ПСЖ - "Динамо" - 4:1. І варто було повертатися?

Майже три роки Київ був змушений спостерігати за чемпіонською Лігою з сумом та жалем – там не було "наших". Минуло майже три роки, "наші" нарешті з величезними потугами пробилися таки до Ліги чемпіонів, проте емоції та враження значної частини Києва не змінилися – суцільний сум та жаль.

ПСЖ - ДИНАМО - 4:1. Відеоаналіз

Може, все-таки не варто було туди виходити, в ту чемпіонську Лігу? Ніхто нас там не чекає. Нікому ми там не потрібні. Виявились велетом на глиняних ногах, який із гуркотом завалився від першого ж доторку суперника. Вочевидь, ліпше грати в Лізі Європи, аніж мучитись в Лізі чемпіонів.

ПСЖ - ДИНАМО - 4:1. Статистика матчу

А скільки хмільних і обнадійливих слів було сказано перед грою про те, що буцімто ПСЖ нині надто "сирий". І нібито переживає з "Динамо" ідентичні проблеми росту. Яке блюзнірство! Яке невігластво! Нам би їхні проблеми…

Віце-чемпіон Франції виявився схожим на віце-чемпіона України хіба що контурами міжсезоння. І перший, і другий кинули на вівтар амбіцій клубного керівництва десятки мільйонів доларів. На цьому схожість закінчується. Новачки команди Анчелотті виявилися на голову сильнішими за новачків команди Сьоміна. "Сируватий" ПСЖ на порядок сильніший за мертве "Динамо". Сам паризький тренер на тлі тренера динамівського мав вигляд прибульця з іншої планети. З тієї, де вміють грати в футбол. А не тієї, де про нього чули. З чужих слів.

Особисто я не знаходжу пояснень таким невдалим діям динамівської оборонної ланки (в це поняття включаю й півзахист). Якихось кілька днів тому на "Уемблі" перевдягнуті в форму національної збірної провідні футболісти київської команди мали гідний вигляд. Більше того, за багатьма компонентами гри переважали одну з найсильніших збірних континенту. Що сталося з провідними футболістами київської команди на "Парк де Пренс", коли вони зодягли звичні футболки, - одному Всевишньому відомо.

Таке враження, що кожен намагався грати сам по собі. Сам за себе. Чи, може, хлопці таким чином намагалися сподобатися паризьким шейхам? Як би там не було, проте розриви між змагальними ланками в "Динамо" були разючі. Не менш шокуючими були й невиразні, неотесані й перелякані дії динамівського захисту. Жодного натяку на швидкість, жодного натяку на підстраховку, жодного натяку на порозуміння. Ніби ці четверо товаришів уперше побачили і один одного, і суперника, і м'яч. Може, ЮрПавловичу варто було випускати третього опорника, як це зробив тиждень тому Олег Володимирович?

Хоча проблема не тільки у відсутності ще одного хвилеріза. Проблема в цілому - в присутності саме такого "Динамо". І саме такого тренера. І перша складова, і друга – повний нуль. Причому без палички.

Як можна давати простір прудконогій трійці паризької атаки? Як можна так примітивно вибудовувати два ешелони захисту, між якими зовсім відсутні комунікації? Як можна бути такими примітивними на вістрі атаки? Немає відповіді. Лише знаки запитання. Та слова з арсеналу парканної лексики.

Першою найслабкішою ланкою команди гостей виявився Данило Сільва. Він вже на перших хвилинах капітулював перед міццю Менеза. Тайво протримався довше. На якихось кільканадцять хвилин. Проте також склав зброю перед Пасторе. Між іншим, креативні паризькі флангові нападники часто-густо мінялися місцями, ще більше заплутуючи й без того отетерілу динамівську оборону. Прямим наслідком колективної втрати динамівської рівноваги став третій м'яч команди Анчелотті, коли захист здався, а півоборона виручати не поспішала.

Особисто в мене враження про перший тайм склалося однозначне: непідготовлена гостьова команда вкупі з розгубленим і спантеличеним тренером. Проте, як справжній оптиміст, я залишав собі місце для надії. Як і можливості для вибачень. Бо попереду ще майорів другий тайм.

Перший крок для "реабілітації" у виконанні Сьоміна – заміна людини-помилки Михалика на Бетао. Чомусь одразу ж спало на думку, що таким чином радше латають дірки, аніж виграють битви. Динамівський тренер продемонстрував, що націлений передовсім втримати ворота від ще одного м'яча, ніж боротися за примарний шанс в атаці.

Друге кадрове рішення динамівського тренера в цьому моєму припущенні лише укріпило. Замість Гармаша – Вукоєвич. Заміна строго по позиції.

Кому ж тоді пливти проти течії, переінакшувати гру, намагатися забити бодай раз? Раффаелю? А хіба він був на полі? Якщо й так, то швидко самоліквідувався. Ярмоленко на протилежному фланзі одного разу прискорився й виконав передачу. Неточну. Й засумував. Аж до кінця зустрічі. Кранчар, не маючи й натяку на швидкість, намагався чомусь пробитися до чужих воріт винятково через центр. Ці потуги були схожими на намагання зневіреного пробити лобом борт криголаму.

Парижани в цей час грали в своє задоволення. Діти татка Карло збавили оберти, катаючи м'яча по периметру. Проте навіть за такого розкладу гостям не вдавалося створити справжньої небезпеки поблизу чужих воріт. Більше того, їм, гостям, дуже довго не вдавалося завдати прицільного удару в площину воріт.

А м'яч престижу виявився достоту несподіваним не тільки для воротаря ПСЖ, а й для його автора. До того ж, господарям знадобилося лише кілька хвилин, аби вискочок поставити на місце.

Сьомін, між іншим, так і не ризикнув випустити ще одного нападника. Динамівський тренер знову провів позиційну заміну…

Так що даремно я сподівався. Марно залишав місце для надії та вибачень. Однозначно: непідготовлена гостьова команда вкупі з розгубленим і спантеличеним тренером.

І заради цього варто було повертатися?

Олександр Солнцев