Дніпро - Наполі - 1:0. Багато сонця в холодній воді

"Дніпро" творить історію. Слідом за феєричним виходом в півфінал Ліги Європи дніпрянам підкорюється ще один щабель, який є своєрідним Рубіконом, таким собі хвилерізом знаменитих від славетних. Запам'ятаймо цей день, коли радість на всіх одна. Слава Україні! Героям Слава!

…Рівно сорок років тому, в уже дуже далекому 1975-му, київські динамівці переможно зіграли в фіналі Кубка володарів кубків. Дніпропетровський "Дніпро" мав усі шанси святковим салютом віншувати ту вікопомну подію, заодно написавши й власну історію, про яку колись згадуватимуть через покоління. Я безмежно щасливий, що "Дніпру" це вдалося. Моє серце б'ється в унісон із серцями мільйонів українців. "Мила моя, вставай!". Час радіти. Ми це змогли! Браво, "Дніпро"! Браво, Маркевич! Браво, Україна! Героям Слава!

Через декілька років про це можна буде знімати фільм. Й не лише можна, а й, переконаний, його неодмінно знімуть. Про шлях. Шлях "Дніпра", дивовижно-феєричний. Ви можете згадати ще щось подібне, коли команда пробилася в головний матч єврокубка, не провівши жодної гри вдома? Шлях Маркевича. Геніального тренера. Саме так. Зараз про це можна говорити. Так вже сталося, що за свою тривалу й гідну кар'єру Мирон Богданович не здобув жодного серйозного трофею.

Якщо уявити, що наразі чемпіонство його команді не світить, вихід в фінал національного Кубка також під великим знаком питання, то, як не парадоксально, цю прогалину він заповнив виходом в фінал Ліги Європи. Врешті-решт, шлях України. Такої ж "бездомно-переселеної", як "Дніпро", такої ж мужньої до судом, як дніпровські футболісти, такої ж мудрої й виваженої, як їхній тренер. Це наше свято. На нашій вулиці. Нам на радість і втіху. Задля печії ворогам і всіляким посіпакам. Будьмо щасливі завтра. Й завше. А сьогодні – наливаймо повнії чари. Сьогодні можна. Заслужили.

…Задні думки врукопашну не ходять. На полі бою найчастіше – алгоритми прості, як азбука для єфрейтора. Проте саме в такій простоті найчастіше й тонуть. "Дніпру" задля досягнення мрії потрібно було "всього нічого" - забити бодай раз "Наполі" й не пропустити. Можна було навіть не забивати. Проте неодмінно зберегти власну брамку. Дрібничка, проте в італійців абсолютно ідентичні "хотілки". Й ось тут просте на перший погляд завдання перетворювалося на дилему: як зробити так, щоб суперник виявився не готовий до твого ходу конем.

У "Дніпра" в цьому матчі було два варіанти: грати на глухі 0:0, або все-таки спробувати контролювати гру, відтак грати апріорі на перемогу. Перший варіант простіший загалом, але вимагає зразкових дій передовсім у захисті. Подібним команда Маркевича похизуватися з певних причин не завше може, тому для Мирона Богдановича вибору майже не залишалося: щастя треба шукати поблизу чужих воріт.

Здивувати "Наполі" - справа непроста. Якщо взагалі реальна. Їхній тренер Бенітес на подібних гарцюваннях з'їв собаку. Тому треба втнути щось таке, що геніальне й на голову не налазить водночас. Тренер дніпрян пішов, як здалося, шляхом найменшого опору, але чи не єдино доцільним у ситуації, що склалася: щільний пресинг вже в центрі поля й сподівання на чужі огріхи. За умови неймовірної зарядженості дніпропетровців такий план мав спрацювати. В гостей мотивація виявилася не меншою. До того ж Бенітес не випустив в основі Гамшика, що певним чином сплутало нашим карти. Також було видно неозброєним оком, що неаполітанці діють з якоюсь аж занадто рафінованою люттю.

Словом, чимось здивувати опонента попервах нам навряд чи вдалося. Ну, хіба що погодою. Та безмежним бажанням закрити ворожу амбразуру власним тілом. А ось опонент той зумів поставити гру під свій контроль. Таке враження, ніби дивишся продовження матчу в Неаполі – все такі ж огріхи дніпрян в центрі поля, все та ж надійна гра Бойка. З тією лише різницею, що центр поля український віце-чемпіон цього разу суперникові не віддавав. Навпаки, намагався пресингувати вже на чужій половині поля. Часом це вдавалося, інколи намагання були марними, проте в самовіддачі, бажанні йти до кінця нашим не відмовиш. Вочевидь, це далеко не той інструментарій, який має бути в арсеналі переможця півфіналу, проте битви виграються інколи й за такого "асортименту".

Програвши першу половину матчу за моментами, за контролем ситуації, "Дніпро" все ж таки стратегічно не програв. Суха нічия на мокрому полі нас влаштовувала. Навряд чи доречно говорити, що українці саме грали на 0:0, це сталося радше ситуативно. Однак не залишало відчуття, що все найскладніше для нас ще попереду. Й найкраще – також.

Замість ймовірної біди прийшла радість. Звідти, звідки взагалі-то чекали. Коноплянка зробив дивовижну передачу на Селезньова, той якимось неймовірним чином, ударом потилиці пошив у дурні весь неаполітанський захист і воротаря. Диво-гол! І нехай макаронники заткнуть пельки – цього разу все було філігранно, комар носа не підточить. Неймовірна радість переповненого "Олімпійського"!

Дніпряни вперше в сезоні грали за такої шаленої підтримки. А ще шалене бажання, аби матч закінчився. Ось так одразу, після того як Селезньов побіг до трибун святкувати. На жаль, матч продовжувався. Й нам усім довелося монотонно й моторошно ходити по муках, вичавлюючи із себе втому й судоми. "Наполі" постав у всій своїй красі. Але на кожного мудреця знайдеться своя простота. У нас у воротах дива творив Бойко. Йому допомагала вся команда.

Останні хвилини - то вирвані роки. А коли Матеус влучив із убивчої відстані й такої ж позиції в поперечину, й Неаполь пішов на останній штурм, аж серце тьохнуло: невже спрацює те трикляте правило, коли навзамін на твоє марнотратство забивають тобі? Не спрацювало! Потом і кров'ю, звитягою й майстерністю, витримкою й умінням терпіти "Дніпро" вирвав на жилах цю перемогу. Зупинись миттєвосте, ти чудова! Запам'ятаймо цей день. Колись будемо розповідати нащадкам.

…А Ігуаїн, якщо він справжній мужчина, має завершувати кар'єру. Обіцяв.

Олександр Солнцев