"Металіст" - "Спортинг" - 1:1. Зіграй мені трагічно

"Металіст" нікого не залишав байдужим після своїх перемог в Лізі Європи – настільки харківська команда була переконливою й видовищною. Навряд чи залишаться байдужі й після вильоту слобожанської команди з єврокубків – настільки переконливим був "Металіст" у своєму розпачі, настільки близьким був півфінальний раунд.

Мабуть, це ознака гарного смаку. Можливо, навіть, ознака класу. Такого, що роками напрацьовувався в того таки "Спортинга". Тепер і "Металіст" знатиме, що це – втрачати по-крупному, по-справжньому. В майбутньому це згодиться. Перемог великих без такого ж розміру поразок майже не буває. Це правило ще ніхто не відміняв. Навіть "Барселона". Відтак будемо вдячними учнями. Наберемося терпіння. І подякуємо "Металістові" за чудовий сезон. За незабутні миттєвості. Й красиві перемоги. Харківська команда довела, що й один у полі воїн.

Для досягнення своєї мети "Металіст" зробив майже все, що міг. В усякому разі, звинуватити команду Маркевича в бездіяльності чи тим більше в байдужості не посміє навіть запеклий скептик. Але в найвирішальніший момент "Металістові" не вистачило дещиці. Чогось такого дріб'язкового, неосяжного на дотик чи перший погляд. Можливо, везіння. Вочевидь, досвіду.

Мабуть, якщо поглянути на все це з точки зору логіки "Спортингу", то прохід лісабонського клубу до півфіналу виглядає цілком закономірно і справедливо. І з цим достоту складно сперечатися. Вдома "леви" показово переграли харків'ян. В гостях втримали нічию, відкривши рахунок. Тобто, в обох випадках саме "Металістові" доводилося наздоганяти, підлаштовуватися, доводити, заперечувати. Все це так. Проте той злощасний хав'єрівський пенальті не дає спокою, виринає в свідомості, нуртує й кровоточить. Реалізуй капітан "Металіста" головний свій одинадцятиметровий удар в харківській кар'єрі – і ми б мали всі підстави і можливості говорити про те, що саме "Металіст" заслужив, аби потрапити до числа чільного лігоєвропейського дуету. Не забив Хав'єр. Не склалося. Заслужив хтось інший. Чим не сюжет для трагедії.

Власне, на такому рівні, такій стадії справжнє звучання здобувають тільки різнополярні величини. Справжня інтрига даного матчу ховалась саме в цьому – в питанні або ми, або вони. Те, ким замінить Маркевич дискваліфікованих Папу й Тольсільєрі відійшло на другий план. Можливо, ще й тому, що в харківського наставника, за великим рахунком, у цьому контексті й вибору особливого не було – Березовчук та Обрадович. Показовішим стало інше – як "Металіст" збирається забивати, адже справа в тому, що останнім часом найрезультативнішій команді нинішньої Ліги Європи цей самий результат дається з потугами.

Маркевич творчо підійшов до вирішення цієї дилеми. Чи не вперше за останній час Хав'єр із опорної зони був відряджений поближче до лінії атаки. "Зайвий" гравець на передньому плані дозволив "Металісту" володіти беззастережною територіальної ініціативою. Щоправда, в суто змагальну ця перевага трансформовувалася не так часто, як хотілося. Й причин, чому так сталося, одразу кілька. Перша й головна – "Спортинг". Команда Са Пінту – то не хлопчик для биття, то серйозний єврокубковий боєць. Рівень виконавців цього колективу цілком достатній для вирішення тих чи інших локальних завдань. Це, звичайно, не рівень "Барселони". Але це команда, вихід якої в півфінал Ліги Європи не здивує нікого.

Ще одна причина – в самому "Металістові". Так вже сталося, що харків'яни багато втратили в першій грі. Не хочу здатися в цій ситуації нечемним, проте продовжую вважати, що Маркевич у Лісабоні програв дуель своєму візаві. "Металіст" мав чудовий вигляд у першому таймі, проте чомусь загубився в таймі другому. І це "чомусь" - швидкість "Спортинга", що застукала зненацька "Металіст" та його тренера.

Ну і, нарешті, лава запасних харківського колективу. Все-таки вона виявилася куценькою. По ходу зустрічі підсилити гру по-справжньому може лише Девіч. Розраховувати на когось ще не доводиться. На превеликий жаль.

Тому довелося розраховувати на заздалегідь відомі козирі – морально-вольові, колективну швидкість, Тайсона і, власне, Девіча. Цілком можливо, що й цього разу наявного потенціалу було б достатньо для досягнення мети. Проте порвалося там, де дуже тонко – в зоні центральних оборонців. Обрадович не втримав опонента, і замість просто роботи треба видавати на-гора вже подвиг. А методи досягнення мети – все ті ж. Девіч і решта.

Цікаво, але козирі "Металіста" знову ледь не зіграли. Маркевич вкотре пішов у "відкриту", знову ва-банк. До півфіналу залишався крок. Мрія була поруч.

Проте до звичної воронки снаряд не потрапив. Хав'єр не забив, повторити пірейський подвиг також не вдалося. Попри справжній штурм і незаперечну перевагу, "Металісту" не судилося дотиснути суперника.

Далі прямує "Спортинг".

Мрія "Металіста" відкладається до наступного сезону.

А за цей сезон ми однозначно маємо подякувати харківській команді. Хоча б за те, що не була байдужою. Довела, що й один у полі воїн. І що справжнє прощання неодмінно має бути щемним і навіть трагічним.

Олександр Солнцев