"Динамо" - "Маккабі" - 3:3. Похмурі сутінки

Розпочали "за здравіє", закінчили "за упокой". Перший тайм подарував надію і вселив оптимізм, другий тайм усе це безжально спаплюжив і явив справжню ціну нинішньої динамівської спроможності. Не заслужили євровесну, не напрацювали на неї, не витягли, не витримали.

ДИНАМО - МАККАБІ - 3:3. Відеоогляд матчу

Ставити абсолютно все на один матч і виграти все - може або геній, або демон. "Динамо" осіннього зразка не було ні тим, ні іншим. Все, що можна було розгубити на початку кампанії, благополучно втілили в життя. Все, що можна було втратити на її фініші, було благополучно втрачено. Тому не варто шукати чорну кішку в темній кімнаті. Особливо тоді, якщо кішки там немає.

Суркіс: поки рано говорити, з ким ми будемо прощатися

Єдина розрада  – "ми провалили Лігу Європи, але провалили в боротьбі". Це, якщо хтось призабув, сам Андрій Шевченко сказав. Напередодні зустрічі з "Маккабі". Не вірив, схоже, Андрій Миколайович в диво. Та чи справді для такої команди, як "Динамо", може бути втіхою "провал в боротьбі"?

Сьомін: нестриманість гравців зіграла злий жарт з "Динамо"

Як виявилося дещо пізніше, не тільки ветеран команди не вірив у диво. Вболівальників цього вечора було вкрай мало. І це при тому, що, вочевидь, поєдинок проти "Маккабі" може стати останнім домашнім на динамівській арені. З наступного року команда нібито переїздить на реставрований "Олімпійський". Ось таким невтішним виявилося прощання.

Чи вирів у диво Сьомін? Складно сказати. Тренер відпустив на передчасне лікування свого основного опорного півоборонця Вукоєвича. Враховуючи події другого тайму, ця втрата виявилася фатальною. Проте, як на мене, причини динамівської невдачі безпосередньо в зустрічі проти тель-авівців варто шукати не стільки в тактиці чи стратегії на гру, скільки в психології динамівських футболістів. Можна скільки завгодно дорікати собі в невмінні реалізовувати гольові моменти, в нефарті, в браку майстерності, врешті-решт, проте якщо продовжуєш на рівному місці заробляти грубі дитячі помилки, із таким багажем не те що далеко не заїдеш, а взагалі ліпше залишатися на березі. Щоб потім не падати боляче.

Відверто кажучи, дуже хотілося сприймати саме першотаймове динамівське обличчя за основне. Було бажання, були можливості, були удари, була, що найголовніше, гра. І як закономірний наслідок – забиті м’ячі. Лунала в порожнечі, просто волала випадкова думка – як можна було не виграти у такої команди в першому матчі, на виїзді?

Проте за якихось кільканадцять хвилин усе це пропало, наче раптовий сніг. Одна помилка, вимушена, проте безпорадна й необов’язкова, ще одна – зовсім алогічна, бездарна й немотивована. І одразу ж усе перевертається з ніг на голову. "Динамо", яке по піщинці, по крапельці вибудовувало впродовж усієї першої половини зустрічі комфортну перевагу в рахунку й хоча б примарні, та все ж надії, потім неждано-негадано розвалилося, наче снігова баба в березні. Як можна всерйоз сприймати амбіції такого колективу? Як можна всерйоз розглядати його претензії на єврокубкову весну? Як можна всерйоз сприймати ложку меду, коли бочка з дьогтем заповнена по самісінькі вінця?

Мабуть, саме друготаймова постава і є справжнім обличчям нинішнього "Динамо". Воно, це змагальне обличчя, не безнадійне, не безпорадне. Але якесь незграбне, дитяче, вітряне. Це обличчя малолітнього бешкетника, а не зрілого майстра. Якісь задатки, передумови, перспективи у цього розбишаки таки є. Проте треба неабияке вміння та терпіння, аби їх розкрити, проявити, розвинути. У тренерського штабу часто-густо такого такту явно бракувало. Причому в найвирішальніший момент. Як на виїзді проти "Маккабі". Чи "Бешикташу". Не кажучи вже про вояж до Стоку. Як бачимо, ці динамівські метаморфози не мали локальний характер. Навпаки, вони справляли враження цілком зрілої проблеми. Там, де головний тренер помиляється із регулярністю, гідною іншого застосування, навряд чи варто очікувати на бездоганність від його підопічних. Ну, і чим у цьому зв’язку Сьомін ліпший від Хачеріді? Риторичне запитання, як на мене.

Хто б міг уявити після перших сорока п’яти хвилин, що про хід паралельного матчу в Стамбулі не доведеться й згадувати. Динамівці не впоралися із першою частиною свого завдання, то що тоді говорити про другу. Легкість виявилася найкоротшим шляхом до труднощів.

Проте ситуація, в яку втрапили кияни в конкретному матчі, настільки нестандартна, що звинувачувати їх в усіх смертних гріхах якось не по-християнськи. Можна, певна річ, вішати всіх собак, адже із завданням не впорались. Проте хочеться знайти хоч щось позитивне, приємне, з чим доведеться зимувати. Маючи на два гравці менше, кияни не опустили рук. Принаймні, деякі з них. Передовсім Гусєв. Мабуть, це саме той хлопець, довкола якого треба будувати команду. Його дії – трохи сонця в холодній воді. Не розчарував Ярмоленко. Навіть Алієв. І навіть Мілевський. Тобто, втрачено все, проте лишень цього разу. Хочеться вірити, що на новому стадіоні ми таки побачимо нове "Динамо".

А "Динамо" зразка нинішньої осінньої єврокампанії хочеться чимдуж забути. Як похмурі й сірі сутінки. За якими не видно денного сяйва.

Олександр Солнцев