повинна відвезти я. Що конкретно, він не говорив. Потім, в Донецьку, він приїхав до мене додому з Максимом, так представився чоловік, насправді, я не знаю, як його звуть. "Допоможи відвезти". Я кажу: "Я не буду вам везти наркотики, це протизаконно". "Не протизаконно, нормально, дещо відвезеш і все". Ну якось приїжджав, незрозуміло про що зі мною розмовляв, розмова не велася про те, що когось підірвати або ще щось зробити. Потім сказав: "Ми тобі за це дамо десять тисяч доларів. Ну, і заодно, Діма відновиться на роботі і не сяде за наркотики". Ну, я погодилася. Я не знала, що робити. Потім він зателефонував, я сказала, що захворіла і нічого робити не буду, не поїду. Ну, загалом, вони зрозуміли що я не хочу нікуди їхати, тому що такі суми не пропонують просто так за звичайну поїздку. Тобто я відчувала якийсь підступ у цьому. Я залишилася одна вдома, і якісь люди з першої до третьої ночі залізли до мене у двір. Ну, я так розумію, що це були вони, бо вибили двері одні, занесли чорний великий сміттєвий, ну як... чорний пакет, а електронною поштою скинули фото трупа, перемотаного у чорний мішок. І там було написано: "Поводься добре".  Я розуміла, що вони мене там вдома взагалі вб'ють. Я одна. Така, слухай, ситуація. У мене одне вікно виходить до сусіда у двір. Я відкрила вікно, почала кричати сусідові. Вийшов сусід, їх розігнав. Вони втекли, одразу поїхали. Там комендантська година, там не їздять машини вночі. Наступного дня зателефонував Діма, я говорю так і так, то на мене напали.

- Це ось той "військовий ДНР"?

- Так, він говорить, що треба ж добре поводитися.

Юлія Просолова_2
ТСН.ua
Юлія Просолова

- Тобто, Діма був у курсі?

- Дав мені зрозуміти, просто. Потім до мене приїхали батьки, побачили цей пакет, вибиті двері. Там діти ще у сестри живуть, я розумію, що це небезпечно. Потім зателефонував мені Максим, я говорю: "На мене хтось напав". "Ой, ну хто на тебе міг напасти. Напевно, твій чоловік, треба ж тобі допомогти. Допоможи нам, а ми допоможемо тобі з ним розібратися". Потім настав день, коли Максим зателефонував увечері і сказав: "Завтра будеш їхати до Маріуполя". Я кажу: "Добре, що мені з собою брати?". "Ну, трохи речей, ти поїдеш ненадовго, на кілька днів". Приїхав рано вранці, десь о 7 ранку. Забрав мене, повіз на якусь базу. Там підійшов ще один чоловік у масці. Почав щось розповідати, що мені робити. Показали фотографію цієї людини.

- Зачекайте, вас привезли на базу? А можете розповісти, де ця база розташована?

- Приблизно біля мотелю, я не знаю точно, де вона розташована, тому що я не бачила.

- Чому не бачили?

- З Максимом їхала, накрили обличчя, щоб я не бачила, куди ми під'їжджаємо. Він сказав: "Біля мотелю накинь на обличчя".

- Біля мотелю... нагадайте, що там.

- "Хамадей", сигаретний завод. Ось в цьому радіусі, тому що коли я назад їхала, я зняла з себе цю ганчірку, то я побачила кладовище там поруч. Тобто я орієнтувалася, де перебувала. Ну, якби я туди потрапила, я б це місце знайшла, тому що коли з мене це зняли, побачила паркан, споруди, які там були. У центрі майданчика стояв згорілий автомобіль. Частина автомобіля, тільки залізний корпус. Ангар закритий, взагалі жодних людей, тільки ось ці двоє, які підійшли, й охоронець у будці.

- А де розмовляли?

- На вулиці.

- Вас інструктували ще на вулиці?

- П'ять-десять хвилин.

- Що вам розповіли за ці п'ять-десять хвилин?

- Показали фотографії машини, сказали адресу, показали маленьку фотографію людини, сказали: "Зателефонуєш, коли він сяде". Дали гроші на витрати, сказали, що назад дороги немає. "Ти ж уже знаєш все".

- Вони показали, як цей вибуховий пристрій встановлюється?

- Ні, сказали, що буде магніт. Сказали, що буде, як сік, квадратик, який потрібно причепити. Ось стоїть корпус, це все залізо, потрібно причепити на залізо, відповідно, на дні ось воно виглядає ось так.

- Це був квадрат? Чи не половина циліндра? (N.B. Я намагаюся з'ясувати, чи не була це СПМ, середня міна, що прилипає, російського виробництва, вона віддалено нагадує розрізаний по радіусу циліндр)

- Ні, це був квадрат, як дволітрова упаковка з-під соку. Але там мені ніхто такого не показував. Там просто було сказано. Там не було такого.

- І магнітний пристрій дали, і гроші вам дали?

- Гроші дали йому в руки, Максиму, який мене привіз. Потім ми з ним поїхали, я вже злякалася. Я ж не знала, що буде конкретно. Мені сказали на місці там вранці. "Мені треба додому дещо взяти", він каже: "Ти що, жартуєш? Все". Привіз мене, посадив в автобус, далі проконтролювали на блокпосту, щоб я далі пересіла.

- Ну, а телефони, картки.

- У нього були гроші, поміняв він, купили ми з ним дві картки, одну йому, одну мені, телефон у мене був старий.

- Яку суму грошей вам дали?

- Він дав п'ятсот доларів, купував картки, щось попити, сигарети, я не пам'ятаю скільки точно, щось близько п'ятисот доларів. Частину поміняли на рублі, на гривні і в доларах ще залишалося.

- І ви з цим усім поїхали до Маріуполя?

- До Маріуполя заселятися, зняти квартиру на місяць вони сказали. Тобто, ви розумієте, що я приїхала і не вірила, що це правда, тому що я заселилася до готелю навпроти райвідділу за своїм паспортом. Ну, така маячня, це на голову просто не налазить. "Mari Hotel" якийсь на заправці. Ну, це просто було неподалік. Перше, що я зробила, коли приїхала, поїхала за адресою, щоб не забути адресу. Тому що нікуди записувати не дозволили, тільки запам'ятати. Ну, зателефонувала і сказала, що це все маячня, там купа камер, людне місце, навпроти будинок, тобто, на фотографії я не бачила, що там дев'ятиповерхівка.

- А що ви можете про цього Максима ще розповісти?

- Якийсь дивний. Після того, як я з ним бачилася, постійно усміхався, сміявся. А коли я приїхала з Маріуполя і почала лаятися, сказала, як таке могло статися, ви мене підставили, то він каже: "Ну, чого, у тебе є півроку, поживи, гроші ж є". Ну, ось, півроку я і прожила. Я знала, що мене приберуть за півроку. Спасибі, що хоч би дали півроку. Це я за його словами так зрозуміла. Тому я приїхала закордонний паспорт робити і втекти хотіла. Вони за мною там стежили.

- Як ви помічали стеження за собою?

- Я заміжня була за "мєнтом", десять років у нього постійно ця параноя була, напевно, так...

- А з Максимом після повернення скільки разів ви зустрічалися?

- Дуже багато, він наркотики у мене брав.

- Максим? Не Діма цей, а саме Максим?

- Діма цей отримав, я так зрозуміла, свою частку, тому що купив собі автомобіль. Ну, і Максим сказав, що він отримав ще матеріальну допомогу. Діма якось зник. І Максим сказав з ним не спілкуватися.

- А одразу ви дізналися про те, кого вбили в Маріуполі?

- Не одразу, звичайно, не одразу. Одразу я їхала додому. Дізналася я увечері, коли приїхала і подивилася новини.

- Але ви зрозуміли, що пристрій спрацював від вашого телефона?

- Так, тому що слухавку там ніхто не підняв, пішли гудки "Пі-пі-пі".

- А наскільки далеко ви перебували від місця вибуху в момент вибуху?

- Далі, ніж вони хотіли. Вони хотіли, щоб я стояла і конкретно бачила, хто сідає в машину.

- А, може, вони хотіли, щоб ви вибухнули разом з машиною?

- Так. Напевно, тому вони і не сказали, що телефон бомбу активує.

- На якій приблизно відстані від машини ви були?

- На відстані дев'ятиповерхового будинку. З одного боку, вибухнуло, я була з іншого.

- Ви бачили, чули?

- Не бачила, але чула.

- Потужний вибух?

- Так.

- Скільки ви пробули в Донецьку ось після цього вибуху? Коли ви поїхали з Донецька?

- До Одеси виїхала 3 серпня.

- Тобто півроку чітко відрахували?

- Ні, не півроку. Менше минуло. Просто вони контролювали кожен мій крок. Тобто я куди б не їздила, я їх попереджала, тому що вони за мною стежили. Я так розумію, вони боялися, щоб я не захотіла раптом розповісти. Ну, коли я попередила, що поїду до друга, Максиму це не сподобалося. Коли я повернулася він взагалі дуже багато знав: де, як, що я робила. Потім я поїхала вдруге. Ну, тут опинилася, коли вже втретє поїхала.

Юлія Просолова_3
ТСН.ua
Юлія Просолова

- Я так розумію, що це співробітники "МДБ ДНР" були.

- Справа в тому, що вони не представлялися, не показували жодних документів. Ну як би так... тому що Діма потрапив типу з "МДБівцями", один із них виявився знайомим, тому що він з ними колись працював на шахті. Ось він допоміг, а тепер треба розрахуватися. Я просто не могла взагалі повірити, що це дійсно правда, тому що я не вписуюся у все, що відбувається. Тобто, якщо взяти всіх моїх знайомих друзів, навіть тих, які тут в Києві живуть, і запитати - жодна людина в житті не повірить, що я це зробила. Я сама не хочу в це вірити.

- Ну а як ви думаєте, чому це з вами сталося?

- Навіть не знаю, взагалі.

- Ви якось аналізуєте те, що з вами сталося? Як вас завели у цю ситуацію?

- Напевно, тому що у мене був якийсь такий стан, плюс наркотики, слабка, ображена на чоловіка, мені дуже хотілося йому помститися, можливості не було жодної. А от за допомогою цих людей - так, я йому помстилася, його звільнили з роботи. Я дуже сильно цього хотіла.

- Ваше ставлення до України?

- Позитивне ставлення, я через це з чоловіком розійшлася. Він залишився там, коли почалася війна, а ми переїхали всією сім'єю сюди.

- До Києва? До Маріуполя?

- Ні, до Бердянська.

- Але потім повернулися?

- Так, через деякий час повернулися. Поки була робота, можливість, то ми були в Бердянську. Потім сестра поїхала до бабусі з дідусем, бо у неї дитина, мені тільки на голову залишалося лізти. А я повернулася і за першої нагоди знову поїхала. Я працювала з шістнадцяти років.

- Ну, дивіться, є протиріччя певні. Ви говорите про те, що позитивно ставитеся до України, але в той же час ви не могли не розуміти, що їдете підривати людину...

- Мені сказали, що ця людина з Донецька, яка поїхала. Як я розуміла, це якісь розбірки. Може, у нього там бізнес, квартира, машина, тобто... Я неодноразово чула такі ситуації, у кого багато залишилося, дійсно...

- Тобто про те, що ця людина носить погони, що це співробітник контррозвідки, ви не знали?

- Взагалі у мене не було жодних припущень. Навіть, власне кажучи, за його автомобілем мало ймовірності було подумати, що ця людина військова. Із зарплатою в погонах складно мати такий автомобіль.

- А фотографія? Ось вам же дали фотографію, він хіба там не у формі був?

- Ні, ну там краватка. Маленька чорно-біла фотографія. Я навіть не пам'ятаю його обличчя, якщо чесно. Я навіть не стала підходити до машини і дивитися, хто сідає, тому що я цю фотографію не запам'ятала. Ну я була шокованою, коли мені ось це все розповідали, що має статися, воно трохи не відповідало просто.

- А що ви планували робити після того, як в серпні виїхали на контрольовану Україною територію? Якби, припустимо, вам вдалося втекти?

- За кордон виїхати. Ну, я боялася цих людей. Я розуміла, що просто так мені ніхто не дасть жити. Після того, що я зробила і знаю. Я зрозуміла, що це кінець після того, коли я дізналася, хто це.

- За кордон хотіли виїхати до когось? Там був хтось?

- У мене тітка в Америці живе. Для початку потрібно було кудись вибратися, а далі вже намагатися до неї прорватися. Просто багато грошей треба, щоб туди дістатися.

- У вас дітей із чоловіком не було?

- Не було.

- Тобто, навіть чоловік, працівник міліції, не знав, що саме ви зробили?

- Мені навіть здається, що він зараз у це не вірить. Людина, яка з мене знущалася, я не могла дати йому відсіч, дізнатися, що я таке зробила. Може, він хреститься від того, що він вже розлучився. Напевно, та злість, яка у мене була на нього. Можливо, я через це змогла це зробити.

- Як ви думаєте, підривом керували місцеві донецькі або ж російські "фахівці"?

- Можливо, і російські. Так, там може бути, купа росіян, але коли вони ходять в формі, у них же на лобі не написано, росіяни вони чи ні.

- А та людина, яка на базі біля "Хамадея" виходила до вас спілкуватися?

- Виходив, спілкувався маленький чоловік. Максим стояв ручки по швах, коли він виходив.

- Вони показали, як кріпити, де?

- Показали "Ось залізо, так? І ось сюди внизу на дні". Ну, сказали залізти під низ і прикріпити.

- Залізти "під низ", показав, як це робиться, так?

- Ну, як показав... Просто машина стояла, я підлогою не лазила. Він сказав, що під місцем водія... "Ось бачиш балка така залізна, саме під місцем водія".

- Тоді у вас ще не було розуміння, що вас, можливо, збираються "прибрати"?

- Та ні, звичайно. Я вже зрозуміла, що це все дуже серйозно, коли я дізналася, хто цей загиблий. Якщо б це був якийсь дядько-бізнесмен, хто б за нього мені щось робив? Ну, так, я не питала, навіщо ось так це робити. Простіше отруїти. Ну, я ж не знала, хто це. Ну і час там, що я перебувала, я ж сказала одразу: "Ні, нічого не вийде". Я вже була впевнена, що нічого не буде, потім в один момент просто і все... Я ж кажу, [сказали]: "Назад тебе заберуть". І більше ніхто не відповідав. Але розуміти, як ця машина вибухнула. Якби я стояла і дивилася, звичайно, мене б зачепило. А, можливо, потім ще і в швидкій десь добили, якщо б жива залишилася.

- Добре, а не було у вас думки, що треба просто...

- Підійти і сказати цій людині?

- Ні, я думаю, ви б цього не зробили. Ще з урахуванням наркотиків.

- Ну так. Було бажання залишити її (вибухівку, - ред.) і піти. Потім я зрозуміла, що я не можу її залишити. Як я її залишу, вона ж може вибухнути, на вулиці просто кину, куди мені її подіти? Щось придумати, щоб...

- А звернутися до правоохоронних органів, з урахуванням того, що ви говорите, що позитивно ставитеся до України? Прийти до правоохоронних органів?

- І при всьому цьому я десять років з "ментом" прожила, я розуміла, що я можу прийти і так само довічно яму собі викопати. Просто навіть розповівши цю історію.

- А викинути до Кальміуса, наприклад?

- Я навіть не знаю, де там річка.

- Недалеко від того місця, де готель, до речі.

- Потім, коли я бігла, якась вода була. Ну, ось викинути, позбутися, наприклад. І виїхати одразу ж. Так, ось ви правильно говорите. Була думка позбутися, але коли ці мужики... Я ж туди прийшла рано з цієї вибухівкою. Кілька разів намагалася підійти, зрозуміла, що я не можу цього зробити, сиділа на лавці. Коли ці мужики вже йшли на мене вночі. Я розуміла, що, напевно, мені вже зараз буде хана. Я стала їм назустріч і підійшла до машини. Вони, здається, могли бачити там... Дві хвилини різниці було. Вони говорили, що за тобою будуть дивитися, стежити, щоб не надумала нікому. Знову ж. До поліції звернутися - яким чином, коли за тобою стежать?

Вибух авто Хараберюша в Маріуполі
facebook.com/anton.simanchiuk

- Мені здається, вони просто вас дуже добре вивчили. Скільки часу ви разом з цим Дімою "висіли" на наркотиках?

- Півроку.

- Я думаю, що вони за півроку дуже добре вивчили, зрозуміли, на які кнопки тиснути, за які струни зачіпати, зрозуміли, що ви нікуди від них не подінетесь. Швидше за все.

- Хтось стежив, дійсно, тому що Максим телефонував: "Досить бухати". Казала, що не бухаю. Але він же говорить: "Дивись, там машина приїжджає, чи не приїжджає". "Так-так, дивлюся". Але я не дивилася, де-небудь в кафе стояла, бухала. "Ой, що ти обманюєш, стоїш, бухаєш".

- Знаєте, в українському законодавстві передбачено, що, якщо людина (це стосується і тероризму, в тому числі) прийшла і зізналася навіть у нездійсненому задумі, то вона, в принципі, звільняється від кримінальної відповідальності.

- Напевно, мізки мої не були в тому стані, як зараз, щоб передбачити. Ось бачите наркотики і алкоголь.

- Юлю, а жаль якийсь був? Я не кажу, зараз. Зараз, коли людина за ґратами, це інша ситуація. А ось тоді, коли ви це все зробили? Не було шкода через те, що ви просто взяли і позбавили людину життя?

- Був, звичайно. Та й взагалі... дуже сильно було... погано. Особливо коли я дізналася, що діти є, сім'я.

- А якби ці діти в машині опинилися?

- Я взагалі не уявляю.

- Ви розумієте, що ви могли зателефонувати? Ви ж, я так розумію, не знали, що ви приводите пристрій у дію. Ви могли зателефонувати в той момент, коли там були б діти в машині.

- Так, я знаю, я з цього приводу з ними теж дуже сильно лаялася. Я не вірила, що це все правда, я не вірила, коли вже тут була. Ну, просто там донецькі ці шоу-програми: одного підірвали, іншого. Це все неправда, розіграш. Там колись свого часу Грек вибухнув, потім Моторола, Гіві. Все це якийсь розіграш. Я думала, можливо, і це теж розіграш. Ну так все якось вийшло, люди не постраждали, слава Богу. Дітей не виявилося, слава Богу.

- Ну, просто вам тепер з цим жити. До кінця днів. Як би не склалося.

- Я це вже відчуваю. З того самого моменту, як це сталося. Цілий рік.

- Якщо раптом ви вийдете на свободу коли-небудь, то, що будете робити?

- Не знаю. Мені здається, що я не вийду. Принаймні, навряд чи після того, коли вони дізнаються, що я все розповіла, у мене є шанси залишитися в живих.

- Тобто вам краще на довічне?

- Ви що думаєте, що я більше десяти років у в'язниці зможу прожити? Ні, звичайно. Так вони мене вб'ють у в'язниці, і все.

- Якщо будете на довічному, то не вб'ють, там дуже обмежений доступ.

- А сенс життя у в'язниці на довічному? Сенс далі жити взагалі? Мені тридцять років, у мене навіть дітей немає.

Юлія Просолова
ТСН.ua
Юлія Просолова

- Юлю, коли ви повернулися після виконання завдання, як з вами розрахувалися? Як виглядав момент оплати після злочину? Тобто, коли ви повернулися в Донецьк, у вас повинна була залишатися якась певна сума грошей. А потім, в результаті, скільки грошей дали? Яку суму дали? І чи вручили взагалі?

- Вручили. По-перше, вони були шоковані, що я опинилася взагалі в Донецьку, як я дісталася. Одразу ж відтягнули момент: "Почекай-почекай". Наступного дня відбулася незрозуміла зустріч із незрозумілими людьми, на озері, у них був повний багажник вибухівки, цих гранат. І туди під'їхав Максим, почав пхати мені пакет з доларами. Я почала лаятися, говорити, що вони мені життя зіпсували. "Яка десятка? Давайте більше".

- Це ви сказали?

- Так. Тоді вони дали п'ятнадцять тисяч.

- Тобто, гроші дали все одно?

- Тобто, гроші дали.

- Перерахували, все на місці було, всі п'ятнадцять тисяч?

- Так, він перерахував.

- На очах, так?

- Угу.

- І з цими грошима ви виїхали в серпні з окупованої території, я так розумію?

- Та не з цими грошима. Я гроші витратила на наркотики.

- П'ятнадцять тисяч доларів?

- Десять тисяч. Ну, на гульки, на наркотики.

- У Донецьку ви змогли десять тисяч доларів витратити?!

- Я могла тисячу доларів за вечір витратити.

- А розписки з вас брали якісь?

- Брали.

- Розкажіть про це.

- Приїхав якийсь тип. Я вийшла. "Напиши розписку". "Яку ще розписку?" - кажу. "За те, за що гроші отримала". - "Добре, скільки писати?" - "20 тисяч доларів з чимось". Не пам'ятаю конкретно. Я кажу: "У мене ж п'ятнадцять. Ви мене підставили, ще й гроші на мені заробити хочете". Він сказав, що я ж не одна це все робила, що хтось пристрій робив. Я написала розписку. Потім він приїхав ще раз, каже, що треба написати більше. Написала ще.

- Загалом, яка сума?

- Ну, п'ятдесят чи шістдесят тисяч доларів. Не пам'ятаю. П'ятдесят, напевно. Весь час, коли він приїжджав, я була в якомусь стані дурману.

- Під алкоголем або наркотиками?

- Ну, ось ви ще питаєте, як я почувалася, що вбила людину. А погано я почувалася! Я після цього тверезою не була жодного дня. А ось так. Можна було здохнути від цирозу печінки, напевно. Більше я вночі заснути не могла. Мені снилося це все.

- А на чиє ім'я розписка була, згадайте?

- Не на ім'я. На МДБ - Міністерство державної безпеки.

- Тобто було написано: "Міністерство державної безпеки"?

- Ну, це Максим сказав писати так.

- А за що отримали ці гроші, теж там написали?

- За виконану роботу.

- Ось так просто, так?

- Ні "за що", ні "коли".

- Тобто, "МДБ" на вас ще й заробили?

- Так. Потім Максим на новій машині приїжджав. Він уже зовсім по-іншому зі мною спілкувався. А потім каже: "Потрібно буде, щоб ти ще раз з'їздила".

- З пакетами, з вибухівкою, так? Не сказав, куди?

- До Слов'янська. Пояснили, що до Слов'янська ще треба.

- А відомо було, кого підривати або що?

- Ні звичайно. Він просто перевірив мою реакцію. Я так припускаю. Чомусь мені здається, він думав, що, коли я повернулася, всі все дізналися. Після цього я повернулася, потім знову через тиждень поїхала. Це все дивно їм здалося. Не знаю, взагалі, як це у них вийшло, але чітко через їхні півроку моє життя закінчилася.

- Ваше життя не закінчилася, ваше життя триває, але закінчилася би, якби вас усунули. Мама приїжджала сюди на побачення?

- Приїжджала, але побачення не давали, один раз я її бачила п'ятнадцять хвилин.

- Вона не вірить, я так розумію.

- Ні звичайно. Я ж вам кажу. Є тут друзі, знайомі, які в Києві живуть. Можете з ними поспілкуватися, ніхто в житті не повірить. Не терористка я і ставлення моє до України прекрасне. Якби воно було не таке, я б поміняла паспорт і жила собі б у Росії. Навіть після того, що я зробила. Якби я така була терористка, яка проти України, я б могла виїхати і жити в Росії. В принципі з п'ятнадцятьма тисячами доларів спочатку можна було б жити.

- Ніхто не говорить, що ви професійна терористка. Вас втягнули у цю діяльність. Не просто втягнули, а ви опинилися виконавцем теракту.

- Ну, для мене це був не теракт, а просто якісь розбірки. А повірити, що це взагалі сталося, ну на голову просто не налазить.

- Добре, зрозуміло. А взагалі, як там в Донецьку народ живе?

- Пенсіонери радіють, ті, які прописані в Донецьку, вони ж отримують пенсію і там, і там.

- А скільки в Донецьку вони отримують?

- Ну, ту саму пенсію, тільки в рублях. Якщо одна тисяча гривень - то дві тисячі рублів.

- А за рахунок чого люди виживають?

- Хто краде, хто наркотиками торгує. Ну, частина людей воює.

- А ті, хто воює, зарплату регулярно отримують, так?

- Напевно, з моїх знайомих ніхто не воює. Це треба дурнем, напевно, бути, щоб на смерть іти. Найманці воюють. Ну і такі, як цей Діма, безхазяйні нікому не потрібні.

- Що значить безхазяйні?

-  Людина, яка сидить там, а дружина і дочка тут в Києві живуть, розкошуючи. Він страшний жахливий наркоман. Кому де він потрібен? Він на шахті працює.

- Він на наркоті, я так розумію.

- Так, при мені навіть коловся.

- А ви на ін'єкціях сиділи?

- Ні, я взагалі боюся такого. Нюхала.

- А у Діми цього я так розумію дружина, дитина тут, у Києві?

- Так, у дочки своя автошкола, дружина займається продажами якимись, вони непогано почуваються, відпочивають у всьому світі.

- Вони розлучені чи як?

- Розлучені, а він там.

- Він ось це все розповідав, коли ви з ним "висіли" на наркотиках?

- Так. І що стане мером свого цього міста, який біля Краматорська. Називається Добропілля.

- Тобто, людина ніби як воює в "ДНР", а хоче стати мером у Добропіллі?

- Але він же думає, що вони захоплять його коли-небудь, через двісті або триста років. А, скажіть, це все на телебаченні будете показувати?

- Не знаю... Чоловік, якого ви вбили, був моїм товаришем.

- Ну вибачте...

Контррозвідка СБУ плашка

Залиште свій коментар

Вибір редакції