Футбольні пристрасті: без зміни влади

Нарешті завершився довгограючий і багатостраждальний матч "Дніпра" з "Металістом". Чудовий матч, який, проте, не визначив переможця і не вніс серйозних корективів до турнірної таблиці, проте став таким собі "Литвином" (себто лакмусовим папірцем) осіннього напівчемпіонату – захоплюючого і парадоксального водночас.

Показово, що народ зараз за власною волею може зібратися або ж на Майдані, або на стадіоні. Про Майдани всіх рангів та мастей тут говориться докладно й оперативно, відтак не маю ні наміру, ні сенсу повторюватися. Натомість хотів би на певний час акцентувати вашу увагу на майданах футбольних. Тим більше, що для цього є достоту поважний привід — горезвісний чемпіонат України нарешті пішов на зимові канікули.

У перших рядках свого листа" хотів би зазначити, що "горезвісним" обізвав нашу першість не заради красного слівця. На те, як на мене, є цілком поважні й об'єктивні причини — за якихось кілька місяців наш так званий елітний дивізіон втратив дві бойові одиниці — "Кривбас" та "Арсенал".

Подейкують, що на підході ще кілька. Зараз не хочу залазити в регламентні хащі й укотре заочно дискутувати з уже колишнім віце-президентом ФФУ Стороженком, який відповідав за допуск потенційних команд-банкрутів до змагань — марна то справа — запитувати про літню температуру тіла клубів-небіжчиків, які сконали восени. Наразі просто хочеться дізнатися, що зробили організації, які відповідають за проведення чемпіонату — ФФУ й Прем'єр-ліга — задля збереження цілісності своїх лав.

Підозрюю, що зробили небагато. Й навряд чи збиралися щось робити. Вони, як колись Нацбанк за часів президентства Ющенка, лише "фотографують" курс гривні, даруйте — турнірну таблицю. На яку без сліз не подивишся — "Арсенал" давно виключили зі змагань, результати за його участі анульовані, проте в табелі про ранги це поки не внесли.

Між іншим, ось на такому тлі "відбулися" вибори президента Прем'єр-ліги. Вибори без альтернативи, адже бажаючих балотуватися, окрім чинного керманича, чомусь не знайшлося. Чи то всі задоволені, чи то всім по цимбалах. Мабуть, таки друге, бо кворуму прем'єрліговий курултай так і не зібрав. Минулого разу на аналогічних заходах було хоча б кілька претендентів та видимість боротьби, зараз немає ні того, ні іншого. Як загалом і організації в повному розумінні цього поняття, що має проводити чемпіонат. Як на мене, то саме вибір без вибору, який так і не вибрався, на головну посаду в ПЛ, і конвульсії "Арсеналу" та йому подібних — головний підсумок осінньої частини сезону, а не, скажімо, гіпотетичне відродження інтриги в боротьбі за золото.

Маю погане передчуття, що нібито відроджена інтрига так же швидко сконає, як і раптово народилася. Причина таких передчуттів насамперед пов'язана зі станом та статусом незмінного чемпіона останніх років. Незважаючи на серйозні кадрові втрати влітку, "Шахтар" таки оклигав. І нехай із проблемами, проте завершив першу частину сезону на першій сходинці. Що б хто не говорив, проте наявного складу та досвіду, а головне — менталітету донецькій команді вистачить, аби знову фінішувати на лобному місці.

До того ж, не забувайте, після зміни футбольної влади (й не лише футбольної) "раптово" змінилися пріоритети і в нашого суддівського корпусу. Якщо раніше загальним улюбленцем "людей у чорному" був флагман із Печерських пагорбів, то зараз — із краю вугільних шахт. Новий флагман достоту швидко, як і його попередник, встиг налаштувати проти себе нейтрально налаштовану футбольну спільноту, і сприймається наразі не лише як локомотив українського клубного футболу, а й як йогомогильник. Проте йому абсолютно байдуже, і наразі скинути його з облюбованого трону так же складно, як і витурити із Межигір'я деспотичного власника.

Однак проблема не лише в вибудуваній футбольній вертикалі на користь відомо кого та справді необмежених ресурсах незмінного чемпіона України. Мову варто вести й про його найближчих конкурентів, яким не вдалося уникнути ні серйозних проблем та провалів, ні скористатися тимчасовою хворобою чемпіона.

Здавалося б, після зміни клубного керівництва й нових орієнтирів "Металіст" має усі передумови задля того, аби нарешті вийти з тіні вічно третього. Й несподівано другого. Й вклинитися в золоті розбірки. Проте цього не сталося. Передовсім тому, що харків'яни були відлучені від участі в Лізі чемпіонів. Не буду зараз зайвий раз зупинятися на причинах цього моменту. Хоча б тому, що істиною в останній інстанції Лозаннський суд був і залишиться. Просто констатую, що після тієї кабінетної поразки харківські футболісти так і не оговталися. Люди, яких брали "під єврокубки", цих самих єврокубків не побачили. До того ж, багато з них хотіли засвітитися напередодні чемпіонату світу. А світитися на українських теренах значно складніше, аніж на континентальних. Тому й спостерігаємо за відвертою апатією тих таки аргентинців, які на початку осені рвали на шматки київське "Динамо". Чим завершиться ситуація в харківському клубі, наразі прогнозувати складно. Хоча б тому, що, за чутками, захиталося крісло під "вічним" Маркевичем. А "Металіст" останніх років асоціюється саме з цією людиною.

У "Дніпра" ситуація і схожа, і інакша водночас. Схожа передовсім тому, що деякі так звані лідери команди, видається, втратили мотивацію. Й відчуття міри. Джуліано, Коноплянка, Селезньов. Ходять чутки, що ті ж таки лідери не завше адекватно сприймають тренерські настанови. Чи навіть тренера загалом. Можливо, саме в цьому й "зарилася собака". А от щодо гри, то за рівнем її організації дніпропетровський колектив упевнено відіграє роль локомотива вітчизняного футболу. Й матчі проти "Шахтаря" та "Металіста" лише підтверджують дану тенденцію.

Проте задля того, аби тенденція стала догмою, потрібно, аби зрослися воєдино ще кілька чинників. По-перше, треба, аби клуб продовжив угоду з Хуанде Рамосом. І щоб клубне керівництво зуміло надихнути Коноплянку й компанію на штурм конкретних цілей, а не вітряків. Щоб тренер зумів налаштувати не лише на "Шахтар", а й на "Зорю", і щоб футболісти усвідомили, що футбольні міста беруть не тільки майстерністю, а й нахабством.

Ну, а по-друге, як на мене, тому-таки керівництву "Дніпра" треба якось інакше ставитися до "співпраці" з підопічними Колліни. Лояльніше, чи що. Переконаний, без нормального — підкреслюю — нормального сприйняття дніпрян нашою потворною футбольною Фемідою боротися їм за чемпіонство майже нереально: бо сили приблизно рівні, відтак на перший план виходять нюанси, себто дрібниці, яких у футболі, як відомо, не буває. Тому варто, вочевидь, наступити на горло власної пісні. Бо з вовками жити — по-вовчому вити. До того ж марно намагатися по-чесному грати в шахи з наперсточниками.

На що треба наступити в "Динамо" — сказати не берусь. А от на кого — переконаний на всі сто. "Карфаген має бути зруйнований" — про це, точніше про хибність призначення Блохіна й його якомога скорішу відставку я говорив і говорю із завидною постійністю. І, на моє глибоке переконання, наразі підстав для кардинального рішення лише більшає. Знову ж таки, не буду влазити в подробиці методологічної роботи Олега Володимировича чи манери його спілкування — як з підопічними, так і з журналістами. В цьому немає потреби. Та й предмету дискусії як такого. Бо, з одного боку, немає жодних передумов чи фактів говорити про Блохіна-тактика — це взагалі нонсенс, і робота в ФК "Москва" чи "Чорноморці" це зайвий раз наглядно продемонструвала, а про його уміння носити себе, немов Шарль де Голь, було відомо заздалегідь.

Проте Ігор Суркіс, очевидно, зі зрозумілих лишень йому причин не мав морального права обійти увагою останнього із динамівських могікан, які ще не пробували кермувати "Динамо".

Хоча, наскільки мені відомо, покійний Лобановський "за лаштунками" при нагоді говорив, що Блохіна до "Динамо" не можна підпускати на гарматний постріл. Так чи інакше, підпустили... Після першого матчу Блохіна в "Динамо" — проти "Зорі" — Григорій Суркіс безапеляційно заявив, що "динамівський футбол повертається на трибуни". Чомусь здається, що після матчу (матчів) з "Генком" (та хіба тільки з ним?!) динамівський футбол із цих самих трибун дає драла. І це саме той випадок, коли на попередників кивати дарма — часу від відставки ЮрПалича минуло вдосталь. За цей "вдосталь" Олег Володимирович устиг не лише "освоїти" не один десяток суркісівських мільйонів на трансфери, а й втратити контакт із лідерами команди, "здати" своїх найближчих помічників…

Дійшло навіть до того, що, за словами джерел із динамівського клубу, футболісти-українці після 0:3 у Харкові самотужки вели тактичні підготовки до наступних матчів. Із цього приводу можна ще довго й нудно розмовляти, аналізувати й співставляти, вказуючи на антирекорди команди часів ОВБ. Не буду цього робити. Надто все просто й прозоро. Зауважу лишень, що вище свого рівня Блохін так і не стрибнув. А рівень його — пресловутий і з присмаком оскомини затишно-засмальцьований полігон — "тренер-мотиватор". Як Дячук-Ставицький. Чи Кварцяний. От і бовтається наш герой там, де й повинен. Бо така карма. І що б не робив той-таки Кварцяний — однак вийде "Волинь". Що б не будував Блохін — все одно на виході буде ФК "Москва". І не варто його порівнювати з серйозними колегами — Рамосом, Григорчуком, Маркевичем, Луческу. Він їм не рівня. Хоча б тому, що майже завжди їм програє.

Відтак не запитуйте, по кому подзвін. І що робити далі. Просто відпустіть ситуацію й запасіться терпінням. І чекайте, поки Ігор Суркіс, людина інтелігентна, а відтак довготерпляча, визріє для того, аби нарешті отримати моральне право забрати кермо в людини, котра свого часу вивела "Динамо" на небувалі вершини, а тепер так же стрімко тягне його на дно.

Зауважте: жодного слова не говорю про супутні фактори, себто арбітраж та "стрімку футбольну вертикаль", орієнтовану на інші центри. Передовсім тому, що першопричина — таки в динамівському тренерові. Він не виглядає на рівні опонентів справжнім конкурентом, відтак це не той випадок, коли футбольні дрібниці виходять на перший план (як у випадку з Рамосом). Тут мова має вестися винятково про щось ґрунтовне й фундаментальне. Як то фах чи відповідність посаді. А про арбітраж як такий має думати Суркіс. Так-так, має думати, хоч йому, вочевидь, це й бридко. Але з пісні слів не викинеш.

Свідомо не збираюся аналізувати когось на кшталт "Волині" чи "Ворскли". Не в образу всім їм буде сказано. В першу чергу тому, що команди, котрі розташовуються в нашому чемпіонаті нижче п'ятого-шостого місця, найчастіше слугують лише тлом для фаворитів, такими собі "однокласниками", що ускладнюють долю для одних і спрощують для інших. Доки таке триватиме, середнього футбольного класу ми не отримаємо.

Насамкінець — про "Чорноморець". Великою є спокуса записати одеський колектив до "третьої", "четвертої" чи ще якоїсь там "сили" українського клубного футболу. Я б поспішати не став. Такі сентенції перевіряються не одним чи двома сезонами. Поки що лише констатуємо, що одеська команда демонструє симпатичний, майже "щирий" футбол. Але команда — повністю тренерська. Та й лавка в неї надто коротка. Чи вистачить жил на весь сезон?

Щодо Григорчука: дядько прогресує на очах, вміє варіювати тактиками й перелаштовуватися по ходу матчу, який попервах складається невдало. Але! Особисто я ставив би під сумнів запрошення Романа Йосиповича до команд, вищих калібром. Бо просто може зламатися. Він ще не "набив руку", не "заматерів". Його б треба поберегти. Для найближчого майбутнього. Бо, окрім нього, й берегти то нікого. Відтак ідеальним бачиться його місце саме в Одесі. Хоча б ще на рік. Хоча б ще раз в груповому турнірі Ліги Європи.

А далі — чим дідько не жартує?