Єзерський: до турків у 2004-му готувалися з пивом і раками

"Що, будемо про ту історію з Багнура? А може обійдемося без неї?" – якось ніяково пропонує мій співбесідник. В такий момент просто не віриться, що, у житті, скромний та вихований, він на футбольному полі один з найкрутіших тафгаїв в історії українського футболу.

А коли знаєш, що на полі Володимир Єзерський терпіти не може підлості чи несправедливості, повага до нього лише зростає. Та що тут про поле і гру – я, особисто був свідком, коли Володимир, поза футбольним полем, просто в очі висловив незадоволення прес-аташе клубу, за який тоді грав, коли побачив в його діях організаторську несправедливість.

Відтак зітхаю, мов той Шурик, у кіношедеврі "Операція И" і кажу твердо: "Про Бангуру треба, Володю! Розумієш, треба! Інакше це вже буде не Володимир Єзерський. Такий, яким він є із усіма його спогадами".

Але історію фіналу Кубка України-2008, тримаю на закуску, починаю зі спогадів молодості. . .

- Коли починав грати у футбол, вірив що вийдеш на найвищий рівень, гратимеш за Динамо, Шахтар і на ЧС-2006?
- Моя перша команда була "Гарай" з міста Жовква. Вже потім коли, я переходив до Карпат, які тренував Мирон Маркевич, дізнався що Карпати стежили за мною півтора роки, Ну а Карпати, самі розумієте це мрія чи не кожного футболіста Львівщини. Ну і коли вже почав приносити зарплатню додому, якої вистачало не лише собі а й батькам зрозумів, це може бути серйозно. А потім і Йожеф Сабо дав мені поштовх, викликав до збірної у 1997-му і тоді на базі Кончи Заспи мені ввечері якось каже Анатолій Пузач: "Спустися донизу, з тобою брати Суркіси хочуть поговорити." Так і надійшла пропозиція перейти в Динамо. Впродовж якихось 5 хвилин домовилися про все, та й що тут думати було, коли кликали у те, легендарне Динамо.

- Яке тоді тренував Валерій Лобановський і про його фізичні навантаження ходили легенди. Як ти, особисто, це витримував?
- (сміється) Пам'ятаю  збори і тиждень триразових  тренувань, щодня. Так я тоді ввечері приходив у свій номер, вдягав спортивну форму і просто в ній спав. Щоб наступного ранку зекономити 10 хвилин і довше поспати. Такою була втома. А якось масажист зайшов увечері мене помасувати після тренування. А я вже просто сплю одним оком. Він мені: "Володю, треба!" А я йому: "Та давайте завтра, сил не маю." Так тоді я пригадую, він знімав з мене тренувальний костюм бо я вже сил не мав це зробити. А в спогадах про Лобановського є такий приємний момент. Він же практикував із футболістами індивідуальні бесіди. Так от за той недовгий  час проведений в Динамо мене Валерій Васильович тричі викликав до себе на співбесіди. Особливо це було приємно, коли дізнався, що деякі гравці, вихованці київського Динамо, були в клубі по декілька років і не потрапляли до нього на співбесіду. А зі мною спілкувався, мабуть таки на мене розраховував. Просто конкуренти в мене за місце в основі були дуже сильні, а я на той момент мав не так багато досвіду та практики.

- Але в Динамо, ти таки запам'ятався можна сказати унікальним досягненням.
- Так, я перейшов в Динамо взимку, 1998-го. Перед тим зіграв за Карпати у розіграші Кубка України 1/16, 1/8 і 1/4. А за Динамо вже відіграв 1/2. І так склалося, що Динамо та Карпати виходять до фіналу. Ми вже були на базі, на заїзді, готувалися до гри, і от я, випадково я від когось дізнаюсь що є такий пункт регламенту. А згідно з ним я вже до фіналу вважався володарем Кубка, бо зіграв за обидві команди у цьому розіграші, але в фіналі грати не міг. Підходжу до Пузач, розповідаю це. Він каже: "Добре що ти попередив, ми перевіримо" Так я і не зіграв у фіналі, і допоміг Динамо уникнути регламентних неприємностей!

- А від збірної, яку Сабо тренував, які враження? Не конфліктував із ним? Про його характер багато історій.
- Ну я тоді молодий був, конфліктувати не мав морального права, але одну історію пам'ятаю. Ми грали товариський матч проти Грузії. Перші 20 хвилин грузини контролювали гру, володіли ініціативою і м'ячем, видно було що гра трохи не за нашим сценарію пішла. І Йожеф Йожефович Лужному кричить: "Олег Олег, потримайте м'яча. Та не бийте його." А Лужний біжить якраз по краю поля і Сабо у відповідь огризається: "Зараз потримаємо, візьму м'яч у руки і потримаю" (сміється)

- Але на період в Дніпрі тобі вже було гріх скаржитись?
- Так, мені там довіряли, і саме там я сформувався як гравець та заробив собі ім"я. Коли переходив, інфраструктура клубу тоді була не на найвищому рівні. Кухарі, зокрема не знали, що і як правильно готувати футболістам. А я тоді вже мав досвід Динамо, спілкувався із друзями з різних клубів і знав – футболістам корисно спагеті. Один раз кухарям про це натякнув, другий – люди не розуміють. Довелося діяти самому. Перед кожною грою, заїжджав в магазин, брав пармезан, оливкову олію і спагеті Барілла номер 5. І, на виїзді чи коли грали в Дніпропетровську відносив це на кухню і наказував готувати. Був тоді у нас масажист Іванич, він і зараз в Дніпрі працює. Так я йому казав: "Так Іванич, ви відповідаєте з лікарем за спагетті. Щоб були – альдента! Не переварені і не недоварені. Тому що це грає важливу роль." І от Іванич з годинником на кухні засікав час і контролював коли нам варили ці спагеті.

Була історія, пов"язана з цим, коли ми прилетіли на гру проти Таврії в Сімфорополь. А я взяв лише 4 чи 5 пачок спагеті, це на 20-25 осіб. А нас прилетіло, з персоналом і пілотами близько 30-35 осіб. Ну от, масажист поніс на кухню спагеті, контролював їх там а команда і персонал сиділи у різних залах. Офіціанти все носять і носять а спагеті немає і немає. Впіймав офіціанта кажу: "Де спагеті?". А виявляється офіціанти наплутали, нагодували спагеті пілотів і весь персонал. А нам приносять прості білі макарони, переварені. Я тоді психонув конкретно, вдарив по столу кулаком, висловився відповідно. Але, як виявилося, ця злість мені та партнерам допомогла, Таврію ми тоді обіграли та ще й на виїзді.

- Так це в цьому матчі в тебе сталася сутичка із Едмаром, із яким ти по-чоловічому поговорив на полі?
- Ні не в цьому, але ту історію пам'ятаю. Я просто ніколи не давав кривдити своїх партнерів. Тоді Едмар (який тоді ще був гравцем Таврії) тричі, впродовж гри вдарив Назаренка. Три таких підкота зробив, що можна було червону вже після другого давати. А суддя цього ніби не бачив. Після "розмови" з Едмаром просто на полі (Єзерський відправив тоді ще бразильця в нокаут ударом голови в голову. - прим. авт) мені дали три гри дискваліфікації. Були і такі історії. Будь-яка команда, за яку я виступав могла бути певна, за неї я стоятиму горою.

- А Назаренко тобі хоч подякував за це? Ти ж дискваліфікацію таку дістав захищаючи його?
- А ви в нього і запитайте. Найголовніше ми тоді гру без травм закінчили і Назаренко - теж (усміхається). Мені тоді переказували, що Коломойський був на цій грі, все бачив і наказав керівництву клубу за цей момент мене не штрафувати!

- А Кучеревський як реагував на подібні історії?
- По різному. Але був випадок в Дніпрі на тренуванні. Я побачив, що молодий український гравець, не буду називати його прізвище, просто не хоче працювати на тренуванні. Зробив зауваження, не допомагає. Довелося "піддупника" йому дати. Стусонути його. Кучеревський мене одразу ж вигнав з тренування. Потім заходжу до нього кажу: "Мефодійовичу, вибачаюся, трохи емоційно вчинив, може неправильно". Він мені тисне руку і каже: "Все нормально, ти правильно вчинив. Я просто мав тебе вигнати з тренування, показати свій авторитет, але тебе за цей вчинок поважаю". А з тим футболістом, вірите, я і досі в гарних стосунках. Я просто максималіст за натурою і вимогливий як до себе так і до партнерів.

- Тоді ж і припав твій пік виступів за збірну?
- Так, чудова тоді була команда. Я думаю, Блохіну було не дуже важко керувати збірною, бо він про динамівський тренер і більшість збірників були з Динамо, проходили школу Динамо і просто розуміли динамівські ідеї та методику. Та й з дисципліною був порядок. Всі пам'ятають історію з вигнанням зі збірної Чечера, Зотова і Закарлюки, але була ще історія із Шевченком. Андрій запізнювався на тренування. Тоді Блохін каже команді на теорії: "Ви приймайте рішення стосовно Андрія. Якщо він ще раз запізниться то я його просто вижену зі збірної України".

- І що після цього?
- Не повірите, але Шевченко знову запізнився. Блохін зупинив тренування і каже: "Андрій, вибачайся перед партнерами, а вони нехай вирішують твою долю" Партнери звісно вибачили, Андрій на щастя все зрозумів і більше не запізнювався. А після цього в збірній більше ніхто не запізнювався.

- Тобто ти хочеш сказати, Блохін не боявся виховувати самого Шевченка?
- За що купив, за те вам і продаю. Саме так все було. Просто тоді гравці зрозуміли, із Блохіним – жодних жартів.

- А який матч в збірній запам'ятався найбільше?
- Мабуть гра проти Туреччини в Стамбулі, де ми виграли 3:0. Таке рідко трапляється. Пам'ятаю, як нас турецькі фани приймали. Ми приїхали за годину 40 хвилин до гри, а стадіон вже наполовину заповнений. Уявляєте? А коли вийшли на розминку, вони кидали в нас монетами. І як виявилося турецькі фани самі із собою зіграли злий жарт. Цим, вони якнайкраще налаштували на гру, і по спортивному нас розізлили. А коли ми 3:0 виграли, вони ж нам аплодували. Оце вже викликало у мене до них повагу.

- А може більш пам'ятний стартовий матч проти Іспанії на ЧС-2006? Не так матч, як те, що було після нього?
- Та ще була історія. . . Ми ж тоді вдрузки програли 0:4 але після гри Блохін відпустив гравців відпочивати, а одружених аж до 17:00 наступного дня. Приходимо о тій же 17:00 на теорію. А тут Блохін до мене: "Послухай, ти наразі, у збірній, актуальніший за мне і Андрія Шевченка, разом узятих?" І на Гусина теж дивиться. А виявляється перед тим, на прес-конференції, український журналіст поставив йому питання, мовляв Єзерський і Гусин вчора були помічені в барах і нібито вживали алкоголь. А насправді все було простіше, в Потсдамі, де розквартирувалася збірна тоді, моя рідня зупинилася в одному готелі із журналістами. Я, після гри, сидів в компанії рідних у ресторані готелю. Вони пили пиво і один журналіст це сфотографував. Вже потім Воронін приносить мені німецьку газету, а там я, обведений колом. І підпис фото: "П'яні вечори гравця збірної України Володимира Єзерського". Далі італійські фізіотерапевти Шевченка приносять La Gazzetta dello Sport де знову я і в тому ж ракурсі. Я скажу так, келих пива можна було собі дозволити, тоді літо було. І Блохін команді це не заперечував, лише додавав, щоб було в міру. А міру я завжди знав. А журналісти це традиційно роздмухали на рівному місці. Ну а як ми закінчили чемпіонат світу ви і так добре знаєте.

- А коли в Шахтар перейшов, що нового для себе відкрив? Які враження від Ахметова?
- Знаєте, мені в пам'яті закарбувалися його гарні слова. Він якось сказав: "Якщо я скажу хоч слово моєму головному тренеру, то мені вже тренер не потрібен. Я можу брати свисток і йти тренувати. Мене це дуже вразило і це приклад для всіх президентів. Може саме тому Шахтар і показує наразі такі результати.

- Ну не оминути цю історію твоєї сутички з Бангурою у фінал КУ 2008 року.
- Моя думка, це був найцікавіший фінал в історії кубків України. Мені перед грою запам'яталося інтерв'ю Бангури, де він розповів, мовляв я побачив сон, де бігав з кубком України по полю. Але коли вони програвали 0:2, в грі він вчинив не красиво і не по спортивному. Вдарив мене по підборіддю, та ще й штовхнув у груди. Нас обох, за цю сутичку, арбітр вилучив з поля.А я людина емоційна, завівся, хотів наздогнати гвінейця і поговорити. Але добре що не наздогнав, дискваліфікація була би набагато більшою. А після гри мені вже розповідали, що Бангура потрапив на допінг. І йому масажист Динамо каже: "Поки невідомо, хто з Шахтаря буде на допінгу, але це може бути і Єзерський. Ви ж поруч будете допінг здавати, тому якщо Єзерський тебе тут побачить – буде лихо". Футболісти, після гри, буває і по годині на допінг здати не можуть, але мені тоді переказали, що Бангура впорався впродовж якихось 5 хвилин і накивав п'ятами до роздягальні (сміється)

- У тебе день народження 15 листопада і припадає на ігровий період. Вдавалося якось святкувати?
- Я скажу більше, в мене день народження припадає на матчі збірних і я постійно у цей час був на базі збірної. Але найбільше згадується день, перед тим же матчем з турками, який ми виграли на виїзді 3:0, у відборі до ЧС-2006. Ми якраз на базі були, готувалися, от і я попросив друзів, щоб увечері мені підвезли певну кількість пляшечок пива і два відра раків. Виходжу з бази, забираю це все, несу до кімнати. І тут, мені назустріч тренер-помічник Блохіна – Андрій Баль. Я з сумкою і застиг, бо пляшечки робили характерний звук. Але він пройшов, нічого не сказав, зробив вигляд що він нічого не бачив. Але після гри, коли ми виграли 3:0 він підійшов до мене і каже - значить правильно готувались. А ми тоді красиво посиділи колективом, в одному з номерів. Тоді ще пам'ятаю, вечеря почалася о 20:00 а ми всі прийшли о 21:00 і Блохін ще запитував: "А де хлопці, чому не вечеряють?" Але ми посиділи дуже професійно, хто хотів пив пиво, хто сік, просто посиділи, поспілкувалися з раками. А потім вийшли і обіграли турків.

- Ким себе бачить Володимир Єзерський і яка в нього мрія після завершення кар"єри?
- Себе бачу лише в футболі. А ким стану - життя покаже. Працював з багатьма тренерами, є конспекти роботи із ними тому це досвід це моя головна зброя.

Стрілка годинника, вже добігала 23:00 (інтерв'ю писали якраз увечері напередодні, домашньої гри Говерли проти Шахтаря), питання не закінчувалися, коли Володимир пожартував: "Ви вже на користь Шахтаря працюєте", натякнувши, чим довше ми його не відпускатимемо, тим менше часу в нього буде на відпочинок перед грою. Відчуття недовершеності лишилося, але було й інше відчуття, йому буде що сказати і після завершення кар'єри. Тоді і можна буде йому вручити неофіційний приз - найпринциповішого і найсправедливішого футболіста в історії нашого футболу.

Розмовляв Костянтин Андріюк