Україна – Туреччина – 0:2. Все буде добре?

Складно залишатися оптимістом, коли твою національну команду возила посередня Австрія, а потім декласувала Туреччина, котра не пробилася на Євро-2012.

Важко знаходити логіку в словах головного тренера, який уперто розповідає про те, що результат для нього стоїть на надцятому місці. Неможливо уявити, що рівень гри збірної України, продемонстрований у поєдинку проти турків, то лакмусовий папірець нинішнього стану нашої збірної.

Проте наразі можемо лише констатувати, що хотілося як краще, а склалося як завше. Розпочали із заздравицями, а завершуємо за упокій. Тому до першої, історичної гри на чемпіонаті Європи підходимо зі змішаними почуттями. Збірна ніби і є, проте справжньої національної команди ніби й немає.

УКРАЇНА - ТУРЕЧЧИНА - 0:2. ВІДЕО МАТЧУ

Здавалося б, час експериментів минув. В усякому разі, в перших двох поєдинках була нагода перевірити як окремих виконавців, так і змагальні зв'язки. І, за логікою, в останньому контрольному поєдинку задіяти склад, найбільш наближений до гри зі шведами. Проте не так сталося, як гадалося. Блохін знову випустив зі стартових хвилин такий "конгломерат", який навіть умовно не тягне на визначення "основа".

Чому ж так сталося? Відповідь на це кострубате питання Олег Володимирович дав на післяматчевій прес-конференції - 10 чоловік отруїлося.

Однак і фінішної варіації стартового складу команди в Олега Володимировича поки що немає. Тому він й продовжує творчі пошуки. Це цілком природне і закономірне явище. Та чи не затяглося воно в часі?

Відсутність Тимощука, Ярмоленка та Гусєва зі стартових хвилин матчу проти Туреччини цілком зрозуміла. Стосовно цього тріо наш тренерський штаб визначився, причому вже давно. Це залізобетонні гравці основного складу збірної. Хлопцям просто дали перепочити, залучивши на їхні позиції резервістів на кшталт Бутка чи Гармаша. Зрозуміла в той же час і присутність Коноплянки. Блохін просто не ризикнув розпочинати гру без жодного із своїх провідних креативщиків. Як і очікувалося, місце в воротах зайняв П'ятов, котрий змушений через сумно відомі обставини вважатися першим номером.

А далі – непрохідний ліс. На позиції лівофлангового Олег Блохін в трьох матчах задіяв трьох футболістів. Причому ні Селін, ні Ракицький, ні Шевчук не зуміли створити після своєї гри усталене переконання, що саме той чи інший має діяти на цьому місці. Відтак вибір головного тренера буде, з одного боку, непростим, а з іншого – неоднозначним. Бо, так чи інакше, це вже буде з елементами суб'єктивізму.

До цього матчу вважалося, що пару центральних оборонців збірної складуть кияни Михалик та Хачеріді. Назвати їх справжніми стовпами захисту язик не повертається. Але, як кажуть, на безриб'ї…У грі з Туреччиною Блохін спробував на цій позиції вже донецьку пару Ракицький – Кучер. І знову – далеко не безгрішні. Перший гол повністю на їхній совісті. А згадайте, як поводився Кучер під завісу першої половини зустрічі. Не забагато експресії? Не забагато істерії? Від біди подалі Блохін замінив його на Хачеріді. Як вам такий динамівсько-шахтарський дует?

Проте на цьому риторичні питання не закінчуються. Хто буде в парі з Тимощуком на позиції хвилерізів? Ротань? А може Назаренко? А якщо Гармаш? А хто зіграє плеймейкера? Воронін? Так у нього були шанси проявити себе, проте не склалося. Алієв? Теж не набагато краще. Чи все ж Шевченко?

З єдиним форвардом простіше. Це як на мене. Девіч на тлі інших має ліпший вигляд. Та що на це скаже Блохін?

А тепер контурно про "вторинне" - гру з турками. Гра ця виявилася поки що найскладнішою. Туреччина нині помітно сильніша за Австрію й на кілька голів вища за Естонію. На прикладі цього опонента дійсно можна було моделювати гру проти Швеції. Скажемо так: нинішній супротивник красномовно вказав нашим хлопцям на їхні слабкі місця. Причому вказав так, що місцями не проглядалися інші наші місця – сильні.

У першому таймі взагалі складно виділити когось із українців. Ну, хіба що, бігали чимало. Проте безтолково. Єдиний реальний момент поблизу чужих воріт створив Ракицький, чи то лівий оборонець, чи то центральний захисник. Проте момент поблизу своїх воріт Ярослав та партнери відверто проґавили. А що ж наша атака? А нічого.

Як і завше, Блохін намагався замінами змінити перебіг подій на полі. Шевченко і Назаренко таки додали осмисленості діям попереду, а Хачеріді – спокою діям позаду. Проте радикально вплинути на гру свіжі гравці не змогли. Всіма видами ініціатив володіли турки. Так що якщо якісь новації і були з нашого боку, мали вони косметичний характер.

Ситуація помітно змінилася після виходу Гусєва. Тут вже в м'яч побільше у наших тримався, і які-не-які комбінації почали складатися. Проте на рівному місці втрачаємо концентрацію – і отримуємо другого облизня.

Одним словом, турки "розкатали" нас, немов провінціалів. Про таку перевагу і перемогу зазвичай кажуть – на класі. Прикро, що не заперечиш. Ще прикріше, що так і не вдалося побачити, як наша збірна вміє знаходити шляхи для виходу із складних завдань. Це не додає їй вістів. А нам – оптимізму. Ще б пак – умовно кажучи, завтра здавати об'єкт, а Блохін лише демонструє його окремі складові, неначе розрізнені деталі із дитячого конструктора…

Проте віру й надію втрачати не будемо. Дива трапляються. Навіть із нашою збірною.

Врешті-решт, іншої збірної у нас немає.

Олександр Солнцев