Ізраїль – Україна – 2:3. Місяць не став ближчим

Перед матчем з ізраїльтянами головний тренер нашої команди прозоро натякнув, що до оптимальних кондицій, оптимальної гри його підопічним зараз ще дуже далеко. Як до місяця. Після матчу можна констатувати, що, незважаючи на позитивний для нас результат (до речі, вперше в протистояннях із цим суперником), ця відстань, про яку образно говорив Блохін, навряд чи зменшилась.

ІЗРАЇЛЬ - УКРАЇНА - 2:3. Історична перемога

Про ідеальну готовність футболістів говорити зарано, як і про їхню взаємодію на полі. Брак швидкості та неготовність грати під щільним пресингом впадають в око. Проте всьому цьому негативу є досить просте пояснення. Тут навіть не треба розумні слова підбирати чи детально розкладати гру на тактико-технічні складові. Варто просто заглянути в календар. Лютий – не наш місяць. Тут лише дістати чорнила й плакати. Сезон у нас ще не розпочався, у єврокубках головні наші постачальники кадрів до національної збірної на цій порі не грають, тому чого чекати від такої розбалансованої команди? А нічого. Хіба що проби сил.

АНАЛІЗ МАТЧУ ВІД БЛОХІНА

Мабуть, так воно й було насправді. В тому сенсі, що ніхто особливо нічого й не чекав. Зауважте – збірна України навіть тренування повноцінного напередодні цього матчу не провела, не те що повноцінного збору. Зіграли так, як могли. З чистого аркушу. Приємно, що перемогли. Аби не перемогли, було б не дуже приємно. Проте суть від цього не змінилась би: збірна наразі перебуває лише на самісінькому початку своєї підготовки до фінальної частини європейського чемпіонату, тому вимагати чогось суттєвого від неї не те що не варто, а й не доречно. Вочевидь, це аксіома.

Проте трохи дивно, що наш тренерський штаб голосом його першої особи однозначно стверджує, що буцімто даний поєдинок слугуватиме ледь не мірилом відбору до числа обраних, хто таки потрапить на континентальну першість. Дозволю собі не погодитися. Хоча б тому, що нині судити про рівень готовності того чи іншого кандидата одягти синьо-жовту футболку під час офіційного матчу Євро-2012 можна лише з певною долею умовності. Чи суб'єктивізму. Про що було сказано вище. Проти природи не попреш – у нашій ситуації пік форми має припадати на початок літа, а не кінець зими. Якщо ж говорити про такі неоднозначні речі, як бажання грати, боротися, то цього добра вистачало у всіх – як і в Гусєва, котрий на непоганому рівні провів майже увесь матч, так і в Бутка, який його замінив на кільканадцять секунд. Ну, і як на підставі такого сирого матеріалу можна робити настільки серйозні висновки?

А які висновки, приміром, напрошуються щодо гри Шовковського? Він хоча й не пропустив жодного м'яча, проте програв практично всі свої мікродуелі. А Коноплянка? Так, забив м'яч, проте чимось іншим, тобто конструктивним, не запам'ятався. Як і Тимощук, котрий помилявся більше, ніж зазвичай. І що, цих хлопців ми не побачимо на Євро? Відверто кажучи, віриться з трудом. Тому що вони – найкращі серед колег в своїх амплуа. Просто ще не досягли піку форми. Досягнуть – тоді й поговоримо.

Відтак здається, що Блохін трохи лукавив. На підставі ізраїльського вояжу можна робити якісь локальні, але зовсім не далекоглядні висновки. Думається, що головний тренер української збірної або вже майже визначився зі списком обраних, або зробить свій остаточний вибір напередодні чемпіонату континенту. Так чи інакше, гра в Петах-Тікві на його вибір навряд чи істотно вплине.

Кілька слів хотілося б адресувати нашому суперникові. При всій до нього повазі, зірок  з неба ця команда ніколи не хапала. Нині вона узагалі перебуває на стадії формування колективу як такого, тому про її рівень можна лише здогадуватись. Проте чомусь насаджувалась думка, що в грі з ізраїльтянами збірна України моделюватиме зустріч проти Швеції. Не знаю, як кому, проте мені розпізнати в діях збірної Ізраїлю чогось того, що має в своєму арсеналі "Тре Крунур", не вдалося. Атлетизм, колективізм та пресинг – ось чим знані скандинави. Хіба чимось подібним вразив колектив Гутмана? Радше навпаки. Наші хлопці почувалися, немов риба у воді, коли мали змогу неквапливо приймати м'яча, розгледіти адресата, не перетруджувати ноги. Вони, звісно, молодці, що виграли. За що ж їх картати? Ось тільки змоделювати майбутній стартовий поєдинок на континентальному форумі, як здається, не дуже вдалося. Ізраїлю ще дуже далеко до тієї Швеції, яка випила нашу кров у Харкові й п'яною не впала. Україні ще дуже далеко до тієї України, яка вдосталь попила крові у Німеччині на відкритті реконструйованого "Олімпійського".

Тому, на моє  переконання, до підсумків цього  поєдинку варто ставитися обережно. А з іншого боку – навіть поверхово. Такий собі товариський спаринг у міжсезоння. Де головне не стільки результат, скільки якість гри та награвання зв'язків. Так чи інакше, але це все одно лише квіточки.

Ягідки будуть потім.

Олександр Солнцев