Загадка Отто Вульфа

Це коли жертва сама лізе в пащу. Або заграє зі своїм ворогом.

Справжні бандерівці там рідко бувають. Тому, коли хтось хоче вполювати бандерівця, то легше його зустріти на вулиці.

Якщо ви коли-небудь зупинитеся біля входу в "Криївку" і прислухаєтеся до розмов туристів, то почуєте, як вони тренуються перед тим, як зайти: що треба відповідати на вітання "Слава Україні!", а що казати на питання "Чи є серед вас москалі?"

Ну, от подумайте: чи буде нормальна людина лізти туди, де усе розраховано лише на те, аби її роздратувати? Чи буде нормальний моск... перепрошую, росіянин на запитання "Чи є серед вас москалі?" радісно і зі сміхом відповідати: "Да! Да! Єсть!"

От я й кажу: збоченці. Їм би у кав'ярню до Мазоха, а вони  – в "Криївку".

І лізуть, і лізуть, а "глаза просто лубяниє!" Хтозна чи не наколоті. Не глаза, а вони самі.

В газеті "2000" так і написали, що "красной нитью" проходит откровенная неприязнь к "москалям". Вот, представьте, приходите компанией, заказываете обед на 500 грн. И вам за это дают умопомрачительный бонус: 20 бесплатных выстрелов! Причем тот, кто попадет "з 10 пострілів в москаля...", станет обладателем приза — открытки "Вітання зі Львова".

Як тут не обуритися? А що в "стравосписі" пишеться? Жах!

"Медовуха лікувала військо від всіх хворіб. Якби хто зліг, то мусив джахнути 100 грам медового. То враз сильніше починало битись повстанське серце, а душа співала голосніше лісової пташки. В доброму гуморі вояки ставали ще більш безстрашними та сміло йшли на москаля".

"Йшли на москаля", "били москаля" и т.д. — просто-таки рефреном проходит по всему меню,  – справедливо обурюються в газеті "2000".  – И поневоле возникает вопрос, извините, к национально озабоченным: так против кого все-таки воевали "лесные братья" ОУН-УПА?

У "Криївці" не тільки москалів їдять, але й п'ють їхню кров.

Правда, обурюватися лише на "Криївку" замало, бо у Польщі віддавна продають шпроти під назвою "moskaliki". А чехи "москалями" називають тарганів, що і фіксує чеська енциклопедія комах. Між іншим видана ще за соціалізму російською мовою.

Але ось знайшлися мужні люди і в самому Львові, які вирішили, що таки треба підтримати газету "2000" і лічно товариша Царьова і закрити "Криївку". А разом із нею і всі інші заклади мережі "!Фест".

Звичайно, якщо хтось і обуриться, то у першу чергу самі ж москалі, які є завсідниками цих закладів. Але москалі нам не указ.  Чиновник Львівської ОДА Валерій Потюк кинувся на "Криївку", як Матросов на дзот. Організував кілька круглих столів на телебаченні, статті у пресі, притягнув аморальних авторитетів, аби ті виголошували завчені фрази. Не шкодував для них наїдків та напоїв у своєму ресторані. Одне слово  – боровся, як міг. Навіть звернувся до Представництва Ради архітекторів Європи в Україні,  вимагаючи порушити кримінальні справи проти осіб, які руйнують спадщину Львова.

І ось настала блаженна мить. Рада архітекторів надіслала листа до прем'єр-міністра України Миколи Азарова,  копії надійшли в МВС, і в СБУ і ще бозна-куди за підписом голови представництва Отто Вульфа.

Бдітєльний товариш Вульф писав, що "у Львові нехтують головними принципами міжнародних хартій, конвенцій, меморандуму, Конституцією України. Компанія "!Фест", яка володіє мережею кафе у Львові, руйнує історичні пам‘ятки, внесені до спадщини ЮНЕСКО".

До переліку увійшли будівлі, у яких розміщено ресторани "Криївка", "Гасова лямпа", "Жидівська кнайпа", "Лівий берег", "Будинок легенд" та "Львівська копальня кави".

Представники РАЄ вимагали "порушити кримінальні справи" і погрожували позбавити "Архітектурний ансамбль історичного центру м. Львів" статусу Світової спадщини ЮНЕСКО. 

Можна тільки уявити собі, який жах пережили у міській раді Львова, прочитавши такого гнівного листа. Усі відразу кинулися шукати цього таємничого Вульфа. Інтернет мовчав, заціпивши зуби. Жодного натяку. Навіть привида Вульфа.

Тоді Львівська міська рада пише до Ради архітекторів Європи і отримує офіційну відповідь: "Отто Вульф не працює в Організації та не є її представником. Ми не маємо інформації про лист-запит щодо історичної частини Львова, надісланого до центральних органів державної влади України від Організації Ради архітекторів Європи. Україна не є членом Організації Ради архітекторів Європи".

І тут міський голова заявив, що скеровує листа у прокуратуру – нехай там розберуться, хто цю аферу вигадав.

А хто вигадав  – легко здогадатися. Бо коли пан Потюк каже, що й він не знає Отто Вульфа, то звідки Отто Вульф може знати Потюка, на якого посилається? І яким дивом він міг  вимагати від керівництва України "створити комісію", до складу якої мали би увійти якраз ті персони, яких Потюк волочив з собою на телебачення, а саме Юрій Шухевич і Роман Лубківський.

Коли шило вилізло з мішка, обуренню дрібного чиновника не було меж. Він почав видзвонювати у редакції газет і погрожувати. "О 9-й ранку,  – читаємо у "Високому Замку",  – зателефонував обурений Валерій Потюк зі шквалом звинувачень і образ: "Звідки ви взяли, що це я написав той лист? Ви є брехунка, противна і негідна! Ви дуже задешево продалися! Готуйтеся до суду, рихтуйте гроші!". Далі кинув трубку. І звідки пан Потюк взяв, що в газеті написано, що він власноручно написав листа за підписом Отто Вульфа? Якби чиновник уважно читав газету, він би побачив, що на сторінках "ВЗ" цього твердження немає. Хоча деякі підозри, звичайно, виникають... Як на мене, пан Потюк просто "попалився". Недарма ж кажуть: на злодію шапка горить."

Віктор Шемчук, голова Львівської ОДА, теж вважає, це вже підстава, щоб просити правоохоронні органи розібратися: "Якщо такої особи не існує, було б цікаво розібратися, хто цей лист склав і чому, і хто таким чином зводить порахунки. Якщо до цього причетні наші працівники, будемо робити висновки. Це все дуже погано пахне. Я не схвалюю такі листи" (цитую за "Високим Замком").

Розбиратися, звичайно, можна довго, хоча й так зрозуміло, хто вигадав Отто Вульфа. У вік Інтернету вдаватися до таких дешевих трюків  – і смішно, і примітивно. Тому, коли пролунала звістка під назвою "Підпал тижня", то ніхто й не здивувався. Адже згоріла машина Потюка. Сумніватися у тому, хто стоїть за цим... гм...  підпалом, не доводиться.

Юрій Винничук